Юшманов В В - Мольфар і Навка, Юшманов В В

Голос був не гучним, майже баритон. Судячи за тембром — він був не молод. Я розташувався супротив місця, що для нього залишив. Дух міг стояти, бачити мене, але простору залишалося обміллю. Час починати. Я вимовив:

Не сильно кип’ятись, а то залишу назавжди тут, у дереві. Ти хто? Я тобі задам! Доля твоя. Що за погрози, якщо вийти не в змозі? Випусти мене, а то гірше буде! Кому, тобі? Можливо. Якщо розлютотуватимеш — спалю!

У мене в руці вже був напоготові енергетична кулька, яка світилася ліловим  світлом. 

Навка — відкрий схованку.

Миттю Годованець з’явився у приготованому для нього місці. Побачив сольоне коло він зупинився та почав озиратися навколо з помітним переляком. Зовнішнє він нагадував мене Чарли Чаплина, але цей був  без вусиків. Зріст, статура та шати були, майже ідентичними. З однією відмінністю: костюм “трійка”  на ньому сидів як улитий. Франт. Побачив мене з енергетичним шаром, який я перекидав з руки в руцю, він здрейфил остаточно. Мабуть, його циганський піт пройняв. Чого я й бажав.

Хто ти? Навіщо я тобі потрібен? Я казав — доля твоя. Прийшов час відповідати за всі гріхи. Я не в чому не винен … Це все циган … Ще та відьма з її проклоном. Я тут не до чого. 

Кульку довелося приховати, від її вигляду духа било тремтіння.

Заспокойся. Розповідай послідовно. Що ти бажаєш знати? З початку: звідки ти взявся?  Мене циган зробив. Не бреши. Немає у цигана та любий іншої істоти такої влади.  Ну не зробив, спіймав. Розповідай! Я нікуди не поспішаю. Краще не юлі!

Задля більшої наочності знов показав лілову кульку. Треба її ховати, занадто великий переляк. … Розмова була довгою. Годованець постійно плутався, збивався. Доводилося його виправляти та повертати до власного оповідання. Історія вийшла жахлива та добре заплутана. Судіть самі.

 

Сповідь Годованця

 

Він мешкав у невеличкому містечку, біля міста Лева. Був звичайним клерком. Радянська влада ще тільки прийшла на цю землю. Ніхто поки не чекав того великого жаху, що повстав слідом. Йому не пощастило та він попав у лапи якогось карального загону. На Галичині цього непотребу, на жаль, у той час було багато. Він то вважав, що без провини його немає за що мордувати та сподівався на скоре звільнення. Де там! Навіть кулі пожалкували. Повісили як ворога народу. Неочікувана та передчасна смерть. Душа бродила неприкаяна, поки не попала під чари цигана. Той шукав себе помічника серед безтілесних. Мабуть, був відьмаком, чи просто вмів чаклувати? Господар був хитрим, власну душу передавать Годованцю не бажав. Коли відчув, що строк майже прийшов — продав його музиканту як додаток до скрипки. Так наш Дух потрапив у Львів. 

З початку музикант, навіть, зрадив такому товаришу. Він був одиноким, а тут такий співрозмовник! Годованец обожнював музику та забажав навчити нового господаря віртуозному володінню інструментом. Музику це мало цікавило. Він був Композитором! Обожнював складати, творити чарівні звуки, а не виконувати їх. Незабаром з’явилася відьма. Так Годованец величав Музу. Баба вона була примхлива та норовлива. Но допомагала творити, за що їй все пробачається. 

Муза незлюбила Годованця з першого погляду. Вона не бажала ділити Композитора ні з ким. Дух сердився, навити намагався пакостити. Але без наслідків. Творчі люді — вони не от світу сього. Улюблена робота була на першому плані, а все інше мало торкало музиканта. 

Композитор з часом ставав все більш відомим. Власні пісні мали великий попит. Не дивно, що його особистість попала у коло зору спецслужб. Не зрозуміло яких. Годованец нічого не тямив у цьому питанні. Однак признав людину, яка постійно ходила в гості. Він був одним з катів, з того карального отряду. Служака мав психічне захворювання, щось на кшталт шизофренії, чи подібне неї, пов’язане із роздвоєнням особистості. Годованец скоро навчився керувати свідомістю нещасного. Ненадовго, але … .За його словами він заходив у коло свідомості ката та робив що заманеться. Одне було поганим. Придя до тями людина нічого не пам’ятала.

Жага до помсти. Вона була всім, що мало сенс для Годованця на той час.  Він неодноразово намагався довести ката до самогубства. Не виходило. Кожного разу, на краю загибелі нікчемність зникала, та духовна особистість викидала Годованця з власної свідомості. Чоловік рятувався. Годованец прохав Композитора продати його москалю. Також не пройшло. Музика був добрим малим та відмовився передавати шкоду іншому. Він казав: “ти — мій хрест”. 

Злість душила Годованця. Він зненавидів усіх. Дрібні капості не надавали відчуття задоволення. Якщо відчуття самозбереження не давало москалю загинути, треба примусити його вбити іншого, а потім віддати у лапи правосуддя. … Але що для ката була смерть звичайної людини! Він був високого рангу та мав змогу зам’яти будь-яку справу. Треба було знайти таку жертву, вбивство якої йому б не пробачили. 

Композитор становився відомим і популярним. Його обожнювали. На думку Годованця — кращий кандидат у сакральну жертву! Не встиг. Неосознанно, та й не спеціально. Все вийшло само собою. Збіг обставин. Він транслював образ: тіло Композитора у петлі, на суку великого дерева. Поруч — перелякана людина, мабуть, кат. … Злий Дух помилився. Не якого розголосу не було. Спустили на гальмах. Смерть песняра видали за самогубство. Вірогідно, кат потрапив до лікарні, де й дожив свій строк. Годованец його більш не бачив. Муза прокляла Годованця. Вона кохала Композитора та була єдиною істотою, хто знав правду. Дух блукав від селища до селища, від міста до міста, але ніде не мав змогу знайти притулок. За кілька десятків років він не зміг нікого придбати до послуг.