Олдос Хакслі - Який чудесний світ новий!

— Краще викидати, ніж латати, краще викидати, ніж латати.

Зелені вельветові шорти і білі ґольфи з віскозної вовни, відгорнуті під колінами.

— А тоді відбулася та сумнозвісна масакра у Британському музеї. Дві тисячі шанувальників культури були отруєні дихлоретил сульфідом.

Біло-зелений жокейський кашкет затіняв Ленінині очі; її туфельки були яскраво-зелені й начищені до блиску.

— Врешті-решт, – сказав Мустафа Монд, – Контролери збагнули, що силою нічого доброго не здобути. Повільніші, але набагато переконливіші методи ектогенезису, неопавловського зумовлювання і гіпнопедії...

А довкола талії в неї був оздоблений сріблом зелений патронташ із шкірзамінника, що трохи випинався (адже Леніна не була ялова), переповнений регламентованим запасом контрацептивних засобів.

— Нарешті були використані відкриття Пфіцнера і Кавагучі. Потужна пропаганда проти живородного розмноження...

— Чудово! – завзято вигукнула Фанні. Вона ніколи не вміла занадто довго опиратися Леніниним чарам. – А який солодесенький цей Мальтузіанський пояс!

— Поєднана з кампанією супроти патріархальщини; із закриттям музеїв, підриванням історичних монументів (на щастя, більшість із них було вже зруйновано під час Дев’ятирічної війни); із забороною на всі книжки, опубліковані перед 150-м роком Фордовим.

— Я просто мушу дістати собі такий, – додала Фанні.

— Існували, скажімо, такі речі, як піраміди.

— Моя стара кулішниця, та чорна, лакована...

— Або чоловік, якого звали Шекспір. Ви, звісно, нічого про все це не чули.

— Це просто ганьба – отой мій патронташ-кулішниця.

— Це і є переваги справжньої наукової освіти.

— Що більше латок, то менший достаток; що більше латок, то менший...

— Поява першої «Моделі Т» господа нашого Форда...

— Він був у мене майже три місяці.

— Ця дата визначила початок нової ери.

— Краще викидати, ніж латати, краще викидати...

— Як я вже казав, існувало так зване християнство.

— Краще викидати, ніж латати.

— Етика й філософія обмеженого споживання...

— Я люблю новий одяг, я люблю новий одяг, я люблю...

— ...така потрібна в період обмеженого виробництва; але в епоху машин і фіксації азоту – це явний суспільний злочин.

— Мені його дав Генрі Фостер.

— З усіх хрестів позрізали верхні частини, і вони перетворилися на образ літери «Т». А ще існував так званий Бог.

— Це справжній шкірзамінник.

— Тепер у нас Світова держава. Святкування Дня Форда, Громадські співи і Солідарні служби.

— О, Форде, як я їх ненавиджу! – подумав Бернард Маркс.

— Існувало так зване Царство Небесне; та все одно вони поглинали величезні дози алкоголю.

— Як м’ясо, як купу м’яса.

— Існувала так звана душа і так зване безсмертя.

— Запитай у Генрі, де він це дістав.

— Вони заживали морфій і кокаїн.

— А найгірше, що вона й сама уявляє себе кавалком м’яса.

— Року Фордового 178-го виплачували субсидії двом тисячам фармакологів і біохіміків.

— Він має такий похмурий вигляд, – показав помічник визначальника на Бернарда Маркса.

— Минуло шість років, і його вже почали виробляти для широкого вжитку. Ідеальний наркотичний засіб.

— Піймаймо його на гачок.

— Ейфоричний, дурманний, привабливий галюциноген.

— Похмурий, Марксе, похмурий. – Той аж здригнувся, коли його поплескали по плечу, й підвів очі. Знову та бестія Генрі Фостер. – Тобі справді потрібно грамульку соми.

— Всі переваги християнства й алкоголю; жодних їхніх вад.

«О, Форде, як би я хотів його вбити!»

Але натомість він сказав:

— Ні, дякую, – відмовившись від запропонованих йому таблеток.

— Влаштуйте собі перепочинок від реальності, коли цього забажаєте, і вас не турбуватиме ні біль голови, ні якась там міфологія.

— Та візьми, – наполягав Генрі Фостер, – візьми.

— Стабільність була практично забезпечена.

— Грамулька соми лікує від утоми, – зацитував помічник визначальника невибагливу гіпнопедичну мудрість.

— Залишилося тільки здолати старість.

— Цур тобі й пек! – вигукнув Бернард Маркс.

— Диви, який гоноровий.

— Статеві гормони, переливання юної крові, магнієві солі...

— Май на увазі, що краще сому споживати, ніж сваритись і кричати. – Регочучи, вони пішли собі геть.

— Були ліквідовані всі фізіологічні недуги похилого віку. А разом із ними, звісно...

— Не забудь запитати його про той Мальтузіанський пояс, – попросила Фанні.

— Разом із ними всі старечі психічні відхилення. Характер людини залишався незмінним упродовж цілого її життя.

— ...зіграти два раунди гольфу з перешкодами, поки стемніє. Я мушу летіти.

— Робота, гра... в шістдесят років наша енергія і смаки залишаються такими ж самими, що були й у сімнадцять. У старі недобрі часи люди похилого віку мусили від усього відмовлятися, йти на пенсію, вдарятися в релігію, проводити час за читанням, роздумами... роздумами!

— Ідіоти, свині! – бурмотів собі під ніс Бернард Маркс, прямуючи коридором до ліфта.

— Тепер... завдяки прогресу... старші люди працюють, злягаються, забувають, що таке нудьга, за будь-якої погоди їм не бракне насолоди, у них просто немає часу на те, щоб сісти й замислитися... але навіть якби така часова тріщина за якимось невдалим збігом обставин і розколола б щільну субстанцію розваг, які відволікають їхню увагу, на допомогу завжди приходила б сома, розкішна сома, півграмульки на півдня, грамульку на вихідні, дві грамульки для подорожі на розкішний Схід, три – для затемненої вічності на місяці; а повертаючись з цих мандрів, вони б опинялися на протилежному боці розколини, на безпечному й надійному ґрунті щоденної праці й розваг, де можна стрибати з однієї чуттєвки до другої, від дівчини до пневматичної любаски, від електромагнетичного поля для ґольфу до...

— Дівчинко, йди геть, – сердито крикнув Директор ІЗЦ. – І ти, малий, шуруй звідси! Ви що, не бачите, що його фордичність заклопотані? Йдіть і займайтеся своїми еротичними забавами деінде.

— Пустіть дітей до мене, – прорік Контролер.

Конвеєр і далі собі рухався, неквапливо, велично, ледь чутно гуркочучи своєю машинерією, зі швидкістю у тридцять три сантиметри за годину. У червоній пітьмі виблискували незліченні рубіни.

РОЗДІЛ 4

ЧАСТИНА 1

У ліфті було повно чоловіків з роздягалень для альф, тож появу Леніни зустріли численні приятельські вітання й усмішки. Вона була популярною тут дівчиною, котра, так чи інакше, переспала майже з усіма тут присутніми.

Всі вони були такими милими хлопчиками, подумала вона, відповідаючи на привітання. Чудовими хлопчиками! І все ж таки вона воліла б, аби той Джордж Едзел не був аж таким клаповухим (мабуть, йому таки переборщили з тією паращитоподібною залозою на 328-му