Курт Воннегут - Галапагос

Ікебану, виявляється, так само легко закодувати, як і сучасну медичну практику.

Дзендзі Хірогуті сам не навчав «Мандаракса» ікебани або якихось інших знань. Це робили його підлеглі. Той із них, котрий навчав «Мандаракса» ікебани, просто походив з магнітофоном на славнозвісні курси, де ікебану викладала Хісако, а потім «стиснув» її уроки.

Дзендзі пояснив Хісако, що навчив «Мандаракса» ікебани з метою зробити приємний сюрприз місіс Онассіс, — він, мовляв, мав намір подарувати їй комп'ютер останнього вечора під час «Круїзу віку до витоків природи».

— Я робив це для неї,- сказав він. — Вона, кажуть, велика шанувальниця краси.

Це була якраз правда, та Хісако все одно йому не повірила. Ось як воно діялося в тому далекому й паскудному 1986 році: ніхто нікому вже не вірив, бо брехня просякла все навколо.

— О, звісно, — мовила Хісако, — я певна, ти зробив це для місіс Онассіс і заразом на честь своєї дружини. Ти знайшов мені місце серед безсмертних. — Вона мала на увазі тих нудних мислителів, яких «Мандаракс» умів цитувати.

Тепер Хісако справді розгнівалась і хотіла принизити його досягнення — як він, на її думку, принизив її власні.

— Я, мабуть, страшенно дурна, — сказала вона, і «Мандаракс» умить переклав цю її заяву на мову навахо. — Непростиме багато часу минуло, доки я нарешті зрозуміла, скільки зневаги до решти людей у тому, що ти робиш. Ти, 'докторе Хірогуті,- вела Хісако далі,- гадаєш, нібито всі, крім тебе, тільки займають місце на цій планеті. До того ж ми, на твою думку, здіймаємо надто багато галасу, марнуємо цінні природні ресурси, маємо зайвих дітей і залишаємо навкруги сміття. Було б куди краще, якби ті нечисленні й нескладні послуги, які ми спроможні робити для таких, як ти, взяли на себе машини. Оцей чудовий «Мандаракс», яким ти зараз почісуєш вухо, — що він таке, як не виправдання для самозакоханих негідників, щоб ніколи не платити належне чи хоча б дякувати людським істотам за знання мов, чи математики, чи історії, чи медицини, чи літератури, чи ікебани, чи чогось іще?

Я вже давав своє тлумачення причини тієї манії, з якою тоді навчали машини та прилади робити все за людей — таки справді все. Просто хочу додати, що мій батько, письменник-фантаст, видав колись роман про чоловіка, з якого всі насміхалися: він, бачте, створював роботів-спортсменів. Його гравець у гольф щоразу влучав у ямку, робот-баскетболіст казна-звідки попадав у кошик, тенісист завжди вигравав із подачі очко і таке інше.

Спочатку люди не бачили в тих роботах ніякої користі, і дружина винахідника покинула його, — так, до речі, було і з моїм батьком, — а діти намагалися здати його до божевільні. Та раптом чоловік сповістив газети, що його роботи можуть рекламувати автомобілі, пиво, леза, годинники, парфуми — будь-що. Він розбагатів, як писав мій батько, бо багато спортсменів прагнули бути точнісінько такими, як ті роботи.

І не питайте мене чому.

15

Тим часом Ендрю Макінтош сидів у кімнаті своєї сліпої дочки й чекав на телефонний дзвінок, який мав принести йому добрі вісті. Вже потім він хотів поділитися тими вістями з подружжям Хірогуті. Макінтош пристойно володів іспанською і цілих півдня розмовляв по телефону то з власним офісом на острові Манхеттен, то з переляканими еквадорцями — фінансистами та урядовцями. Він залагоджував свої справи в доччиній кімнаті, бо хотів, щоб вона чула його розмови. Вони були дуже близькі між собою. Селіна не знала матері — та померла під час пологів.

Я думаю тепер про Селіну з її невидющими зеленими очима як про один з експериментів природи — адже вона успадкувала свою сліпоту й мала передати її далі. Тоді, в Гуаякілі, вона мала вісімнадцять років, і найкраща дітородна пора в неї була попереду, їй сповниться лише двадцять вісім, коли Мері Хепберн запропонує їй узяти участь у недозволених капітаном експериментах з його спермою. Селіна відмовиться. Та якби вона вбачала хоч якісь переваги в сліпоті, то, мабуть, спробувала б передати її далі.

Слухаючи в Гуаякілі, як її соціопат-батько все накручує телефон та облагоджує свої дільця, юна Селіна й не здогадувалася, що їй судилося спаруватися з Хісако Хірогуті, яка саме була через два номери від неї, й виховувати пухнасту дитину.

У Гуаякілі вона була спарована з власним батьком, який, здавалося їй, володіє цілою планетою й може робити що завгодно, коли завгодно і де завгодно. Великий мозок Селіни підказував їй, що життя її мине безпечно й весело, мине всередині своєрідної електромагнітної бульбашки, створеної її невгамовним батьком, і він захищатиме свою доньку й після смерті — навіть коли настане його черга потрапити до голубого тунелю, що веде до потойбічного життя.

Щоб не забути: на Санта-Росалії сліпота давала Селіні одну перевагу над рештою колоністів — перевагу, яка вельми тішила її, але яку, на жаль, не варто було передавати наступним поколінням: більше, ніж будь- сто на острові, дівчина мала право мацати хутро на шкірі маленької Акіко.

Ендрю Макінтош заявив провідним еквадорським фінансистам, що ладен негайно переказати будь-якій названій ними довіреній особі в Еквадорі п'ятдесят мільйонів американських доларів, які все ще були в твердій ціні. А втім, більшість удаваного багатства, яке мали тоді американські банки, стала вже такою уявною, такоюі невагомою і невідчутною, що справді можна було вмить переказати будь-яку його частину до Еквадору або куди завгодно, аби лише там одержали телеграфом чи радіозв'язком письмове доручення.

Макінтош очікував відповідь з Кіто, яке саме рухоме чи нерухоме майно еквадорці згодні переписати на нього самого, на його дочку й на Хірогуті — знову ж таки негайно, в обмін на запропоновану суму.

Це були навіть не його власні гроші. Він домовився позичити будь-яку суму в банку «Чейз Манхеттен». А там, у свою чергу, теж десь напитали гроші, щоб позичити їх Макінтошеві.

Так, якщо гендель вигорить, Еквадор зможе телеграфом чи по радіо переказати шматки цього міражу багатим країнам, щоб за це одержати від них реальний харч.

А люди, плямкаючи й давлячись, поглинуть весь харч, і не зостанеться нічого, крім екскрементів та спогадів. Що тоді лишиться маленькому Еквадору?

'Макінтош чекав телефонного дзвінка рівно о пів на шосту. Він ще мав півгодини й замовив у номер два рідкісні філе-міньйони з усіма приправами. В «Ельдорадо» було ще досхочу смачної їжі, припасеної для майбутніх пасажирів «Круїзу віку до витоків природи» й особисто для місіс Онассіс. Щоб ці запаси захистити, якраз у ті хвилини