Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко - Українська драматургія. Золота збірка, Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко

вiн тепер?

Одарка. Оттам заперла, нехай висидиться.

Прокiп (за воротами поет). Била жiнка мужика, за чуприну взявши…

Кандзюба. Бач, де обiзвався! — Здоров, приятелю; а ходи ке сюда!

Прокiп. Рада б душа в рай, так грiхи не пускають. Як жiнка скаже.

Кандзюба (Одарке). Випустiть-бо його, будьте ласкавi. Маю до вас дiло.

Одарка. Ану вже iди сюди, iди! (Прокип выходит.)

ТЕРЦЕТ

Кандзюба.

Послухайте мене.

Ось будьмо ми сватами!

Одарка.

Кажiть, кажiть, у чiм?

Сьому ми радi сами.

Прокiп.

На вольну щоб сходить?

Горiлки принести?

Одарка.

Та годi тобi, дурню,

Не знать про що товкти!

Вiн, знай, своє. (Кандзюбе.)

Кажiть, а що таке?

Кандзюба. А що? Дочка в вас є?

Прокiп i Одарка. Є, є!

Кандзюба. Така, що треба годувати?

Одарка. Хоч сьогоднi вiддавати.

Кандзюба. Сина маю.

Прокiп i Одарка. Знаю.

Кандзюба. Так вiддайте!

Одарка. Потурайте! Чи вiн нам рiвня?

Прокiп. От i треба добувати. Та на вольну швидш чухрати. А де твоя гривня?

Одарка (мужу). Вiдв’яжися; врагова дитина! (Кандзюбе.)

Усяк зна,

Що в вашого сина

Та клепки нема!

Кандзюба.

Щоб то як?

Одарка.

Та так:

Прибитий на цвiту.

Кандзюба.

Тю-тю!

Та ще фiть, фiть!

Ви дiло тут кажiть:

Чи вiддасте? (С насмешкою.)

Чи нехай ще пiдросте?

Мене ви не держiть.

(Вместе.)

Кандзюба.

А чому ж i не вiддати?

В нього всього є.

Прокiп.

Як же можна i вiддати,

Коли горiлки вiн не п’є?

Одарка.

Як же можна i вiддати?

Дурний! його всяк б’є.

Кандзюба. Гай, гай! Товкуєте не знать об чiм! Горшка окропу не стоїть. Та хоч би i зовсiм дурний був, так не узяв його кат, буде багатий пiсля моєї смерти; аж розумнiй жiнцi за ним i добре буде. Слава тобi, господи! Є воликiв пар, може, двадцятеро; ходимо у Крим за сiллю i за рибою на Дiн, i усякую хуру беремо, чи у Кирсон, чи ув Одесу. Є й коров’ят з п’ятнадцятеро, та овечат там чи двi сотнi, чи й бiльш; батракiв дома з десяток, та при скотинi на бразi скiльки є. Буде чим орудувати; перепадатиме копiйка. А мiй же Стецько та не зовсiм i дурний: вiн, собi на лихо, трошки непам’ятливий та нерозсудливий, та до сьома не налiчить, та не зна, що руб, а що гривня; а то зовсiм парень друзяка. Та й яка нужда, що нiчого не зна; жiнка навчить i усьому товк дасть, та й буде панею жити. Коли схоче яке ремество держати, чи коцарювати, чи по-вашому бублейничати…

Прокiп. Або й шинкарювати; i то дiло дуже добре!

Кандзюба. Та що захоче, то вже не пiде до людей позичати. Нуте, чого тут думати? Так чи не так, так я пiду по других; бачите, вже не рано.

Одарка (с явным удовольствием слушала его). А що, Прокопе, як думаєш?

Прокiп. Ти думай, а я вже за тобою.

Поют.

Кандзюба. Так будьмо ж ми сватами!

Одарка. Сьому ми радi сами.

(Вместе.)

Кандзюба.

Пришлю, пришлю людей,

Свати мої любезнi!

Стецька свого пришлю.

Прокiп.

Пришлiть, пришлiть людей,

Ой сватушко любезний!

Горiлки накуплю.

Одарка.

Пришлiть, пришлiть людей,

Ой сватушко любезний!

Я хустку почеплю.

Обнявшись, приплясывают.

Одарка. Е! тривайте лишень: ще треба дiвки спитати, як-то вона ще скаже?

Кандзюба. Хiба вона часом i не туди?

Одарка. Та таки трошки вередливенька. То скаже: не варiте з салом, а з яловичиною; то м’яса не схоче, а сала забажа; то тараня солона, та що-небудь i вигадує; така вже собi нiжна! То щоб i з женихами не стала вередувати.

Кандзюба. Та вона ж не панянка! Нехай вже тi вередують, поки довередуються до свого. Та нiчого грiха таїти, тепер i усюди така мода: нашi мужички — так усе б то за мiщан; а мiщанка вже i об купцевi не дуже дума, а щоб вискочити за палатського або за скубента! то i гляди: дiвують, сердешнi, до того, що можна буде їми на Донцi греблю загатити. — А з своєю як хочете, а я людей пришлю. Не наробiть тiльки бешкету.

Одарка. Та не бiйтесь, не бiйтесь, присилайте-таки старостiв; вже ж вона не без розуму, вмiє розсудити.

Кандзюба. Спасибi ж за ласку. Ждiть вiд нас людей по закону, увечерi; а я Стецька пришлю, нехай з дiвкою… Я щось її не знаю; а як її зовуть?

Одарка. Та Уляна ж i досi.

Прокiп. Та ще й Прокiпiвна.

Кандзюба. Так нехай мiй Стецько з Уляною, як там треба, поговорють; а ви її навчiть, щоб часом не брикалась. Прощайте до якого часу.

Повторяют последний куплет.

(Вместе.)

Кандзюба.

Пришлю, пришлю людей,

Свати мої любезнi!

Стецька свого пришлю.

Прокiп.

Пришлiть, пришлiть людей,

Мiй сватушко любезний!

Горiлки накуплю.

Одарка.

Пришлiть, пришлiть людей,

Мiй сватушко любезний!

Я хустку почеплю.

Обнявшись, приплясывают, потом Кандзюба уходит.

Прокiп. От же скверно, що свата без чарки горiлки вiдпустили! Чому б то дома про нужду не держати? Тепер треба збiгати на вольну та на сватання придбати.

Одарка. А вже ти менi з тою вольною остив та споганiв! I як би то ти пронiс вiд об’їздчикiв?

Прокiп. Але! будьто i первина! Через лiсок, та через ярок, та вскочив у садок, та й дома, от їм i дуля пiд нiс! Так посилай же.

Одарка. Нехай лишень виясниться, бач, нахмарило! Iди лишень додому, я пiдожду Уляни, та й прийду, i сядемо обiдати.

Прокiп (неохотно). Та вже i пiду. Таки-то i урвався на вольну! (Уходит.)

Явление третье

Одарка и Уляна.

Уляна. Здоровi, мамо, були! 3 недiленькою будьте здоровi.

Одарка. Спасибi, будь i ти здорова! Де-то ти так рано ходила? Поки я упоралась, дивлюсь, вже тебе i нема.

Уляна. Ходила, мамо, на базар, поки до ранньої, та купила дещо. Ось скиндячки у коси, а оце шпалерiв купила на голуби та на квiтки. А оце, бач, так обiщалась: на тi грошi, що по п’ятинкам заробляла, так вiдкладала, та, зiбравши, от i купила, платок. Бач, який? (Разворачивает платок.)I не гарний, скажеш? Великий та модний, з квiтками; тепер усюди такi на мiщанках.

Одарка (рассматривает платок). Нащо було тратитись? Мабуть, i дорогий?

Уляна. Дала я за нього сiм кiп та золотого з п’ятаком; та вже торгувалась, торгувалась! Морока та й годi! Бiля круглого трахтиря чугуєвська перекупка, так аж забожилась, що не можна дешевше.