Роджер Желязни - Знак Єдинорога

— Можливо. Але тут все взаємопов'язане. І твій боржок теж.

— Ти про що?

— Розкажи мені те, що мені необхідно знати, а там подивимося. Мене називали прекрасною людиною.

— Що ж тобі треба?

— Все, Флора. Починаючи з того, яким чином ти опинилася пастушкою на тому Відображенні, — Землі. Все, що відноситься до справи. Що було обумовлено, що малося на увазі. Все, без приховування.

Вона зітхнула.

— З чого ж почати… ну… Справа була в Парижі на святі в якогось мсьє Фуке, роки за три до початку якобінського терору…

— Стоп! — Перервав я. — Що ти там робила?

— Я прожила в тій зоні Відображення приблизно п'ять земних років. Я мандрувала у пошуках чогось новенького на мій смак. У тому місці і в тому часі я опинилася гуляючи, так, як і будь-який з нас. Я робила, що хотіла, по інтуїції.

— Дивний збіг.

— Не особливо, якщо згадати, який був час і як багато ми подорожуємо. Якщо хочеш, це був мій Авалон, моя заміна Амбера, мій дім далеко від дому. Називай, як хочеш. І ось, в цей жовтневий вечір я опинилася на святі. І раптом з'являєшся ти з маленькою рудоволосою дівчиною. Здається, її звали Жаклін.

Ці слова викликали з глибини моєї пам'яті спогади, давним-давно забуті. Жаклін я пам'ятав набагато краще, ніж вечірку у Фуке, але смутно згадував і свято.

— Продовжуй.

— Я вже сказала, що була на вечірці. Ти прибув пізніше. Звичайно, я відразу звернула увагу на тебе. Але якщо прожити досить довго і багато подорожувати, час від часу зустрічаєш людей, як дві краплі води схожих на старих знайомих. Саме про це я і подумала, як тільки вляглося моє перше хвилювання. Напевно, двійник. Минуло стільки часу і ніхто навіть не чув про тебе. І все ж у кожного з нас є свої таємниці і всі підстави зберігати їх. Тому я влаштувала так, щоб нас представили, а потім вбила чортову силу-силенну часу, щоб відтягнути тебе на достатній час від цієї рудоволосої дівчини. Ти стверджував, що тебе звуть Фенневаль, Кордел Фенневаль. Я засумнівалася. Ніяк не могла зрозуміти, чи він справді двійник, чи це твої штучки. Правда, була й третя можливість. Ти міг так довго прожити в якому-небудь сусідньому Відображенні, що сам почав відкидати Відображення. Я б так і пішла геть, не похвались мені Жаклін твоєю силою. Жінки зазвичай про це не говорять, але по виразу її обличчя я зрозуміла, що твої подвиги вразили її до глибини душі. Я викликала її на відвертість і мені стало ясно, що на таке був здатний тільки ти. Двійник відпадав: або це був ти сам, або твоє Відображення. А це означало, що якщо навіть Кордел і не сам Корвін, то він доказ того, що ти зараз знаходишся в цьому районі Відображень або не так давно побував тут. Перша за довгі роки ниточка до тебе. Я не могла упустити її, я влаштувала за тобою стеження, навела довідки про твоє минуле. Чим більше людей я розпитувала, тим загадковішою ставала справа. У всьому цьому було стільки неясного, що кілька місяців я ні на що не могла зважитися. Все прояснилося наступного літа, коли я знову побувала в Амбері. Я згадала про цей дивний факт в розмові з Еріком і…

— Ну і що?

— Як тобі сказати… він був обізнаний… про те, що це можливо.

Флора замовкла і почала перекладати з місця на місце свої рукавички, що лежали на стільці поруч з нею.

— Ах, так! — Вигукнув я. — Ну і що ж він повідомив тобі?

— Що це, ймовірно, ти сам. Ерік сказав, що з тобою стався… нещасний випадок.

— Та ну?!

— Не зовсім так, — зізналася вона. — Не нещасний випадок. Він повідомив, що поранив тебе на дуелі. Ерік був впевнений, що ти вмираєш, і не хотів, щоб його звинуватили у вбивстві. Він відніс тебе в Відображення Земля і залишив там. Минуло вже багато років. Він вважав, що ти мертвий і що суперництво між вами, нарешті, закінчилося. Природно, мої новини стурбували його. Він змусив мене заприсягтися, що я збережу все в таємниці, і відіслав мене назад, щоб я тримала тебе під спостереженням. Моє повернення нікому не здалося підозрілим, тому що я всім вуха продзижчала про те, як мені там подобається.

— Флора, просто так ти не присягнулася б мовчати. Що він тобі обіцяв?

— Ерік обіцяв, що не забуде мене, якщо коли-небудь стане королем Амбера.

— Однак, ти ризикувала. Ти занадто багато знала про нього: і де знаходиться його суперник, і що він потрапив туди не без допомоги Еріка.

— Ти маєш рацію. Але все врівноважувалося: почни я базікати про це, довелося б визнати себе спільницею.

Я кивнув, погоджуючись.

— Можливо, хоч і ризиковано. Ти вважала, що якщо у нього з'являться шанси на трон, він залишить мене в живих?

— Ми ніколи не говорили про це. Ніколи.

— І ти ніколи про це не замислювалася?

— Потім замислилася і вирішила, що він швидше за все нічого не зробить. Зрештою, ставало все ясніше, що ти втратив пам'ять. Навіщо тебе вбивати, якщо ти і так безпечний?

— Ось ти і стежила за тим, щоб я продовжував залишатися таким же безпечним?

— Так.

— І що б зробила, якби до мене повернулася пам'ять?

Флора глянула на мене і опустила очі:

— Повідомила б Еріку.

— А він би що зробив?

— Не знаю.

Я розсміявся, і вона почервоніла. Я вже й не пам'ятав, коли Флора в останній раз червоніла.

— Не будемо застрявати на очевидному, — продовжив я. — Виходить, ти залишалася на Землі і стежила за мною. Що сталося потім?

— Нічого особливого. ти жив, а я не втрачала тебе з виду.

— Всі інші знали, де ти?

— Так. Я не приховувала, що живу там. Всі вони іноді навіть провідували мене.

— Включаючи і Рендома?

Вона презирливо скривила губи.

— Так, і не раз.

— Що означає твоя усмішка?

— Надто пізно прикидатися, що я люблю його. Знаєш, я просто не виношу його приятелів: всякі кримінальники, джазисти…

Коли він бував у мене, доводилося приймати його, як члена родини, але він мені страшно діяв на нерви, притягуючи їх з собою, коли йому заманеться. То імпровізовані концерти, то покер на всю ніч… Потім в будинку зазвичай з тиждень стояв сморід. Я завжди раділа, коли він зникав. Вибач, я знаю, що він тобі подобається, але ти сам хотів почути правду.

— Виходить, він тебе шокував, ніжне створіння. Ну, гаразд,