Олександр Васильович Донченко - Вітер з Дніпра

class="book">Найпрекрасніший був хліб. Пшениці стояли густі, стояли високою зеленою стіною. І коли зірвав Йосип Макота повний колосок і поклав собі на долоню, він переконався, що днів за п'ятнадцять неодмінно почнуться жнива, а коли сонце припікатиме отак щодня, то навіть раніше.

Макота хутко скочив на коня і погнав у колгосп, бо дві жниварки й досі стояли несправні.

На цьому кінчається лірика, бо, прибігши з поля, Йосип Макота зупинився біля кузні й гукнув:

— Швидше, хлопці, швидше, швидше! До жнив треба встигнути, треба перевірити! Ремонт, хлопці, ремонт!

І він сам почав мацати в жниварці кожний гвинтик, а жниварки стояли, піднявши вгору граблі, як ракові клешні. І ковалі дужче вдарили молотом, і міх запихкав частіше. І Василь, піонервожатий, ліг на спину біля жниварки і зацокав зубилом, щось лагодячи.

Саме цієї хвилини перед Йосипом Максимовичем з'явились делегати.

— Ну як, хлоп'ята? Ростемо! — гукнув з-під черева жниварки піонервожатий.

— Ростемо! Ростемо! — відповів хор дзвінких дитячих голосів.

— Ну, красота. Але яблук сьогодні в мене немає. Не трусив яблуні. Ніколи…

— Хто росте? Які яблука? — хутко повернувся до дітей голова колгоспу.

— Це ми ростемо, Йосипе Максимовичу, — відповіла Олеся. — І нам треба збудувати водну вишку. Дайте нам дерева, ми хочемо стрибами…

— Яка вишка? Яке дерево? Піонери хороші, жнива незабаром… Жнива! Розумієте?

— Йосипе Максимовичу, — обізвався піонервожатий. — Дайте їм дерева. Обов'язково дайте. Жнива — жнивами, а вишка теж потрібна для дітей. Фізкультура. Розумієте? Вони хочуть стрибати в воду. Вірно, хлоп'ята?

— Василю, голубе, — вдарив руками об поли голова колгоспу, — і ти змалився? Хіба не можна стрибати через вірьовочку, через обруч, через колоду?

— Нам треба, щоб було високо, Йосипе Максимовичу! — ввернув слівце Пронька.

— Високо? Повбиватися? Га? Вам високо хочеться? Ну й стрибайте! Хіба не можна стрибати з тину, з дуба, з шовковиці, з вишні, з клуні, з верби, з хати-лабораторії, з школи, з кручі! Піонери мої хороші, після жнив я вам три вишки поставлю — на Дніпрі, на ставку, на морі!

Тут усі почули неймовірний тупіт. Кузьці здалося, що це біжить череда слонів, пробираючись через джунглі. Тупіт наблизився, і всі почули важке відсапування. Це був товстий зоотехнік Іван Іванович. Він схопив голову колгоспу за рукав і гукнув:

— Йосипе Максимовичу! Небувалий приплід! Шістнадцятеро поросят! Ходімо!

— Від якої?

— Матільда! Матільда!..

Звідкись збоку виринула друга постать. Це був худий і високий птаховод Нил Нилович. (його всі в колгоспі заочі звали «Крокодил Крокодилович»).

Він схопив голову колгоспу за другий рукав:

— Йосипе Максимовичу! Інкубатори вилупили п'ять тисяч курчат! Не вправлюсь! Дайте помічників!

Товстий і низенький зоотехнік і високий худий птаховод з силою потягли Йосипа Максимовича в різні боки.

І тут дзвінко заіржав рудий кінь з білою зіркою на лобі, і з нього на ходу скочив на землю завгосп Дмитро Гаврилович, йому вже ні за що було схопитись — в обидва рукави голови колгоспу міцно вчепилися птаховод і зоотехнік, і тому завгосп тільки гукнув:

— Трактори! Трактори! Трактори прибули! Трактори, Йосипе Максимовичу!

— Нам дерева! Вишку! Нам фізкультуру! — хором загукали Олеся, Пронька і Павлик.

— Ніколи зараз, дорогі піонери! Ніколи! Шістнадцятеро поросят! П'ять тисяч курчат! Нові трактори! _

І Йосип Максимович Макота хутко зник разом із завгоспом, з товстим зоотехніком і з худим птаховодом.

Піонерська делегація пішла від голови колгоспу далеко не в рожевому настрої. Як усе гарно складалось — вишка, водний спорт, водолази, затоплені кораблі, і раптом — Йосип Максимович не дає деревини! Йосип Максимович такий занятий, що ніяк не може знайти для піонерів вільної хвилини! Правда, він обіцяв поставити аж три вишки, але коли це буде? Невже розіб'ються всі мрії?

І коли ось так Олеся, Павлик і Пронька сиділи на перелазі і міркували, що ж робити далі, прибіг із драним черевиком Кузька. Ви вже, мабуть, помітили, що цей «слідопит» не приходить, а прибігає.

— Павлику! Пронько! Давайте ноги!

— Та що трапилось?

— Дуже просто, цей черевик я знайшов у лісі. Його, напевне, загубив хуліган. Той самий, що тобі, Олесю, нахуліганив. Кому прийдеться до ноги, той і хуліган!

І в одну мить черевик опинився на нозі у Проньки. Методи викриття хулігана були в Кузьки рішучі й енергійні.

— Ні, Пронько, не ти, — з жалем констатував слідопит. — Занадто великий на твою ногу…

На Павлика черевик не наліз, а приміряти Олесі, ви ж самі розумієте, немає ніякої рації. Кузька побіг від хлопців теж, звичайно, у поганому настрої, але в ньому ще була надія: адже в колгоспі ще багато-багато ніг, на які можна приміряти черевик!

А тепер, любі мої читачі, ідіть тихенько слідом за мною, навшпиньках ідіть, бо вже пізня ніч і увесь колгосп спить, і треба, щоб ніхто нас не почув, особливо Євгешка.

Відчиняйте вікно і лізьте в хату. Підходьте до ліжка і покладіть собі палець на губи. Тихше! Євгешка Зуб не спить. Чуєте, як він перевертається з боку на бік і щось шепоче в темряві? Може, його тривожить піонерська совість, і він прийде завтра до товаришів і чесно розповість, яка