Елена Радькова - Меч дракона Олдера. Дракон і Птаха, Елена Радькова

Глава VI

Так минали роки... Десять років Ларія не приїжджала до Кабору, та нарешті Егард змінив гнів на милість і запросив сестру у гості. Принцеса із сином гостювали в Каборі рік. За цей рік Егард був дуже милий із сестрою, так, він дуже за нею скучав і сумував. Брат із сестрою дуже раділи, що їх стосунки налагодились.

 Ларія не могла намилуватись своїм синочком Елмартом. Він ріс розумним та красивим хлопцем, але мав дуже тяжкий характер.  Часто був твердим та жорстоким, дуже любив зброю. Спостерігаючи, як він вправляється з мечем, Ларія часто думала, про те в кого він такий, він же син чародія Вонга, а Вонг не любив зброю, не вмів битися на мечах, не вмів стріляти з лука, їздити на конях.

- Може він в дядька... - заспокоювала себе Ларія. Тут же почала звати його з тераси. Але не знайшовши його, позвала його вчителя.

- Джуель, де Елмарт? Вже час вечеряти!- запитала вчителя принцесса.

- Він знову втік до тієї маленької служниці Керіа, до Шили.  Не розумію, що їх пов’язує, я кожен раз говорю, що йому не треба з нею товаришувати. Але вони кожен раз втікають і йдуть на скелі дивитися на лопартів. І що їм так подобаються ці величезні кити?

- Гаразд, як з’явиться нехай прийде до мене. Ми скоро повернемось до герцогства Смарагдових хвиль і він більше не буде спілкуватись з цією малою.- байдуже відповіла Ларія.- Іди.

Залишаючись на самоті, вона знову згадала Вонга. Сонячний промінь цілував її щоку і шию. Їй було затишно і тепло згадувати цю людину. Та Вонг після того, як отримав звістку про те, що усі чародії Співочого туману загинули від меча Вілуара Аразі, і про те, що його кохана Лакміліс з донькою теж загинули, зовсім перестав виходити на люди. Його можна було побачити тільки в замку Кабор із Егартом. Чародій був завжди вдягнений в чорне вбрання, завжди носив чорний плащ. Одяг Вонга ховав прикрасу з рубіном, це єдине що він знайшов на попелище, яке залишилось від маєтку, де жила його Лакміліс. Чоловік тепер ніколи не розлучався з нею, єдиною згадкою про його кохання.

Зранку принцеса Ларія із сином покидали Кабор. Елмарт був дуже сумний, він не хотів розлучатися зі своєю подругою. Всю дорогу на морі було тихо, але хлопчик не виходив зі своєї каюти, він кожен раз роздивлявся маленький камінчик із браслета Шили, та згадував її слова.

- Ми знайдемо один одного, ти мій брат, про якого я завжди мріяла. Коли виростеш, зроби собі медальйон  і прикрась його моїм камінчиком, а я впізнаю тебе по цьому каменю.- прощаючись казала йому Шила.

Пройшли роки ... Маленький герцог Смарагдових хвиль став красивим, статним і сильним хлопцем. Елмарт сидів на улюбленому Оксамитовому бескиді, милувався смарагдовими хвилями й сартами, схожими на чайку птахами. Знову і знову згадував, як із Шилою ходили дивитись на лопартів, згадував Кабор. Небо на островах Смарагдових хвиль було зовсім не таке, як в Каборі. Воно було ясніше, більш сонячне та тепле, воно було кольору бірюзи та практично зливалось із морем. Тому коли дивишся в далечінь, не можеш зрозуміти де горизонт. Так, на цих островах було красиво, тепло і затишно. Башти закінчувались дахами округлої форми, куполами, палацові вікна були великі та прикрашені золотим різьбленням. А в Каборі замок тягнувся в небо, вікна були великі, але ж були загострені та витягнуті вверх. Кабор не був таким затишним та жаданим для Смарагдового герцога, але Елмарт не міг забути свою подругу, можна сказати, що він полюбив Кабор, тому що в ньому була Шила, тому, що він подарував йому найгарніші спогади дитинства. Так склалося, що Керіа, хоча і була Елмарту кузиною, не стала для нього близькою. Тільки з Шилою він міг поділитися своїми радостями, своїми дитячими прикростями та своїми дитячими мріями. Небо Кабора було ліловим, не таким затишним, як на Смарагдових островах, але там була Шила...

  Смарагдовий герцог відчував, що щось трапиться, а може вже трапилось у Каборі. Він шкірою відчував мить, яка переверне його життя.

Раптом Елмарт помітив маленький корабель-вісник здалеку. Молодий герцог побіг вниз до берега. З корабля на воду спустили шлюп і декілька чоловіків попливли до берега. Коли Елмарт опинився біля берега, він роздивився корабель. Це був корабель під каборським прапором, так, це були каборці.  Елмарт побіг на пристань.

Із шлюпа вийшли п’ять чоловіків. Вони підійшли до герцога.

- Ми шукаємо герцога Елмарта.- заговорив до Смарагдового герцога чоловік середніх років. Він був багато вдягнений, на ньому була дорога кольчуга, скоріше за всього її плели віранські майстри, ліловий оксамитовий плащ із золотими защіпками на плечах видавав в ньому людину знатного походження, одна защіпка була у формі морди тигра, це розповідало про приналежність цього чоловіка до лицарів або військових.

- Я Елмарт - герцог Смарагдових хвиль - відповів юнак.

- Я граф Ламборський, маю честь служити в особистій охороні Керіа Каборської. Я, за дорученням Ліно, начальника стражі, привіз звістку з Кабору.

- Гаразд, якщо ваша ласка, ми можемо поговорити негайно. Відійдемо? - Смарагдовий герцог жестом запросив графа до розмови.

Чоловіки відійшли трохи  далі від супутників графа.

- На Кабор напали аразійці. Властителька Керіа наразі знаходиться в таємному укритті. Як тільки буде можливо, біля мису Зорі її забере корабель. Вона чекає вашої допомоги. Ви її двоюрідний брат, ваша кров - це кров каборців!

- Я все розумію... Граф, мені потрібно зібрати нараду. Я повідомлю вам про своє рішення. А доти можете із своїми супутниками розміститися в палаці, вам приготують кімнати. Прошу... - і Елмарт, знов жестом, запросив мандрівників до палацу.

Ввечері, після відпочинку граф Ламбора  зі своїми супутниками сиділи за великим столом, який був накритий різноманітними стравами. Герцог Смарагдових хвиль дуже щедро частував своїх гостей. В кришталевих кубках із відблисками від свічок танцювало вино. Чоловіки чекали герцога і його рішення.

 Всі погляди були прикуті до важких металевих дверей, оздоблених золотом та камінням. Острови Смарагдових хвиль були дуже заможним герцогством. Гербом цього герцогства була хвиля із смарагдів, яка плавно перетворювалась на сарта з прекрасними крилами.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍