Леді Анет - Магиня серед драконів , Леді Анет
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Я різко здригнулася в той бік, звідки почувся шум, і затамувала подих.
Тиша. Ні звуку.
Що це було? Може, протяг? Хоча звідки йому взятися, тут же практично драконяче підземелля. А якщо гризун? Теж малоймовірно. В бібліотеці, напевно, стояла охоронна печатка від різних шкідників.
Поки я в голові перераховувала можливі джерела незнайомого шуму, раптом навколо стало темніше. Я здивовано обернулась до свого тимчасового помічника і помітила, що боязкий світлячок сховався за моєю спиною.
М-мда. Схоже, сміливість — не найсильніша риса живої стихії.
А раптом він щось побачив, що сильно його налякало? Може, мені теж потрібно знайти укриття?
Піду-ка я звідси й зачекаю на Леона біля сходів.
Я піднялась і швиденько зібрала свої речі в сумку. Трохи подумавши, одночасно закинула туди й фоліант про істинних. Звісно, тягти книги без дозволу було погано, але в моєму випадку це було цілком виправдано. Мені потрібно було дізнатися, що це за зв'язок істинних насправді і чим він мені загрожує.
Малоймовірно, що все буде, як у казках, де дракон зізнається своїй парі у вічному коханні до гробу, виконує будь-яку примху і не може без неї навіть у туалет нормально сходити. Особисто мене завжди обурював цей момент! Сподіваюся, це була лише вигадка авторів. Я не була готова до такого міцного зв'язку! А де ж особистий простір?
Були казочки й пострашніші… Про них я дізналася ще на першому курсі. В них дракони тягнули своїх істинних у печери і творили всякі непотребства. Ладно ще непотребства. Але чому саме в печерах⁈ Чи не можна це робити в чистій кімнаті на м'яких перинах? Якісь збоченці.
Взагалі, питань у мене було багато. А найбільше — звідки у мене взялася ця мітка? Я ж просто маг.
Невесела здогадка неприємно стискала живіт.
Але не встигла я розвинути думку, як на шляху до сходів з'явилася чиясь тінь. Я зупинилася, як вкопана. Тінь була високою і моторошною. Всі тіні були моторошні, що вже там.
— Студентка Азарес? — раптово запитала тінь людським голосом.
— П-пане Вернон? — вимовила я, впізнавши декана свого факультету.
Чоловік вийшов на світло, що падало від мого вогняного помічника, і, поправивши окуляри, подивився на мене насупленим поглядом. З одного боку, я зраділа, що це не привид і не нежить.
Але з іншого, що я скажу своєму декану? З нежиттю ж не треба було б пояснюватися.
— Що ви тут робите? Це закрита для відвідування секція. Крім того, ви порушили комендантську годину, — суворо докірливо сказав він.
Попала по повній. Мало того, що шастаю в неположеному місці, так ще й у неположений час. Що я казала? Придушу Леона? Та я його зараз закопаю!
— Вибачте, пане Вернон, — почала я, лихоманно вигадуючи правдоподібну брехню. — Я не знала, котра зараз година.
М-мда. Притворятися дурочкою мені ніколи не вдавалося. Декан підняв одну брову, чекаючи подальших пояснень.
— Як ви сюди потрапили? — запитав він. — Хто вас привів?
— Я…
Тут за спиною пана Вернона пролунали чиїсь швидкі кроки, і перед нами виросла висока фігура Леона.
— Добрий вечір, пане Вернон! — бадьоро привітався він, ніби ми не зустрілися посеред похмурої драконячої бібліотеки, а на світському вечорі. — Це моя вина. Вам має бути відомо, що лорд-ректор поставив нас з Міною в пару по навчальному проєкту? Він дав дозвіл на відвідування цієї секції. Але в мене виникло невідкладне питання, я побіг і не встиг забрати Міну. А вона ж у нас відмінниця, працює над книгами до останньої хвилини. До речі, раз ви тут, ми б хотіли уточнити дещо у вас по рунах…
Леон кинув на мене швидкий погляд, даючи зрозуміти, що час і мені виходити на сцену.
— Так! — сказала я голосно, змусивши бідного декана здригнутися від несподіванки. — Я не зовсім розібралася в побудові моделі Осмонда. Там якесь складне накладання…
— Ціную вашу старанність, — махнув рукою господин Вернон і нервово поправив окуляри. — Але майте совість, давайте в навчальний час. Я не буду фіксувати порушення. Повертайтеся в гуртожиток.
Ми подякували декану і поспішили вийти, поки він не передумав.
— Де ти був? — злобно прошипіла я, коли ми з Леоном залишилися наодинці.
— Справи, — коротко відповів він. — Знайшла щось про істинних?
Я мало не спіткнулася на рівному місці. Покосилася на дракона і швидко проговорила:
— Ні.
— Зовсім? — здивувався він.
— Зовсім, — буркнула я. — Треба було не бігти, а допомогти.
— Напевно, знайшла щось інше і зачиталася, — закотив очі Леон, але допитуватися більше не став.
Не попрощавшись, я побігла в жіночий гуртожиток і з полегшенням закрила двері в кімнату дівчат, як на мене відразу обрушився потік запитань:
— Міна, де ти пропадала? — стурбовано запитала Лива.
— Вже чула новину? — це Ліра вискочила з ванни, почувши шум.
— Додому викликали, — пояснила я, падаючи на свою ліжко. — Яка новина?
— В академії шукають істинну! — в унісон заявили сусідки.
Мене? Ой…
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Магиня серед драконів , Леді Анет», після закриття браузера.