Sava - Чи це любов?, Sava

Між серцем і розумом

Конфлікт почався не тоді, коли Сергій сказав їй правду про своє минуле. Вони обоє знали, що небезпека була завжди поруч. Проблеми не припинилися і не зникли після того, як слова були вимовлені. Вони не зникли, бо зараз, коли правда стала очевидною, Аліна зрозуміла, що не тільки навколишній світ їхнього життя змінився. Вона також змінилася. І змінився він.

Сергій, якого вона любила, вже не був тим самим. Той молодий чоловік, який був до її очей, сміявся з нею, тримав її руку і здавалося, що їхнє життя має нескінченний потенціал для щастя, тепер стояв перед нею зовсім іншою людиною. З його очей зникло тепло і невимушеність. Тепер вони були холодні і важкі від гнітючої правди. Вона не знала, чи можна повернути те, що в них було.

Аліна сиділа в темному кутку їхньої маленької квартири, її серце билося з шаленою швидкістю, ніби воно намагалося вийти з грудей. Її пальці затремтіли, коли вона намагалася схопити чашку кави, але вона так і не підняла її до губ.

"Що мені робити?" — думала вона, її розум був переповнений суперечливими думками і емоціями. Вона любила його, але чи могла вона залишитися з ним після всього, що сталося? Чи було це правильним рішенням — продовжувати цей шлях, коли він був зв'язаний з таким болем і небезпекою?

"Він обіцяв, що захистить мене. Але чи дійсно він може? Чи зможу я довіряти йому після того, як він приховував від мене стільки часу?"

Вона згадала, як колись усе було так просто. Вони могли прогулятися по парку, поговорити про майбутнє, сміятися разом. Тепер же, її думки були як павутина, заплутана і складна, де кожен крок виводив на нові питання.

Аліна не могла позбутися відчуття, що вона на перехресті. Як би вона не вирішила, рішення вже мало наслідки. Вона не могла залишити його, навіть якщо її серце кричало, що це занадто небезпечно. Вона не могла сказати йому «прощавай», бо вона не була готова до цього. І навіть більше — вона не могла втекти від почуття, що, незважаючи на всі загрози, вона все одно любить його, і ця любов була набагато сильнішою за її страхи.

Але на іншій стороні її розуму була інша думка, що не давала їй спокою. "А що якщо ти станеш частиною цього світу? Що якщо вони почнуть тебе використовувати, шантажувати тебе так, як вони це робили з ним?" Серце Аліни билося ще сильніше від цих думок. Їй не можна було заплющувати очі на те, що їхня реальність стала небезпечною. Це було вже не просто його минуле. Це був її теперішній вибір.

Сергій, зі свого боку, намагався знайти якусь рівновагу, хоч і втратив її багато разів. Він стояв біля вікна і дивився в темряву. "Як я міг це зробити?" — його думки були занурені у розпач. Він знав, що він її зрадив — навіть якщо це була захисна зрада, навіть якщо він думав, що це правильне рішення, зрада була зрадою.

Він пам’ятав кожну секунду, коли вона сміялася, коли її очі світлилися від щастя. І зараз він розумів, що це все могло б зникнути. Він був готовий боротися з ким завгодно, щоб захистити її від цієї жорстокої реальності, але він також знав: жодна боротьба не могла гарантувати безпеку. Він знову втрачав її, але цього разу він не міг просто так дозволити собі відступити.

— Я не можу бути твоїм героєм, — шепотів він у темряві. — Я не можу бути тим, кого ти хочеш бачити. Моя боротьба вкрала у мене так багато, що я не знаю, чи є що залишити.

Аліна підійшла до нього, почувши його шепіт, її серце стискалося. Її руки обхопили його, і вона прошепотіла, майже не вірячи своїм словам:

— Ти не мусиш бути ідеальним для мене. Я просто хочу, щоб ти був тут. Щоб ми могли пройти це разом.

Ці слова не принесли спокою. Вони не стали чудодійними, що повернули все на місце. Вони були просто словами, які ускладнили все. Чому вона так сказала? Чому вона готова була ризикувати?

Вони стояли разом, і жоден з них не міг заперечити, що між ними була стіна. Стіна, яку важко було подолати.

Сергій обхопив її за плечі і поглянув у її очі, і Аліна побачила в них страх і розгубленість, якої вона раніше не помічала. Він не був вже тим сильним чоловіком, який обіцяв бути її захистом. Зараз він був таким самим наляканим, як і вона.

— Я не можу обіцяти, що все буде добре, — сказав він з важким тоном, але в його голосі було щось таке, що її не відпускало. — Але я обіцяю, що буду з тобою. Я буду боротися. І я спробую врятувати нас. Тільки, якщо ти готова пройти цей шлях разом зі мною.

Аліна закрила очі і відчула, як її серце важчає від цієї обіцянки, але також і як вона не може відійти від нього. Тієї миті вона знала: якщо це і є їхній шлях, то вона готова йти по ньому. Хоча її розум казав одне, її серце вирішило інше.

Вони стояли разом, у темряві, перед тим, що назавжди змінить їхнє життя.

Цей момент прийшов несподівано, як грім серед ясного неба. Їхнє життя вже не було таким, яким було до цього. Усе було під знаком напруги — кожен день тягнувся, немов вікові години, де вічно була ця важка тінь над їхнім щастям, де загроза була завжди поруч. Вони намагалися повернутися до того спокою, який був у їхніх стосунках до моменту, коли Сергій розповів їй про своє минуле, але це виявилося неможливим. Небезпека переслідувала їх, і вони вже не могли просто бути разом.

Але те, що сталося цієї ночі, змусило їх поглянути на світ зовсім іншими очима.

Вони обидва намагалися відчути хоч якусь стабільність, хоча б на кілька годин. Аліна приготувала вечерю, а Сергій сидів за столом, намагаючись не думати про те, що вони повинні зробити. Вони хотіли просто бути нормальними людьми на кілька митей — забути про все, що їх оточувало, і відчути себе так, як раніше.

Але цей спокій був коротким.

Коли вони сіли за стіл, телефон Сергія раптово загудів. Це був невідомий номер.

Сергій глянув на екран і безмовно передав його Аліні. Його обличчя відразу змінилося. Вона побачила, як його вираз охолоджується, як його руки стають напруженими. Тривога, яку вона знала дуже добре, заполонила його обличчя. Це було як сигнал до війни.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍