Ахмед Салман Рушді - Гарун і море оповідок

й одна скрипкова струна, золоте марево зникло, і він знову був біля Якщоба й Одуда на поверхні Моря Оповідок.

 — Одинадцять хвилин, — промовив Джин Води зневажливо. — Одинадцять хвилин, і його увага розсіюється, себто його увазі — гаплик.

Гаруна переповнив сором, він похнюпив голову. Але ж, але ж, але ж цього не може бути, — промовив Алеж-Одуд, не роззявляючи дзьоба. – Бажання — річ складна, і ти про це достоту знаєш. Ти, пане Джин Води, тривожишся через свою помилку, тому що зараз ми мусимо вирушити до Ґуп-Сіті, а там тобі перепаде на горіхи, і тепер ти зганяєш роздратування на хлопцеві. Негайно припини! Годі тобі, або ж я розсерджуся.

(«Направду, це найчутливіша, навіть легко збудлива машина, — думалося Гарунові, незважаючи на всі його нещастя. — Адже вважалося, що машини мають бути ультрараціональними, а ця птаха виявилася напрочуд чутливою».)

Якщоб зауважив рум'янець приниження на Гаруновому обличчі й дещо пом'якшив свій тон.

 — Авжеж, до Ґуп-Сіті, — погодився він. — Хіба би ти захотів віддати Рознімний Інструмент і поставити на цьому крапку.

Гарун сумно захитав головою.

 — Але ж, але ж, але ж ти просто прискіпуєшся до хлопця, — дорікав Алеж-Одуд, не роззявляючи дзьоба.

 — Будь ласка, зміни пісеньку! Приступаємо до веселіших справ. Дай хлопцеві випити щасливу казку.

 — Ні, більше не питиму, — промовив тихо Гарун.

 — Ви хочете, щоб знову нічого не вийшло?

* * *

Якщоб-Джин Води розповів Гарунові про Океан Оповідних Потоків, і на Гаруна, пригніченого безнадією й невдачами, почали діяти чари Океану. Він поглянув у воду й побачив там тисячу тисяч і ще один потік, кожен з яких мав свою окрему барву, й, переплітаючись один з одним, вони утворювали текучий ґобелен неймовірної складности й краси. Якщоб пояснив, що це — Оповідні Потоки, а кожне кольорове пасмо — це окрема оповідь. У різних частинах Океану були різні оповіді, а оскільки всі розказані оповіді, а також ті, що перебували у процесі творення, містилися саме в Океані Оповідних Потоків, то Океан Оповідних Потоків був, по суті, найбільшою бібліотекою всесвіту. Оповіді були в рідкому стані, тому зберігали здатність змінюватися, ставати новими версіями, поєднуватися з іншими оповідями і ставати новими оповідями; Океан Оповідних Потоків, на відміну від бібліотеки книг, був чимось значно більшим, ніж простим сховищем казок. Він був живим організмом.

 — Якщо діяти обережно-обережно і достатньо вправно, то в Океан можна занурити чашку, — пояснив Якщоб Гарунові. — Ось таку, — і він вийняв з другої кишені жилетки маленьку жовту чашечку. — Нею можна зачерпнути воду тільки з одного чистого Оповідного Потоку. Ось так, — саме це він і зробив, — а тоді можна запропонувати цю воду засмученому хлопцеві, й чари води поліпшать йому настрій. Давай же, перехили одну! Випий хоч трішки! Зроби собі послугу! — заохочував Якщоб.

 — Відчуття найбільшого героя ґарантовано.

Гарун, не промовивши й слова, узяв золоту чашечку й випив.

* * *

Виявилося, що він стоїть по-середині величезної шахівниці. На кожному чорному квадраті — якесь чудовисько: двоязика гадюка, леви з трьома рядами зубів, чотириголові собаки й п'ятиголові демони-королі тощо. На все він, так би мовити, дивився очима юного героя оповіді. Він наче був на пасажирському місці в автомобілі й лишень спостерігав, як юний герой раз по раз розправлявся з якимось чудовиськом і просувався до кам'яної вежі в кінці шахівниці. На вершині вежі було (ну що ж іще могло там бути!) невелике вікно, з якого дивилася (ну хто б ще інший!) юна принцеса-полонянка. Гарун потрапив, хоч він не здогадувався про це, до Оповіді про Порятунок принцеси номер S/1001/ZHT/420/41(r)xi; а оскільки принцеса з цієї оповіді нещодавно підстригла волосся, а отже, не мала довгих кучерів (на відміну від Оповіді про порятунок принцеси G/1001/ RIM/777/M(w)і, відомої широкому загалу як «Рапунцел»), від Гаруна як героя вимагалося вилізти по прямовисній вежі, чіпляючись голими руками та ногами за тріщини між каменями.

Він уже доліз до половини вежі, коли помітив, що тильна сторона його долоні починає мінятися, вкриваючись волоссям й втрачаючи звичний вигляд. Тоді руки під його сорочкою стали також волосатими й незвичайно довгими, а суглоби почали появлятися в геть несподіваних місцях. Він поглянув униз і побачив, що те саме відбувається з його ногами. Коли з його боків почали виростати нові руки й ноги, Гарун збагнув, що перетворюється на одного з чудовиськ, яких він убивав; принцеса ж слабким голосом лишень вигукнула:

 — О мій коханий, ти перетворився на великого павука.

Як павук, він швидко дістався вершини вежі і вже тримався за вікно, а принцеса вихопила великий кухонний ніж і почала різати ним його кінцівки, раз за разом вигукуючи:

 — Іди геть, павуче, іди додому.

Він відчув, що йому дедалі важче триматися за каміння вежі; тут вона зуміла проштрикнути ножем найближчу до неї його праву руку, і він упав.

* * *

 — Прокидайся, візьми себе в руки, отямся, — почув він схвильовані Якщобові слова. Гарун розплющив очі й побачив, що лежить горілиць на спині Алежа-Одуда. Якщоб сидів біля Гаруна, стривожено і досить розчаровано поглядав на нього, оскільки Гарунові й надалі вдавалося міцно стискати Рознімний Інструмент.

 — Що трапилося? — запитав Якщоб. — Ти ж бо врятував принцесу і пішов з нею назустріч призахідному сонцю. Еге ж? А тоді звідки ці стогони й бурчання, ці судоми й метання? Тобі не сподобалася Оповідь про порятунок принцеси?