Вилки Коллінз - Жінка у білому

що обидві вони весь час будуть на очах у доглядальниці. Часу для розпитувань не було — його вистачило тільки на те, щоб переконати бідолашну леді Глайд у необхідності тримати себе в руках і запевнити її, що тільки за таких умов сестра зможе негайно їй допомогти, вирятувати з божевільні. Сподіванки на те, що їй пощастить вирватися з лікарні, коли вона буде слухатись сестриних вказівок, було досить, щоб заспокоїти леді Глайд і довести до її розуміння, як саме вона повинна поводитись. Тоді міс Голкомб вернулась до доглядальниці, поклала їй до кишені всі гроші, що мала при собі, — три соверени, — й спитала, коли й де вона могла б порозмовляти з доглядальницею наодинці.

Молода жінка спочатку дуже злякалася, про зустріч і слухати не хотіла. Та коли міс Голкомб запевнила її, що хоче тільки поставити їй кілька запитань, чого не може зробити зараз, бо надто схвильована, й що не має наміру збивати її з пуття, умовляти її порушити свої обов'язки, доглядальниця взяла гроші й пообіцяла зустрітися з міс Голкомб наступного дня о третій годині. Тоді вона зможе вибігти на півгодинки після того як хворі пообідають і дожидатиме пані в тихому куточку за високим муром, що оточував парк. Міс Голкомб устигла тільки сказати, що згодна, й шепнути сестрі, що прийде ще завтра, коли до них підійшов директор лікарні. Він завважив схвильованість відвідувачки, але вона пояснила це тим, що була трохи приголомшена зустріччю з Анною Катерік. Потім вона постаралась піти звідти якомога скоріше — тобто, коли прикликала всю свою мужність, аби змогти розлучитися із своєю нещасною сестрою.

Коли до неї повернулася здатність міркувати, міс Голкомб швидко збагнула, що будь-яка спроба визначити особу леді Гдайд і звільнити її з божевільні законним шляхом, навіть коли й завершиться успіхом, призведе до зволікання, яке може виявитися фатальним для сестриних розумових здібностей, уже частково порушених тим жахливим становищем, у якому вона перебувала. Поки міс Голкомб дісталася до Лондона, вона твердо вирішила визволити леді Глайд із психіатричної лікарні таємно, з допомогою доглядальниці.

Вона зараз же звернулася до свого біржового маклера й реалізувала ту невелику власність, яку мала, діставши трохи менше семисот фунтів готівкою. Ладна віддати всі гроші, до останнього фартинга, за визволення сестри, вона наступного дня, прихопивши з собою всю ту суму, виїхала на призначену їй зустріч за муром лікарні.

Доглядальниця була вже там. Обережними розпитами міс Голкомб помалу навела розмову на потрібну їй тему. Серед інших подробиць, доглядальниця розказала зокрема, що та доглядальниця, яка відповідала раніше за Анну Катерік, постраждала через її втечу — позбулась місця, хоч була зовсім не винна. Те саме, додала доглядальниця, станеться і з нею, коли Анна Катерік утече знов. А як було їй, доглядальниці, не дорожити своїм місцем, коли вона мала на те ще й особливу причину: вона була заручена, але весілля вони з нареченим усе відкладали, аж поки назбирають дві-три сотні фунтів, щоб відкрити свою крамничку. Молода жінка заробляла добру платню в лікарні й сподівалась, бувши ощадливою, за два роки зібрати грошей на свою пайку до потрібної суми.

Після цих слів доглядальниці міс Голкомб вирішила говорити цілком відверто. Вона заявила, що гадана Анна Катерік насправді її близька родичка, яка попала до психіатричної лікарні через фатальне непорозуміння, й що доглядальниця зробить добре, богоугодне діло, коли допоможе їй визволити сестру. Не встигла та щось заперечити, як міс Голкомб дістала із свого гаманця чотири папірці по сто фунтів кожен і запропонувала їх молодій жінці як винагороду за ризик утратити службу в лікарні.

Вражена й злякана доглядальниця завагалась. Але міс Голкомб наполегливо умовляла її.

— Ви зробите добре діло, — повторяла вона. — Ви допоможете тяжко скривдженій, найнещаснішій жінці на світі. Ось ваша винагорода — гроші на весілля. Приведіть сюди до мене мою сестру, і ці чотири банкноти будуть у ваших руках.

— А ви дасте мені листа, де будуть ці самі ваші слова, щоб я могла показати його моєму нареченому, коли він спитає мене, звідкіля гроші? — спитала доглядальниця.

— Я напишу й принесу вам такого листа з моїм підписом, — запевнила її міс Голкомб.

— Тоді я спробую, — сказала молода жінка.

— Коли?

— Завтра.

Вони швидко домовилися, що міс Голкомб повернеться туди ж наступного ранку й чекатиме, сховавшись за деревами, але тримаючись близько від того тихого куточка під північним муром. Точного часу своєї появи доглядальниця не могла призначити. Обачність вимагала, щоб вона діяла відповідно до обставин, вичікуючи слушної нагоди. Отак умовившись, вони розлучились.

Наступного ранку, близько десятої години, міс Голкомб була в призначеному місці з обіцяним листом і грошима. Вона прождала добрих півтори години. Нарешті доглядальниця швидко вийшла з-за муру, ведучи за руку леді Глайд. Як тільки вони зустрілись, міс Голкомб віддала доглядальниці гроші й листа. Сестри знов були разом.

Із щасливою завбачливістю доглядальниця надягла на леді Глайд своє власне вбрання: капелюшок, вуаль і хустку. Міс Голкомб тільки затримала її на хвилинку, — порадити, як найкраще вчинити, коли втечу виявлять, аби спрямувати розшуки в хибному напрямку. Доглядальниці слід було вернутися до лікарні й розказати в присутності інших працівниць, що Анна Катерік останнім часом питалася про відстань від Лондона до Гемпшіру. Почекавши до останньої хвилини перед тим як втечу Анни Катерік неминуче буде виявлено, вона повинна була сама зняти тривогу й тим відвести від себе підозру в причетності до тієї втечі. Коли директорові лікарні розкажуть, що втікачка заздалегідь питалася про Гемпшір, він, напевне, вирішить, що його пацієнтка, уявляючи себе леді Глайд, повернулася до Блеквотер-Парку, — тож найвірогідніше, що шукатимуть її спочатку саме там.

Доглядальниця погодилась на цю пропозицію залюбки, адже, лишаючись весь час на очах у інших працівниць, вона принаймні показувала себе непричетною до втечі, за яку могла поплатитися, може, й більшим, ніж простою втратою місця. Тож вона хутко повернулася до лікарні, а міс Голкомб негайно повезла свою сестру в Лондон. Вони встигли на післяобідній поїзд до Карлайля і того самого вечора, без будь-яких пригод чи перешкод, добулися до Ліммеріджа.

На останньому відтинку дороги, коли вони зостались самі в купе, міс Голкомб змогла розпитами зв'язати в одне ціле уривки спогадів леді Глайд, які зберегла її ослаблена, плутана пам'ять. Отримана таким чином історія жахливої змови постала у вигляді фрагментів, між якими зяяли провалля непам'яті, а ще ж і тим уцілілим фрагментам, на жаль, бракувало внутрішньої логіки. Та, хоч яка небездоганна була