Юшманов В В - Мольфар і Навка, Юшманов В В

 

Сльози душили мене. Я був готовий спалити негідника на місці. Ні, розпач не був безглуздим. Щось тримало. Я не суддя, не вершник доль. Спитав злодія:

Навіщо тобі Душі? Як? Я б над ними знущався. Тоді я б точно знав, що на світі є хтось, нещасніший за мене. Ти отримуєш задоволення від страждань інших? Мабуть, так.

В словах я почув сумнів. Ще одна заблукавша Душа?

Ти себе любиш? Ні, я себе ненавиджу! Однак шукаєш того, хто тебе пошкодує.  Брешеш. Подивись у власне нутро. Ненависть до оточення йде від жалю до себе. Замовкни!  Бач, у нутрі є жаль. Це добре. Чого тут доброго? Ти на шляху прийняття себе. Життя у тебе було не цукром. Але власне пекло ти створив саморуч. Немає мене пробачення. Вбий мене! Не можу. Ти на шляху до Каяття. Не стримуй себе. Каяття — єдина річ, що має змогу врятувати твою Душу. Зачекай, ти й є Дух, тобто врятувати себе самого. Вбий мене. Я втомився від злоби, що мене глоде.  Хіба дорога до зірок для тебе закрита? Має бути твоє власне рішення. Якщо щось тримає тебе у цьому світі — тобто так треба. Необхідно вивчити якийсь урок.  Я розумію. Але я можу творити лише зло. На мене ж прокльон! Для початку прийми себе таким, який ти є. Не перекладай відповідальність на цигана, відьму чи ще когось. Лише прийняв себе та пройдя скрізь Каяття, ти зрозумієш: хто ти, навіщо посланий у цей світ.  Тебе легко так казати. Ти — святий. Дурниці. Я — звичайна людина. Але не можу скривдити того, хто вже засудив себе, до речі, дуже жорстко. Можливо ти вже й епітимію себе придумав, та й почав працювати. Ні, не можу перекреслити твою путь до зцілення. Мене це не по силах. Інший б мене вже вбив. Ти на це розраховував? Якщо відверто, то так. Я нікому про себе не розповідав. Лякався. А тут вирішив: була не була! Мабуть, кінець мукам настане. Твоє оповідання жахливе, але я чув й гірше. Повторюю. Пекло для себе ти створюєш сам. Пробачення залежить лише від тебе.  Я можу розраховувати на пробачення? Ти маєш змогу виконати власне призначення. Чи є це шляхом до пробачення — не мене вирішувати.  Що мене треба робити? Надо подумати. Нема чого думати, Мольфаре. Це не твоя робота.

Скрипучий старечий голос роздавався з-за моєї спини. Я обернувся і побачив невисокого сивого діда, з білою бородою, який був одягнений як грибник: штани з грубої тканини, сорочка навипуск, поверх всього довга куртка, чи плащ. Відьмак? Про нього Годованец не казав. Там же повинна бути Навка! Що з нею? Куди вона поділася? Вот недотепа! Я ж забув біля себе соляне коло зробити. Як захищатися? Почав шукати очима відерко. Воно стояло поруч зі старим. 

Сіль мене не бере. Я не з нечисти. 

Після цих слів він зачерпнув жменю та висипав її назад. 

Згодиться до шашлику. Любиш шашлик, Мольфаре? Я не Мольфар …

Відповів я. Де ж Навка? Я, у думках, почав кликати її та почув:

Живенький, це Лелет. Він мене спіймав!

Треба міркувати скоріше. Втратив, на жаль, контроль над ситуацією. Зпитав:

Чия забота? Наставника. Він давно загубив цю Душу. Дякую, що знайшов його. Що замовчав? З ким ти там балакаєш?

Це вже Годованец. Мабуть, Лелета він не бачить. Вже добре, тобто вони не разом. 

Зачекай ще трохи. Твоя доля вирішується прямо зараз.  Як це? Сам не розумію, зачекай. … Що з ним робити?

Спитав я вже Лелета.

Тобі нічого. Дивись, за ним вже прийшли.

Я обернувся до Годованця у самий час. Той почав танути. Він посміхнувся, помахав рукою та зник. Випарувався. Гора з плеч! За його долю хтось буде відповідати. Але.  Він же навчився вбивати!

Що з ним траплятиметься? Сподіваюсь, вбивств більше не буде? Я вже почав думати, що він чорт. Чорти існують лише у людській уяві. Не хвилюйся. Наставники не помиляються. Якщо залишатимуть його у нашому світі, то він не несе жодної загрози для оточення. … Давно тут стоїш? Майже з початку розмови.  Що раніше не проявився? Цікаво ж було: як ти з ним впораєшся? Уб’ю я його чи ні? Це також. І як, я впорався? Гарна праця. Дякую, але мене здається що напартачив маленька. Де? Не бачу. Навка. Я її загубив. Цю дівку? Я ж обіцяв тобі шашлик. З Навки? Жах.  Ти ж м’ясо їси? Так то м’ясо. А вона — Дух лісу. Духа з’їсти неможливо. Якщо враховувати: чиєю проєкцією вона є, лише на розпалювання годиться. Не можна гарненькими дівчатами багаття палити. Кмітливий. Це добре. Ти точно не пробуджений? В якому сенсі? Містичному? Тут я темний. Знаю, що ти — Лелет. А хто це, що за істота — згадки не маю. За вашим поняттям — страж Душ. Пришли образ, так краще. Тримай!

Теж Дух, але Землі. Коли вивчав фольклор, то звернув увагу, якщо істота пов’язана із Землею, вона буде мати проблему з нижньою частиною тулуба. Лелет не був виключенням. Він кульгав. Так, його дійсно можна звати Стажем. Він знаходить та відправляє у Першосвіт заблукавші Душі, які порушують звичайний порядок. Звичний з його точки зору, безумовно. Іншими словами — не дозволяє Душам перейти на темну сторону. Годованец, виходить, був його підопічний. 

Як довго за мною слідкував? Я ж казав, з початку розмови. Ти ж не випадково тут опинився. Так. Ще у день запримітив: хтось по заповідним місцям ходить. Треба було побачити. Щось хитруєш. Годованец майже рік туди ходив, а ти його лише сьогодні примітив. Він Дух. Нічого надзвичайного. Навку навіщо забрав? Вирішую: повертати її тобі чи ні. У чому проблема? Треба поторгуватися? Не вмію. Я звичайний Страж. Якби б вона показалась пересічній людині, я б її забрав. Тобто мене можна? Не зовсім. Не розумію тебе. Ти добре себе показав. Заслуговуєш. Але вирішувати тобі. Повертай. Не поспішай з рішенням. Від нього залежить не тільки твоє життя. Я вже вирішив. Все при твоїй владі. Не поспішай.