Клайв Стейплз Льюїс - Морські пригоди «Зоряного мандрівника»

неї залишився сам пеньок), мене, зовсім хворого, вигнали на палубу і змусили працювати, як каторжного. А Люсі при цьому, як завжди, вигороджувала Рипічипа: він, мовляв, так і рветься працювати, та тільки зростом не вийшов. Дивно: невже вона не бачить, що ця животина тільки й вміє, що хвалитися? У її віці час уже навчитися розбиратися в людях (я маю на увазі – в мишах). Сьогодні наша стара калоша нарешті перестала гойдатися, як маятник, визирнуло сонце, усі вибралися на палубу й нумо сперечатися, що робити далі. Їжі в нас поки вистачає, щоправда, препоганої, та й те тільки на шістнадцять днів. Усіх курей змило за борт, але навіть якщо б вони й вціліли, то після такого шторму однаково втратили б усяку охоту нестися. Але головна проблема – це вода. Дві діжки тріснули й протекли. (Ось вам і розхвалена нарнійська якість!) Якщо обмежитися половиною кухля на день на людину, того, що залишилося, вистачить на дванадцять днів. Щоправда, у нас збереглося багато рому, але навіть ці йолопи зрозуміли, що від того питва спрага мучить ще дужче.

Коли б ми могли, то, звичайно, розумно було б повернути на захід і повернутися до Самотніх островів. Правда, сюди ми добиралися аж вісімнадцять днів, до того ж нам у спину дув шалений вітер. А вже назад, навіть при ходовому вітрі, будемо тягтися і того довше. Але вітер щось не дуже й ходовий. А коли вже казати правду, то його й взагалі немає. Іти назад на веслах? На це пішли б роки. До того ж Каспіан каже, що, маючи запас води півкухля на день на людину, далеко не вгребеш. Я не можу з ним погодитися. Я намагався пояснити, що потіння охолоджує організм, і матросам буде менше кортіти пити, коли їх змусити веслувати з ранку до вечора. На це він нічого не відповів, як він зазвичай і робить, коли йому нічим крити. Усі інші тільки дивно на мене подивилися і проголосували за те, аби рухатися вперед у надії знайти землю. Я вважав своїм обов’язком звернути їхню увагу на те, що нам невідомо, чи є взагалі попереду земля, і вказати на згубність звички видавати бажане за дійсне. Але замість того, щоб спільно розробити кращий план, вони мали нахабство запитати мене, що ж я пропоную. Тоді я спокійно зауважив, що мене втягнули в цю авантюру без моєї згоди, і тому не моя справа розсьорбувати кашу, яку вони самі заварили.

4 вересня. Як і раніше штиль. Порції на вечерю роздали малесенькі, а мені, звичайно ж, менше всіх. Хитрюган Каспіан, схоже, вирішив на мені заощадити і думає, що я нічого не помітив! Люсі, як не дивно, хотіла запропонувати мені половину своєї порції, та педантичний Едмунд, який усюди суне свій ніс, не дозволив. Сонце неабияк припікає. Весь вечір страждав від спраги.

5 вересня. Як і раніше штиль, як і раніше стоїть неймовірна спека. Весь день відчував себе препогано, у мене, напевно, висока температура. Узяти термометр, звичайно, ніхто не здогадався.

6 вересня. Жахливий день. Прокинувся серед ночі і зрозумів, що в мене жар і що мене може врятувати тільки добрий ковток води. Будь-який лікар сказав би те саме. Усі, хто зі мною знайомий, знають, що я стійко витримую тяготи та незгоди, не вимагаю нічого зайвого й ніколи не прошу потурань. Але хіба міг я подумати, що обмеження поширюються і на хворих! Звичайно, я мав розбудити кого-небудь і попросити принести води для хворого, та я вирішив, що не буду нікого непокоїти своїми стражданнями, тому встав, узяв свій кухоль і тактовно, аби не потривожити Каспіана і Едмунда, змучених спекою і спрагою, вибрався навшпиньки зі щурячої нори, у якій ми, власне, спимо. (Я ж завжди зважаю на оточуючих, хай би як вони ставилися до мене.) Я щасливо дістався до великої кімнати (якщо це, звичайно, можна назвати кімнатою), де стоять лави для веслярів і лежить купа речей. Тут і зберігаються наші запаси води. Усе йшло чудово, але не встиг я зачерпнути з барильця, як з’явився – хто б ви думали? – цей шпигун Рип! Я спробував пояснити, що прямую на палубу подихати повітрям, (про воду йому розповідати не варто було, адже у хворобах він однаково нічого не тямить), а він спитав, чого це в мене в руці кухоль. Він так розшумівся, що підняв на ноги весь корабель. Мені влаштували огидну сцену. Я, у свою чергу, поцікавився, що сам Рипічип робить серед ночі біля барила з водою. Він відповів, що оскільки занадто малий, аби управлятися з вітрилом, то вартує ночами барило, звільняючи від нічної вахти хоча б одного з матросів. І що ж? Вони повірили не мені, а йому!

Я заперечував доти, доки маленький лиходій не накинувся на мене зі своєю шпагою. І тоді цей тиран Каспіан показав себе у всій красі. Він привселюдно заявив, що наступного разу спійманий водокрадій отримає „дві дюжини гарячих“. Я запитав, що це таке, і Едмунд тут же пояснив: „гарячих“ – означає батогів. Про це пишуть у тих книжках, які молодші Певенсі не гребують читати.

Після такої образливої загрози Каспіан раптом перемінив тон і став мене повчати: мовляв, йому за мене соромно, усім іншим теж погано, але ми повинні робити все, що в наших силах, і так далі, і тому подібне. Зарозумілий уїдливий зануда! Після цього я цілий день не вставав із ліжка.

7 вересня. Сьогодні дме легкий вітерець, але, як і раніше, із