Іван Антонович Єфремов - Алмазна труба

ця людина надто уперта, щоб бути обережною. Горюнов приїхав уже місяць тому, а Чурилін з Султановим залишилися в тайзі. Треба надіслати телеграми скрізь, куди можна, з запитами: в Соттир, на Туру, Хатангу, Чирингдинську базу Хутроспілки…

І з високих щогл радіостанції острова Діксон знову полинули над тайгою коливання ефіру. Перериваючись, знову відновлюючись, вони несли одне і те ж запитання: «Хатанга, Соттир, Тура… сповістіть негайно, чи є вісті від експедиції Головмінсировини інженера Чуриліна…»

Радіохвилі досягли високого кам’яного розсипу. Але обидва геологи, звичайно, не знали і не відчували, що простір насичений питанням про їх долю. Вони обережно балансували по слизькій, вкритій лишайниками поверхні величезних кам’яних плит, перестрибували глибокі провалля між брилами, дряпаючись по гострих гранях і ребрах.

Розсип простягся на декілька кілометрів неймовірним хаосом ламаного каміння — суцільне мертве поле, вкрите сірими кістяками гір. Немов сили земної кори, то зустрілися в страшній битві, розбили, знівечили, розсипали гірські вершини, і вони повалилися тут перекинутими кістяками, виставивши оголені гострі ребра…

— Сергію Яковичу! Соттир сповіщає: вчора прибули робітник і провідник Чуриліна з кіньми. Геологи залишилися в тайзі. Ось телеграма.

Професор люто стукнув кулаком по столу:

— Так і знав! Загинуть ні за що! Телеграфуйте в Соттир… А втім, хто ж передасть їм? Експедицію споряджати потрібно….

Івашенцев, хвилюючись, почав перебирати папери на столі:

— І головне, упертість же даремна: коли за три роки нічого не знайшли, то й за один зайвий місяць нічого не доб’єшся.

* * *

— Молодці! Подивіться-но, Арсенію Павловичу, плотик приготували з сухих ялинових жердин, молодці! Продуктів приблизно на тиждень. Ну, не біда: ріка прудка, понесе добре. Ану, візьмімо, раз-два!

Маленький пліт загойдався на воді, повернувся і, керований жердинами, швидко поплив по середині ріки. Тут Мойєро ще не була глибокою, під плотом часто мелькали на дні довгі гладкі гальки. Обидва геологи вперше відчули за багато важких днів радісне полегшення. Клунки не тиснули більше натруджених плечей, потерті розбитими чобітьми ноги тішилися відпочинком, а ріка несла пліт з швидкістю не менше шести кілометрів за годину. Можливо, в цьому була головна радість — сидіти, покурюючи залишену Миколою махорку, зрідка направляючи пліт поштовхами жердин, і в той же час усвідомлювати, що рухаєшся вперед, що з кожною годиною зменшується нескінченний шлях.

Можна було дозволити собі розкіш подумати, згадати, що існує інший світ. Плескіт води, дзюрчання на вузьких галечних косах, швидкий рух маленьких хвиль — все здавалося повним веселого життя після гнітючої мовчанки, одноманітності та нерухомого повітря величезних боліт.

Мойєро текла звивисто, описуючи круті коліна. Мимо пропливали низькі береги. Широка заплава залишилася позаду, ліс підійшов просто до ріки й затиснув її русло в темні високі стіни Пліт йшов мов коридором, між густих ялин. Багато дерев, підмитих рікою, круто нахилялося до води. Вдалині лісовий коридор, здавалося, звужувався, верхів’я нахилених з протилежних берегів дерев схрещувалося над водою, що втрачала свій живий блиск, виглядала похмуро й холодно.

Величезна, недавно звалена ялина лежала поперек ріки, майже торкаючись своїм ще зеленим верхів’ям широкої мілини лівого берега. Геологи відвели пліт до берега і, стрибнувши в воду, протягнули його по гальці. Далі трапилося ще кілька таких дерев, що дуже затримували рух плоту, але все це здавалося Чуриліну й Султанову дрібницею, доки з-за крутого повороту ріки вони не почули гучне дзюрчання та хлюпаючі удари.

— До берега, мерщій до берега! — крикнув Чурилін. — Попереду залом[22].

Але було вже пізно: пліт йшов надто швидко. Жердина, встромлена в дно ріки, з тріскотом зламалася, і пліт, як сліпий, помчав прямо на високу купу деревних стовбурів, що перегороджували ріку.

Праворуч, де нагромадження дерев було більш рідким, вода, гучно клекочучи, ринула під завал. Гілля та тонкі стовбури пружинили й вібрували під тиском води, створюючи характерні сплески, схожі на удари велетенського валка.

Султанов і Чурилін кинулися до заднього кінця плоту й схопили дорогоцінні клунки, сокиру й бердану. В ту ж секунду пліт пірнув під залом, зупинився й почав підніматися вертикально, поринаючи все глибше в воду. Сильний поштовх кинув товаришів уперед, але їм пощастило плигнути на залом. Вода заревіла, вируючи за плотом, що загородив частину вузького проходу. Не втрачаючи й хвилини, Чурилін з Султановим взялися по черзі рубати стовбури єдиною сокирою. Після двох годин важкої праці можна було витягти пліт і з допомогою вірьовки підтягнути його ближче до берега, де біля завалу води було по пояс. Борючись зі збиваючою з ніг крижаною водою, геологи насилу підняли пліт трохи вище і проволокли його в прорубаний пролом через товсті слизькі колоди, що лежали під водою в основі залому. Далі шлях був вільний, та, на жаль, всього на півтора кілометри! І знову перед плотом виріс лісовий залом ще більш широким нагромадженням побілілих обідраних колод, між якими грізними шпилями стирчали товсті сучки і коріння дерев, що глибоко зарилися в гальку.

* * *

На білястій піщаній косі горіло велике багаття. Пліт стояв, приткнувшись до коси. Чурилін і Султанов сиділи обличчям до ріки, повернувши до вогню паруючі мокрі спини. Над піском круто здіймався берег, суха трава на ньому золотилась під яскравим сонцем, що розбудило хмари задубілої було мошки.

Султанов раптом піднявся і невірними кроками попростував убік, його нудило, шлунок відмовлявся приймати тільки що з’їдену страву. Чурилін з тривогою стежив за своїм помічником. Він і сам почував себе погано. Стомлене надмірною працею, довгим недоїданням, безсонням, серце то падало і колотилося важко й рідко, то прискорено і слабко билося, вимагаючи відпочинку, тривалого спокою.

Темний страх перед чіпкими лабетами лісової пустелі сповнив душу дослідника. Треба було проплисти біля чотирьохсот кілометрів рікою. А вони от уже другий день пробиваються крізь завали і пропливли за ці два дні сім кілометрів. Сім кілометрів! Їжі залишилося на чотири дні при найменших порціях. А скільки ще попереду непосильної праці по плечі в холодній воді: