Володимир Іванович Мілько - Кирило Розумовський

гетьманом військові тренування. Говорили також, що новий імператор просто побоювався впливового у Гетьманщині Кирила Григоровича, вбачаючи у ньому можливого конкурента у боротьбі за владу, тому і тримав його при своїй особі, прагнучи контролювати всі дії К. Розумовського.

Кирило Григорович же, незважаючи на свою постійну близькість до особи нового імператора, насправді почував себе досить непевно. Нині він не мав права без імператорського дозволу самочинно полишати столицю. Як згадував князь О. Васильчиков, гетьман «сделался чем-то вроде шута и не мог при своем светлом уме, с первых же дней нового царствования, не понять жалкой роли, которую ему предоставил новый император». Прагнучи не потрапляти у комічні ситуації та догодити новому імператору, граф К. Розумовський, як і багато хто з інших царедворців, змушений був тримати при собі молодого досвідченого офіцера, у котрого кілька разів на день брав уроки прусської муштри, яку так полюбляв Петро ІІІ. Але час, витрачений на навчання, був марним: гетьману таки доводилося публічно вислуховувати догани і глузування імператора, які були особливо дошкульними та образливими для нього як для царедворця, що у роки минулого правління Єлизавети Петрівни був одним із найвпливовіших сановників у Російській імперії. В той же час сам імператор Петро ІІІ не вбачав нічого образливого у своєму ставленні до К. Розумовського і, публічно висміявши та принизивши його, через деякий час запросто заходив у гості до гетьмана. Так, під час одного з таких візитів імператор Петро ІІІ похвалився Кирилу Григоровичу, що прусський король Фрідріх ІІ Великий надав йому звання генерал-майора прусської армії. «Вы можете с лихвою отплатить ему, – іронічно відповів гетьман, – возведите его в русские фельдмаршалы».

Але незважаючи на складність характеру імператора Петра ІІІ та його свавілля у ставленні до вищих сановників імперії, саме у період його правління К. Розумовський зміг повернути під своє керування Київ та вирішити усі нерозглянуті до цього українські справи. Він продовжував бути генерал-фельдмаршалом, командував Ізмайловським полком і був президентом Імператорської Академії наук і мистецтв. Влада ж і вплив Кирила Григоровича у Гетьманщині продовжували залишатися необмеженими: усі його подання стосовно нових призначень, звільнень і нагород для українських старшин без жодних заперечень схвалювалися у Санкт-Петербурзі. Родичі та близькі гетьмана продовжували отримувати чергові чини, полковничі посади, а з ними нові маєтності.

Але блискавична кар’єра за правління Петра III ще одного українця – Андрія Васильовича Гудовича викликала у Кирила Григоровича побоювання щодо свого становища та впливу при дворі. А. Гудович, нащадок впливового старшинського роду, служив Петру III, ще коли той був спадкоємцем російського трону, він став його генерал-ад’ютантом і навіть їздив як представник імператора до Пруссії з пропозиціями миру та союзу. У той час, як вплив А. Гудовича на імператора Петра ІІІ зростав, серед придворних почали ширитися чутки, що саме він має змінити К. Розумовського на посаді гетьмана України. Така ситуація не могла не викликати у останнього побоювань за свою долю.

Впливове становище К. Розумовського при імператорському дворі пояснювалося його давніми і міцними зв’язками з багатьма найвищими царськими сановниками й вельможами, зав’язаними ще у роки минулого царювання за тривалий час перебування у Петербурзі й Москві. Саме на цей період припадає знайомство Кирила Григоровича та початок дружби з дружиною Петра ІІІ – великою княгинею Катериною Олексіївною, німецькою принцесою Софією, а через неї і з майбутнім польським королем Станіславом Понятовським. Так, згодом і сама майбутня імператриця Катерина IІ у своїх «Записках» писала, що коли вона спитала через двадцять років К. Розумовського, що рухало ним, коли він щодня, долаючи по 40—50 верст, приїздив до її тихого непримітного двору у Раєві, коли у самого нього збиралось вишукане товариство, то отримала відповідь: «Закоханість у Вас!» Такі близькі стосунки стали у пригоді К. Розумовському у період підготовки чергового двірцевого перевороту проти наступника Єлизавети Петрівни – імператора Петра ІІІ, якого за його свавілля та захоплення усім прусським страшенно зненавиділо вишукане столичне дворянство. Зміна мундирів на прусський зразок, постійні військові тренування, наміри заборонити духовенству носити бороди та переодягнути його у протестантський одяг, симпатії до імператора Пруссії та прусських порядків у армії, чутки про нову війну – все це викликало посилене невдоволення і серед гвардійців. Всі невдоволені політикою Петра ІІІ покладали свої сподівання на поліпшення ситуації у зв’язку з можливим приходом до влади дружини Петра Катерини Олексіївни, яка завойовувала симпатиків серед столичного бомонду своєю прихильністю до православної віри і всього російського. На неї дивилися як на рятівницю від Петрового свавілля і як на таку, що поверне столичній аристократії безтурботні єлизаветинські часи. Вже після вступу на російський престол Петра ІІІ навколо Катерини Олексіївни гуртується група невдоволених гвардійських офіцерів на чолі з братами Григорієм та Олексієм Орловими.

Але довгий час змовники опирались лише на гвардійську молодь, а їм були потрібні люди, які мали реальну вагу та авторитет серед столичної аристократії, зокрема, наставник сина імператора Петра ІІІ, Павла Петровича, – князь Микита Панін та улюбленець гвардії граф Кирило Розумовський. Граф і сам неодноразово висловлював своє співчуття молодій імператриці з приводу її непевного становища при дворі та недоброзичливого ставлення до неї її чоловіка – імператора Петра ІІІ. Але діючи в глибокій таємниці,

К. Розумовський свої рішення й вчинки щодо здійснення змови погоджував лише з Катериною Олексіївною. Остання ж, у свою чергу, теж тримала в суворій таємниці свої стосунки з гетьманом навіть від найближчого оточення, не виключаючи братів Орлових – Григорія та Олексія і княгині К. Дашкової, які, нічого не знаючи про участь гетьмана у перевороті, намагалися схилити його на свою сторону. Так, першим «спробував» залучити до змови К. Розумовського коханець Катерини Олексіївни гвардійський офіцер Григорій Орлов. Він прийшов до гетьмана пізно ввечері. Кирило Григорович холоднокровно вислухав Орлова та запропонував йому їхати до когось іншого з такими пропозиціями, зауваживши, що «он умнее нас», маючи на увазі імператора Петра ІІІ. Така поведінка графа збентежила змовників. Тоді на переговори з К. Розумовським пішла романтична і авантюрна подруга майбутньої імператриці – княгиня Катерина Дашкова (сестра коханки імператора). Напередодні вона вже зробила Катерині Олексіївні неоціненну послугу – вмовила князя М. Паніна приєднатися до змовників. Проте зусилля княгині К. Дашкової переконати і графа були зайвими: останній вже давно узгодив із Катериною всі подробиці своєї ролі у перевороті. Зокрема ще у 1756 р. в листі до англійського посла в Росії Чарльза Уільямса, описуючи свою чергову зустріч з Кирилом Розумовським, Катерина Олексіївна писала наступне: «Я спросил его (з метою конспірації листи писалися від