Стівен Кінг - Шукач [Стрілець]. Темна вежа I

по кришці труни. Які думки, міркувала вона, могли ще залишитися в його воскреслій голові? Що він бачив, поки був мертвий? Що він пам'ятає? Чи розповість? Невже там, унизу, читають таємниці могили? І найжахливішим, на її думку, було те, що якась частина її єства хотіла мати відповідь на всі ці питання.

Унизу Норт байдуже вийшов у бурхливу негоду, аби нарвати зілля. Чоловік у чорному, єдиний господар бару в цю мить, мабуть, дивився, як він іде, і, певно, все ще криво всміхався.

Коли ввечері вона змусила себе спуститися вниз, тримаючи ліхтаря в одній руці й важезне поліно — у другій, чоловіка в чорному вже не було. Як і його шарабана. Але Норт був у залі: сидів за столиком поблизу дверей так, наче ніколи не помирав. Від нього й досі тхнуло зіллям, але не так сильно, як вона очікувала.

Він подивився на неї знизу вгору і розгублено посміхнувся.

— Привіт, Еллі.

— Привіт, Норте. — Вона поклала поліно на підлогу і почала запалювати лампи, побоюючись повертатися до нього спиною.

— Мене торкнулася рука Бога, — сказав він після паузи. — Я більше не помру. Він так сказав. Пообіцяв мені.

— Я страшенно за тебе тішуся. — Скіпка випала з тремтячих пальців, і Еллі підняла її.

— Хотів би я кинути жувати зілля, — сказав він. — Воно мені вже не подобається. Не годиться людині, якої торкнулася рука Бога, жувати зілля.

— Тоді чому ти не покінчиш із цим?

Роздратування спонукало її знову сприймати його як людину, а не потойбічне диво. Перед нею сидів досить сумний на вигляд напівобдовбаний тип, присоромлений і зневажений. Такого вона вже не боялася.

— У мене ломка, — зізнався він. — І я хочу цього. Я не можу покинути. Еллі, ти завжди була до мене добра… — Він почав рюмсати. — Я навіть перестати всцикатися не можу. Що я таке? Щоя!

Вона підійшла до столу і застигла в нерішучості.

— Він же міг зробити так, аби я не хотів, — сказав Норт крізь сльози. — Він міг таке зробити, якщо вже зробив мене живим. Я не скаржуся… я не хочу скаржитися… — Він із зацькованим виглядом озирнувся навколо і прошепотів: — Він уразить мене блискавкою на смерть, якщо я жалітимуся.

— Певно, це жарт. Почуття гумору в нього точно є.

Норт витягнув з-за пазухи свого капшука й дістав звідти пригорщу зілля. Еллі бездумно вдарила його по руці, вибивши траву, і тут же, злякавшись, відсмикнула руку.

— Я нічого не можу вдіяти, Еллі, — сказав він і скрюченими пальцями поліз до капшука. Вона могла спинити його, але не стала цього робити, натомість повернулася до запалювання ламп, почуваючись втомленою, хоча вечір ще ледве почався. Але того вечора так ніхто й не прийшов, окрім старого Кенерлі, який усе пропустив. Та він не надто здивувався, уздрівши Норта: напевно, йому вже хтось розповів, що сталося. Кенерлі замовив собі пива, спитав, де Шеб, і облапав її.

Пізніше до неї підійшов Норт і дрижачою, без-права-на-життя рукою простягнув якийсь складений папірець.

— Ледь не забув, — сказав він. — Він залишив тобі оце. Якби я забув, він би повернувся і прикінчив мене, це точно.

Папір був дорогий: предмет розкошів, з яким і поводитися слід відповідно, — але тримати у руках цей аркуш їй не подобалося. Мимоволі виникало враження, що він важкий і брудний. Напис на ньому (лише одне слово) промовляв:

Еллі

— Звідки йому відоме моє ім'я? — спитала вона Норта, але той тільки головою похитав.

Розгорнувши, вона прочитала:

Ти хочеш знати, що таке Смерть. Я залишив йому слово. Це слово — ДЕВ'ЯТНАДЦЯТЬ, Вимовиш це слово — і його пам’ять відкриється. Він розповість тобі, що лежить там, у потойбіччі. Розкаже, що бачив.

Це слово — ДЕВ'ЯТНАДЦЯТЬ.

Дізнавшись про це, ти збожеволієш.

Але рано чи пізно ти все-таки спитаєш.

Ти нічого не зможеш із цим вдіяти.:)

Гарного тобі дня!

Волтер О’Дім

P. S. Це слово — ДЕВ'ЯТНАДЦЯТЬ.

Ти спробуєш його забути, але рано чи пізно воно вилетить із твого рота, як блювотиння.

ДЕВ'ЯТНАДЦЯТЬ.

Так — о Господи, — вона знала, що зробить це. Це слово вже бриніло в неї на губах. Дев'ятнадцять, — скаже вона, — слухай, Норте: дев'ятнадцять. - І перед нею розкриються всі таємниці Смерті та потойбіччя.

Рано чи пізно ти спитаєш.

Наступного дня все йшло майже своїм звичаєм, от тільки діти більше не бігали за Нортом. Але через день цькування відновилося. Життя повторно ввійшло в свою приємну колію. Діти разом позбирали вирвані з корінням стебла кукурудзи і за тиждень після воскресіння Норта спалили їх посеред вулиці. Миттєво спалахнув яскравий вогонь, і майже всі завсідники бару, мов метелики, висипали чи виповзли надвір подивитися, як він горить. Вони справляли враження первісних людей. Їхні обличчя наче ширяли між полум'ям і холодним сліпучо-білим сяйвом небес. Дивлячись на них, Еллі раптом відчула, як її душу пройняв гострий біль відчаю через безвихідь ситуації, у якій опинився цей світ. Розлад і розбрат. У центрі більше не залишилося клею. Щось десь руйнується, і коли воно впаде, то настане кінець усьому. А вона ніколи не бачила океану, та вже й не побачить.

— Якби ж то я мала хоробрість, — пробурмотіла вона. — Якби у мене була мужність, рішучість…

На звук її голосу Норт підвів голову і тупо посміхнувся їй — прямісінько з пекла. Справді, мужності в неї не було. Тільки шинок та шрам. І слово. Воно борсалося за її міцно стуленими вустами, шукало виходу. А що як вона покличе його до себе і, знемагаючи від смороду, підсунеться поближче? А що як вона прошепоче це слово у восковий отвір, який він називає вухом? Вираз його очей зміниться. Вони стануть його очима — очима чоловіка в сутані. А потім Норт розповість, що бачив у Країні Смерті, яка лежить далеко від землі й хробаків.

Я ніколи не скажу йому цього слова.

Але чоловік, який оживив Норта і лишив їй записку — зоставив слово, наче заряджений пістолет, котрий вона колись піднесе до скроні, — був краще обізнаний.

Дев'ятнадцять — ключ до таємниці.

Дев'ятнадцять — це сама таємниця.

Вона спіймала себе на тому, що виводить 19 у розлитій на шинквасі калюжці, але, помітивши, що Норт дивиться на неї, миттю відправила її рукою в небуття.

Багаття швидко догоріло, і клієнти повернулися в зал. Вона почала накачуватися віскі «Стар» і опівночі вже була п'яна у дим.

VIII

Закінчивши розповідь і не помітивши негайної реакції стрільця на свої слова, вона спершу подумала,