Аля Алістер - У пошуках втраченої магії, Аля Алістер

«Вода та вогонь, повітря, земля!

Час над вами влади не має.

Сила стихій, допомоги благаєм,

Час поверни, Маргариту в минуле життя негайно впусти,

Те, що було перед цим, покажи!».

Вони повторювали й повторювали, поки з п'яти голосів не залишилося чотири. Усі мовчки завмерли. Настала цілковита тиша.

РОЗДІЛ 7

Був пізній ранок, коли Рита прокинулася і солодко потягнулася.

— Оце був сон, — подумала вона, — треба ж такому наснитися.

 Вона розплющила очі й побачила зовсім незнайому кімнату... Тут увійшла покоївка, поставила маленьку тацю з кавою біля ліжка і відчинила важкі щільні фіранки. Світло буквально увірвалося до кімнати. Рита тільки відкрила рота, щоб засипати запитаннями молоденьку дівчину, як до неї дійшло, що це був зовсім не сон... що все вийшло, і вона у своєму минулому втіленні.

«Ну, принаймні я не селянка й не треба орати город, уже чудово, — подумала вона. — Цікаво, у якому я році опинилася?»

— Наталіє Андріївно, сніданок накритий. Платон Михайлович уже відбули на службу і звеліли переказати, щоб ви не забули, сьогодні прийом у графині Камаровської, — повідомила покоївка.

Рита зловила себе на тому, що вона все про себе знає. І навіть знає, який наразі рік. 1910 від Різдва Христового. Ух ти! — подумала вона, — до революції ще чимало часу. А ще вона знала, що щасливо вийшла заміж. Їй зараз 25 років. Вона з багатої купецької родини, а чоловік зі збіднілих дворян. Але мезальянс згодом у суспільстві пробачили, і тепер вони із чоловіком вхожі у вищий світ. Чоловік із розумом розпорядився посагом і взявся за комерцію. Тому Наталонька, як любовно її називав чоловік, ні в чому відмови не знала. Комерційні справи в суспільстві не афішувалися, бо для дворянина займатися купецьким ремеслом вважалося вульгарним. Але Платон Михайлович служив у військовому Міністерстві у званні штабскапітана інженерних військ, і тому всі пристойності було дотримано. А ось талантів, що цікавили Риту, у Наталії Андріївни не виявилося. Сили вона не мала... Добре бачила по кавовій гущі та картами захоплювалася. Ось і все... отже, ще доведеться помандрувати... Поки Рита дізнавалася про перипетії свого колишнього життя, Наталія Андріївна зволили відкуштувати, і покоївка почала одягати господиню.

«Господи, який козел придумав ці корсети?!» — подумала Рита.

Тим часом Наталія Андріївна вимагала тугіше його затягнути…

«Та як же ми дихати то будемо?!» — стукало в голові Рити.

 Кількість спідниць, стрічок, підв'язок та інших деталей спідньої білизни вражала. Не дивно, що була потрібна допомога покоївки. Нарешті туалет було закінчено.

Наталія Андріївна вирушила до своєї найкращої подруги Олександри Антонівни. Вони разом навчалися в Інституті шляхетних дівчат і відтоді були нерозлучними. Коли подруги зустрілися, до Рити дійшло, що мила Сашенька, як назвала її Наталія Андріївна, ніхто інша як Лана, тільки з минулого. Зовні подруги з початку ХХ століття не були схожі на сучасних подруг, але душі-то були ті самі. Причому Рита навіть не змогла пояснити самій собі, як це зрозуміла. Вона просто знала і все.

Тим часом подруги жваво обговорювали майбутній прийом, куди були запрошені й Олександра із чоловіком.

— Як гадаєш, князь там буде?

— Сподіваюся, ні. Спасення від нього немає. Сашенько, душа моя, я дочекатися не можу, коли він закінчить тут справи й повернеться до Петербурга. Але Платоша чув, що князь усі справи владнав, а повертатися не поспішає. Усі здивовані, але ми-то з тобою знаємо, чому... Може, мені в Париж поїхати в якихось термінових справах? Як вважаєш?

— Твій Платон на службі. Тобі доведеться їхати без нього, і ситуація така, що ти в більшій безпеці тут, коли поруч чоловік. Тільки уяви, якщо князь вирушить за тобою? Ти ж будеш абсолютно беззахисна.

 Наталія Андріївна розплакалася.

— Ну чому мені вдома не сиділося?! У Петербург захотілося, бачиш... Платоша казав, що не варто їхати туди, так ні ж, уперлася... А він не зміг наполягти й заборонити...

Треба сказати, що Наталія Андріївна вирізнялася рідкісною вродою, і багато чоловіків задивлялися на неї, але ніхто не насмілювався переступати рамки дозволеного, знаючи, що дама заміжня. Але Петербург... мораль не була чеснотою цього міста. На одному з балів Наталію Андріївну побачив князь Мещерський і втратив голову. Його відверті залицяння не стали скандалом у суспільстві лише тому, що вона попросила чоловіка якнайшвидше повернутися додому, пояснивши поганим кліматом і страхом захворіти на сухоти причину такого термінового від'їзду. І він її відвіз назад до Києва від гріха подалі. І тільки всі зітхнули спокійно, як закоханий князь примчав за нею під приводом державної потреби. Він закидав її квітами й любовними листами з проханням про зустріч, які вона ігнорувала. Його, звісно, почали скрізь запрошувати, але Наталія Андріївна здавалася хворою і останній місяць ніде не з'являлася. А ось графині вона не могла відмовити, аж надто наполегливо та запрошувала. Це був прощальний прийом. Графиня Камаровська Катерина Леонідівна була запрошена вихователькою Великої княжни Ірини Олександрівни, племінниці Імператора.