Кері Ло - Коли ти поруч , Кері Ло

Тимофій

Ранок почався з пульсуючого головного болю. Чорт забирай, скільки ж я вчора випив… Але, незважаючи на це, я пам’ятав усе.

Кожен дотик. Кожен стогін. Кожен її рух під моїм тілом. Таку ніч неможливо забути.

Я простягнув руку, бажаючи доторкнутися до теплого тіла поруч, але відчув лише порожнечу.

Різко відкрив очі й повернув голову в її бік. Ліжко було охололе, подушка трохи зім’ята, але її самої не було.

Я сів, провів рукою по обличчю, намагаючись прояснити думки.

Вона що, пішла?

Підвівшись, швидко оглянув квартиру. Ванна — порожня. Кухня — теж. Жодного натяку на її присутність.

Навіть її одягу вже не було. Вона втекла.

Без записки, без номера, без жодного слова.

Я повернувся в спальню, сів на край ліжка, втупившись у місце, де вона лежала кілька годин тому.

Коли ми познайомилися вчора, я не думав про те, що між нами може бути щось більше. Це був звичайний вечір, просто приваблива дівчина, просто пристрасть. Але коли після всього Емі заснула в моїх обіймах, я вперше за довгий час відчув спокій.

Тепло.

Комфорт.

І тоді подумав — а що, як спробувати? Але вона вирішила за нас обох.

Душ освіжив, але не позбавив гнітючого відчуття, що залишилося після її зникнення.

Я швидко зібрався, та поїхав у квартиру, де раніше жив з Мариною. У цій, майже нічого мого не було.

Швидко переодягнувшись, вирушив у ресторан на сніданок, а потім — до офісу. Роботи було достатньо, щоб забути про все на світі.

Але не про неї.

Не дивлячись на щільний графік, цифри, документи та дзвінки, я ловив себе на тому, що думки весь час повертаються до Емі.

До її губ та гарячих дотиків. До того, як вона стогнала моє ім’я, вигинаючись під моїми руками.

Я стиснув щелепи. Потрібно зосередитися. Це був просто секс. Нічого більше.

Я повинен забути про неї.

В офісі я сидів до самого вечора, завантаживши себе роботою по самі вуха, але все одно не міг повністю позбутися думок про Емі. Відчував, як вона невідступно тримає мою свідомість, кожен момент, кожен образ, кожен рух. Я взяв до рук телефон, поглянув на час — 19:30. Пора їхати додому, але мені зовсім не хочеться.

Як тільки я хотів покласти телефон назад на стіл, він завібрував. На екрані з’явилося повідомлення від Марини.

«Мені шкода. Давай поговоримо?»

Зовсім забув про колишню, бо мої думки вже заполонила інша дівчина. Але я розумів, чому Марина мені написала. Вона хоче помиритися. Тим більше, що це вперше, коли після сварки першою пише вона. Хоча і сварка це була не звичайна — це було розставання.

Я поклав телефон на стіл, відкинувся на спинку крісла і заплющив очі. Рукою провів по волоссю, спробував зібрати думки. Чорт, що мені робити?

Я не знав, як правильно вчинити. З Мариною ми вже два роки разом, у нас багато приємних спогадів. Всі ці два роки не були ідеальними, але вони мене влаштовували. Ми мали свою динаміку, свою стабільність.

А з Емі… Я просто провів одну ніч. Одну незабутню ніч. І все. Хіба це може щось означати? Тим більше, що вона втекла, навіть не залишивши номера. Можливо, я просто наївно прив’язався до цієї ночі.

Голова гуділа від думок, на душі було важко. Я знову і знову повертався до моменту, коли вона зникла так раптово, наче її й не було. А потім — її поцілунки, її дотики. Вона так легко захопила мене, і тепер все виглядало таким безглуздим.

Мої думки переплуталися, а рішення все не з’являлося. Як усе могло так швидко заплутатися?

Я психанув, зібрався і поїхав додому, так і не відповівши Марині. Мені потрібен був час.

Вдома я прийняв душ і відразу завалився спати. Думав, що рій думок не дасть мені заснути, але щойно голова торкнулася подушки, я одразу провалився в сон.

Прокинувся від якогось шуму в квартирі. Розплющив очі й побачив перед собою Марину.

Вона стояла перед ліжком у короткій облягаючій сукні, що підкреслювала її тіло – в деяких місцях навіть занадто. Її впевнена хода, легке похитування стегнами… вона добре знала, яке враження справляє. Підійшла ближче й сіла на край ліжка.

— Привіт, котику, — промуркотіла вона ніжним голосом, тим самим, яким говорила, коли провинилася.

І ще цей її «котик»… Вона знає, що я це ненавиджу, але все одно так мене називає. І, як завжди, робить вигляд, ніби нічого не сталося.

— Привіт. Чому ти тут? — запитав я, сідаючи на ліжку.

— Ти так і не відповів на моє повідомлення, тож я вирішила приїхати. А ти проти?

— Не відповів, бо до пізна був зайнятий. Але хіба ти не казала, що це кінець? Ти не поверталася додому тиждень.

— Я знаю, котику, але я дуже розізлилася. Мені треба був час. А зараз я охолола і хочу помиритися.

— І ти знову будеш влаштовувати скандали через роботу?

— Обіцяю, що більше не буду, — її голос був солодким, як мед. — Але і ти пообіцяй, що будеш приділяти мені більше часу.

— Добре, але ніяких вечірок.

Марина нахмурилася, стиснула губи, але все ж кивнула. А потім нахилилася ближче, торкаючись моїх губ.

Я швидко розірвав поцілунок, зробивши його коротким та невинним.

— Мені треба збиратися.

— Сьогодні ж неділя. Ти поїдеш на роботу?

— Ні, не на роботу. Я обіцяв мамі заїхати. Можеш поїхати зі мною, якщо хочеш.

— О ні, дякую. Це вже якось без мене.

Я й не сумнівався, що вона відмовиться. Моя мама її не долюблює і навіть не приховує цього, як би я не намагався її переконати. Вона сказала, що не буде втручатися в наші стосунки, але й робити вигляд, що Марина їй подобається, теж не збирається. Я змирився.

Стоячи під гарячими струменями душу, я обмірковував своє рішення.

Це рішення було спонтанним і на нього повпливати саме приїзд Марини. Але воно було важким. Я подумав, що так буде правильно – дати їм останній шанс. Ми були разом два роки, і було б дивно ось так просто все розірвати, навіть не спробувавши нічого змінити.

Але десь у глибині душі мене не покидало відчуття, що я роблю помилку.