Дар'я Пойманова - Око дракона, Дар'я Пойманова

Якийсь час ми обидва мовчки дивимося один на одного. Потім у дверях академії з'являється Насім. Він виглядав захеканим, ніби біг сюди стрімголов. Хоча знаючи його, так і було.

Раднику знадобилося ще кілька хвилин, щоб привести дихання до ладу і сфокусувати на мені зір. За цей час, я різко відскакую від Рузана, і починаю нервово розгладжувати складки на одязі.

— Якщо не помиляюся, Рузан? — віддихавшись, Насим підходить до мого вчителя, уважно оглядаючи його з ніг до голови.

— Усе вірно, раднику, — Рузан коротко киває.

— Я багато чув про ваші бойові заслуги. Дуже радий, що до Кліо приставили такого досвідченого мага, — вимовляє радник, а потім по-батьківськи плескає Рузана по плечу. — Тепер ви можете йти, молодий чоловіче.

Подумки роблю собі замітку довідатися більше в Насіма про «бойові заслуги» мого нового вчителя.

Рузан кидає останній погляд на мене, а потім кланяється і ховається за дверима.

— Що сталося? — Голос Насима стає серйознішим, коли він підходить до мене, і взявши моє обличчя у свої долоні, почав оглядати його, крутячи на всі боки.

— Гадки... не... не... маю... — з великими труднощами вимовила я, тому що потім Насим почав оглядати мій рот, ніс і очі. — Може досить мучити моє бідне обличчя!

Не витримавши таких тортур над моїм прекрасним обличчям, я насилу вибираюся з його хватки, прикладаючи прохолодні долоні до почервонілих щік.

— Але до лікаря завтра ж! — Продовжував насідати Радник.

— Та піду я, піду! — Невдоволено пробурчала я.

— Хапайся, проведу тебе додому, — з важким зітханням вимовляє чоловік, виставляючи лікоть, щоб я як зазвичай ухопилася за нього.

Однак побачивши моє кисле обличчя при згадці про дім, Насім цокнув язиком, хитаючи головою. Я задоволено посміхнулася, уже чудово розуміючи, що тепер він візьме мене до себе в кабінет.

Не те, щоб я не хотіла йти додому, проте впевнена, що Аура вже отримала звістку, що мені стало зле, а тому вдома на мене чекають купа розпитувань і надто багато голосінь. До такого треба морально готуватися. А от кабінет Насіма я обожнювала змалечку — там завжди тихо, у повітрі витає запах лаванди, а серед численних стелажів із книжками та сувоями можна загубитися так, що тебе цілий день не зможуть відшукати.

***

З останнього мого візиту в старому кабінеті нічого не змінилося — лише додалося більше книжок на підлозі, які тепер являли собою невеликі вежі. Я буквально навшпиньки обходила кожну, щоб, хай убережуть вас Перші, не повалити їх.

Його кабінет розташовувався в невеликій прибудові поруч із палацом. Відразу навпроти дверей відкривалася веранда, оточена природою. Панорамні вікна, повністю відчинені, впускали свіже повітря і звуки лісу. Легкий вітерець колихав штори, а через поручні веранди, оповиті густим диким плющем, пробивалися аромати квітучого бузку. Здавалося, сама природа була частиною цього простору, зливаючись із ним у гармонії.

Стіл, як зазвичай, був у творчому безладді. Документи, сувої з магічними печатками, дивовижні артефакти, доставлені Насіму для вивчення, — все лежало упереміш. Серед них блищало каміння невідомих порід, маленькі пляшечки з різнокольоровими рідинами і дивні механізми, що нагадували мініатюрний годинник.

Праворуч височів лабіринт стелажів, що йшли вглиб кімнати. Ці полиці колись були зразком порядку: книжки суворо ділилися за розділами — медицина, історія, заклинання, а в дальньому кутку ховався невеликий, але трохи моторошний відділ під назвою «Прокляття». Зараз же вся система прийшла в хаос. Уже біля входу можна було помітити, що в розділі медицини причаїлася книжка про виникнення Лісового Королівства, а поруч із трактатами про закляття хтось залишив стародавню збірку казок.

Я зробила кілька кроків усередину і завмерла, вдихаючи знайомий запах. Це був той самий аромат, який я завжди пов'язувала з Насимом: пил старих книжок, легкі нотки ромашкового чаю і тонкий, квітковий присмак бузку. Усе разом це немов огортало мене захисним коконом.

Мої ноги самі попрямували до зони відпочинку. Невеликі диванчики, що стояли навпроти один одного перед каміном, були центром цієї частини кімнати. Камін, звісно, частіше слугував прикрасою, але його витончене різьблення і майстерно викладені візерунки з мармуру надавали кабінету теплоти. Влаштувавшись на одному з диванів, я підігнула під себе ноги, відчуваючи, як м'яка оббивка обіймає тіло. Насім, без слів розуміючи мій стан, простягнув мені чашку гарячого ромашкового чаю.

— Дякую, — прошепотіла я, з вдячністю дивлячись на нього.

Тепла чашка в руках, аромат трав, змішаний із легкою гіркотою ромашки, і це спокійне місце — усе це здавалося мені коротким перепочинком, де час зупиняється, дозволяючи перевести дух...

— А тепер, розповідай, — промовив Насім, сідаючи на диван навпроти.

Я докладно описала раднику все, що відчула під час використання магії. Після кожного мого слова, його брови зсувалися до перенісся, а очі жваво бігали по його бібліотеці. Мабуть, він уже вишукував, де можна буде переглянути інформацію.

— Погано.... Дуже.... Але.... Ні, не може бути... — щойно я закінчила з розповіддю, Насим різко піднявся на ноги, нерозбірливо промовляючи щось собі під ніс.

— Ти зрозумів, що це було? — відхлебнувши гарячого напою, з надією в голосі запитую я.

— Не впевнений, — голос чоловіка пролунав звідкись із глибин лабіринту стелажів, а потім я почула звук падіння і добірну лайку.

— Усе нормально? — Придушуючи сміх, запитую я.

У відповідь я лише отримала незв'язні слова, а потім знову глухий звук падіння. Не витримавши, пирскаю зі сміху, і розтягуюся в повний зріст на дивані. Комусь явно не завадить тут прибратися.

— Я все знайду, — почула я голос радника, а потім він знову з'явився переді мною, тільки вже його руки були повністю зайняті товстими томиками, а під пахвою він ніс кілька сувоїв.