Іржі Берковець - Операція «Ліра»

обійдеться, — втрутився третій, коротко обстрижений теоретик, — як зрештою всі людські прагнення — без експерименту. Вже давно предметом творчої чи теоретичної уваги музикантів є не лише музичні тони: ми прислухаємося до найрізноманітніших звуків — навіть у мові. Ви помічали, що при сильному збудженні між словами, ба навіть і між складами, з’являється ледве відчутний емоційний відтінок — плачу або сміху! Ми зустрічаємось із незнайомими утвореннями, які треба спочатку досконало пізнати, перш ніж вони будуть — в новій функції — використані як виразні елементи, що збагачують нашу музичну мову. Ми мусимо також поступово замінити старий незручний спосіб нотного письма доцільною, а головне — єдиною новою системою. Такою, що з одного боку, не залишала б місця для випадковості, а з іншого — там, де композитор вважав би за потрібне, дозволяла б достатню свободу для інтерпретації, яка б надавала твору остаточної форми — з точки зору динаміки, сили і, мабуть, мелодійності за власним розумінням.

— Це дуже цікаво, — будівничий зосереджено пошкрябував підборіддя, — оригінально і по-новому. Але я гадаю… бачите, я визнаю, що ваші погляди і експерименти можуть принести різні незвичайні музично-технічні знання. Проте, чи не займаєтесь ви цими, хоч і гідними уваги — іграшками надто однобічно, без глибокого проникнення у сутність процесу творчості? Адже музика не може бути лише забавою: вона виражає також якісь ідеї, що підлягають законам логіки, ідеї, що оформляються музикантом-мислителем, композитором, творцем! Цінність музики полягає не в майстерності, з якою складено систему, а в силі уявлень, які вона викликає. А ці уявлення не ввіллєш до неї, як це вино, — будівничий наповнив і підняв вгору витончений кампанський келих, — яке може налити будь-хто і будь-куди. Коротше кажучи, жодний з тричленного ряду: творець — посередник — слухач не повинен бути пасивним.

— Прекрасно сказано; але, на жаль, це не відповідає дійсності. Навіть, якщо я активно втручуся у творчий процес, це не означає, що я досягну задуманого. Нехай я наперед продумаю все, що буде в творі, але я не можу передбачити, як переллються всі технічні прийоми у відчутну форму: адже їхні наслідки випадкові. Та й слухач не повинен бути пасивним. Добре. Але здебільшого він пасивний, тому треба на нього належним чином впливати.

Всі композиційні методи, що існували досі, точнісінько так, як і звичайні музичні інструменти, вже не спроможні висловити переживання композитора і передати багатство емоційних вражень сьогоднішньому слухачеві. Отже, треба шукати нових засобів, які зроблять можливим досконалий контакт художника-творця з кожним, хто хоче вислухати його послання. Навіть більше, ми мусимо зачепити і того, хто не звертає на нього уваги — і зрештою мусимо зломити опір запеклих одиниць, які не хочуть вислухати голос художника.

— Насильством?

— Хай насильством, але заради освіти! Адже це натхненна жага — відкрити для всіх людей вікно у дивний світ музики, дати їм крила для вільного злету до всесвіту прекрасного, осяяти кожний їхній день промінням неминущих цінностей духа, зробити їхнє життя кращим і радіснішим.

— Але… як цього досягти?

— Механізми! Механізми допоможуть нам пізнати і виміряти весь діапазон звуків, найслушніших для безпосереднього, надійного і однозначного впливу на людську душу, що, як відомо, найкраще піддасться емоційному впливові, саме через посередництво музики. Лише точні, несуб’єктивні і невпереджені механізми спроможні знайти такі рятівні звуки, видобути їх, повідомити про них і наполегливо рекомендувати їх всьому світові…

— Тобто навівати. Слухай-но, ти й справді гадаєш, що пізнання прекрасного перш за все галузь почуттів?

— Ніколи не сумнівався в цьому!

— Як же це узгоджується з твоїм бажанням зробити із бездушних механізмів речників благородних емоцій? Як ти можеш у цій операції оминути людину?

— Я не оминаю її, механізми є лише посередниками. Людина їх конструює, а потім людина — їхній творець, який закладає до них певну програму, за допомогою цих механізмів звертається знов до людини. Таким чином, людина є на початку і в кінці цього процесу. І саме це важливо.

— Але людина не безпосередній тлумач інформації, ним є машина, яка, більше того, має, як ти кажеш, сама обрати форму музичного сповіщення. Якщо я правильно розумію твоє уявлення, машина мас серед багатьох можливостей обрати найкращу…

— Саме так.

— … найкращу, а значить єдину. Чи усвідомлюєш, ти, що це значить? Диктатура твоєї машини затопить звуковим бальзамом все людство, яке в перший момент захлинеться цим благом, але потім почне тонути в цьому уніфікованому соусі з однаковим смаком і запахом, вдаючись у відчай, що вже не існує нічого іншого…

— Зачекай, ти не зрозумів мене. Я…

— … ніж твій ЖУП — Жадане Універсальне Прекрасне. Невже Прекрасне має лише одне єдине лице? Як ти наважуєшся позбавити людину права перебирати, відбирати — вибирати серед багатьох можливостей найкращу за власним розсудом, а не за наказом якогось апарата! Ми пишаємось тим, що наша демократія дала можливість всебічного матеріального і духовного розвитку вільної людини, а ти…

Тррах!

Вузлувата гілляка блискавки розірвала сірі громади хмар і потонула у спученому свинці вод. Одразу ж потемніло. З південного сходу пригнало чорну стіну, пронизану блискучими спалахами. З погрозливим ревом кинулось море на судно, хитке й безпомічне перед несподіваною атакою. Судно поринало і здіймалося в страшному ритмі ударів водяного молота. Тонкі струни канатів урвалися під велетенською рукою урагану, крила вітрил розлетілись на брудні клапті, щогла захиталась і зламалася над самою палубою, яку вже почала затягувати ненажерлива паща хвиль.

Пошматовані борти судна стогнали під скаженим натиском смерчу, обшивка жолобилась, мідні шкворні жалісно рипіли. Судно летіло наосліп крізь темний розбурханий простір. В момент, коли воно наштовхнулось на білу скелю, в трюмі його обидва блідих торговці вином злякано притискались один до одного. Світловолосий хлопець тримав у судорожних обіймах дочку судновласника, а будівничий з композитором продовжували обмінюватись словами і жестами у запалі наукової суперечки. Корма розбилась об скелю, уламки судна перевернулись набік і пішли на дно. Сотні амфор із вузькими шийками, закритими пуцолановими затичками і залитими смолою, розбилися, розлите вино на якусь хвилину пофарбувало зелене море у пурпуровий колір. Мармурова мортира і залізна сокира зарилися в пісок біля антифонічного монохорду, на якому було насаджене бронзове кільце. На уступі скелі залишився