Стівен Кінг - Аутсайдер

Болтон: Ну, в партері ми не весь час перебуваємо. Є й інші службові обов’язки. Більшість часу ми там: походжає­мо, стежимо, щоб хлопці дівчат не мацали, і зупиняємо бійки, поки справжня колотнеча не почалася — коли хлопці розпалюються, то стають агресивні, ви й самі за своїм родом діяльності знаєте. Та проблеми можуть початися не лише в партері, просто там — найчастіше, тож один із нас постійно там чергує. А другий плине деінде — перевіряє бар, маленький альков з ігровими автоматами й більярдним столом, що працює на жетонах, кабінки для приватного танцю і, звісна річ, чолові­чу вбиральню. Саме там найчастіше відбувається купівля-­продаж наркотиків, і якщо ми таке бачимо, то одразу гальмуємо процес і викидаємо тих хлопців надвір.

Детектив Андерсон: Каже чоловік, який носив тюремну робу за зберігання, плюс зберігання з метою збуту.

Болтон: З усією повагою, сер, але це просто неповага. Я вже шість років не вживаю. Ходжу на збори «АН» [39] і все таке. Хочете, щоб я в баночку попісяв? Радий буду догодити.

Детектив Андерсон: Необов’язково, і вітаю тебе з тверезим життям. Тож близько восьмої тридцять ти робив обхід…

Болтон: Саме так. Перевірив бар, тоді пішов далі коридором, щоб зазирнути у вбиральню, й ось тоді я побачив Тренера Ті, який висів на телефоні. Там є два таксофони, але справний лише один. Він…

Детектив Андерсон: Клоде? Ти якось випав із розмови.

Болтон: Просто думаю. Пригадую. Вигляд у нього був трохи дивний. Мов у трансі. Ви справді гадаєте, що він убив того малого? Я подумав, це через те, що він уперше відвідав місце, де дівчатка роздягаються. Деякі хлопці так і реагують, наче дуріють. Або він був під кайфом. Я сказав: «Агов, тренере, як там справи у вашій команді?» А він поглянув на мене так, наче вперше бачить, хоча я ходив майже на всі матчі Попа Ворнера, коли грали Стіві й Стенлі, і розповідав йому, як робиться подвійний реверс [40], а він ним ніколи не користувався, бо, як казав, це надто складно для малих дітей. Хоча якщо вони вивчають ділення стовпчиком, то й таке здатні опанувати, як гадаєте?

Детектив Андерсон: І ти певен, що то був Теренс Мейтленд?

Болтон: Господи, авжеж. Він сказав, що команда в порядку, і пояснив, що зайшов сюди лише для того, щоб викликати таксі. Так ми всі кажемо, коли дружина бачить у ванній біля унітаза номер «Плейбоя» — що ми там тільки статті читаємо. Та я не став допитуватися, бо в «Джентльменах» клієнт завжди має рацію, якщо тільки не намагається хапнути когось за цицьку. Сказав йому, що, певно, надворі вже чекає таксі, а то і два. А він сказав, що диспетчер йому вже про це повідомив, подякував мені й пішов.

Детектив Андерсон: Що на ньому було?

Болтон: Жовта сорочка і джинси. Пряжка на поясі у формі кінської голови. Круті кросівки. Я їх запам’ятав, бо вони були дуже дорогі на вигляд.

Детектив Андерсон: Ти єдиний, хто бачив його в клубі?

Болтон: Ні, я ще помітив, як пара хлопців помахали йому на виході. Не знаю, хто то був, і у вас навряд чи вийде їх знайти, бо більшість чоловіків не любить зізнаватися, що відвідують місця на кшталт «Джентльменів». Така правда життя. Я не здивувався, що його впізнали, бо Террі в нас, можна сказати, знаменитість. Кілька років тому він навіть виграв якусь нагороду, я про це в газеті читав. Можете називати Флінт містом, але насправді це радше селище, де всі знайомі одне з одним, принаймні знають одне одного в обличчя. І всі, хто має синів із, так би мовити, схильностями до спорту, знають Тренера Ті через бейсбол чи американський футбол.

Детектив Андерсон: Дякую, Клоде. Ти нам дуже допоміг.

Болтон: Я ще дещо пам’ятаю — дрібниця, але трохи зловісна, якщо саме він убив того хлопчика.

Детектив Андерсон: Я тебе слухаю.

Болтон: Таке часом трапляється, і ніхто в цьому не винен. Тож він уже виходив подивитися, чи є таксі, так? Я простягнув йому руку і сказав: «Хочу вам подякувати за все, що ви зробили для небожів Тоні, тренере. Вони добрі хлопці, та трохи невгамовні, може, через те, що їхні батьки розлучаються й усе таке. А ви подарували їм заняття, щоб вони не бешкетували містом». Певно, він здивувався, бо трохи відсахнувся, а вже потім потиснув мені руку. Проте хватка була добра, міцна і… бачите цю подряпину на тильному боці долоні? Це він зробив мізинцем, коли ми тиснули руки. Та воно вже майже загоїлось, від початку ранка була невеличка, але я тоді на мить згадав свою наркоманську бутність.

Детектив Андерсон: Чому це?

Болтон: Дехто, здебільшого «Пекельні янголи» й «Учні сатани» [41], відрощують собі ніготь на мізинці. Бачив такі довгі, як у китайських імператорів. Деякі байкери навіть оздоблюють їх деколями, як жінки інколи роблять. Називають їх своїми «коксовими нігтями».

  17

Після арешту на бейсбольному полі в Ралфа вже не було можливості грати за сценарієм «добрий коп — поганий коп», тож він просто стояв, похилившись на стіну в кімнаті для допитів, і дивився. Наготувався до наступного обвинувального погляду Террі, але той глянув на детектива лиш мигцем і без жодного виразу, а тоді переніс свою увагу на Білла Семюелза, який усівся на одному з трьох стільців, що стояли по інший бік столу.

Роздивляючись тепер Семюелза, Ралф почав розуміти, як він так високо й так швидко злетів кар’єрною драбиною. Поки вони вдвох іще стояли по той бік дзеркального вікна, окружний прокурор видавався хіба що трохи замолодим для своєї посади. А зараз, сидячи навпроти ґвалтівника й убивці Френка Пітерсона, він здавався ще молодшим, наче практикант з адвокатської контори, якому (певно що помилково) довірили опитувати запеклого злочинця. Навіть той маленький чубчик Альфальфи, що стирчав на його потилиці, довершував образ, що його набув прокурор, — недосвідчений молодик, який радіє самій нагоді тут опинитися. Його широко розплющені цікаві очі мов промовляли: «Можете розповідати мені все, бо я всьому вірю. Я вперше вплутався в дорослі ігри й ще нічого до пуття не знаю».

— Вітаю, Мейтленде, — сказав Семюелз. — Я працюю в окружній прокуратурі.

«Непоганий початок, — подумав Ралф. — Ти ж і є окружна прокуратура».

— Не марнуйте часу, — відповів Террі. — Я не збираюся з вами розмовляти, поки сюди не прибуде мій адвокат. Скажу тільки, що в майбутньому вам світить нічогенький позов за безпідставний арешт.

— Я розумію, що ви засмучені, будь-хто засмутився б на вашому місці. Може, у нас і зараз вийде все владнати. Просто скажіть мені, де ви були в той час, коли вбили малого Пітерсона. Минулого вівторка по обіді. Якщо ви перебували десь в іншому місці, то…

— Перебував, — сказав Террі, — та я не маю наміру це з вами обговорювати, поки не поспілкуюся зі своїм адвокатом. Його звати Говард Ґолд. Коли він сюди приїде, то я говоритиму з ним сам на сам. Як я розумію, у мене є на це право? Бо ж я вважаюся невинуватим, доки провини не доведено?

«Швидко він оговтався, — подумав Ралф. — Точно як злочинець зі