Юрій Михайлович Канігін - Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства

спробою поєднати іудаїзм з грецькою філософією (мається на увазі, насамперед, учення Платона — Ю. К.). В основі поглядів Філона — П'ятикнижжя Мойсея. У П'ятикнижжі він вбачає джерело всієї грецької мудрості». Дуже серйозне свідчення.

Але навіщо ми так детально говоримо про це? Справа ось у чому: вчення Платона (і не лише його соціальна теорія) виступає елементом Старого Завіту — програми людства… Платон, як і Біблія, стисло зафіксував те, що згодом в кульмінаційні періоди історії розгорнулося в жахливих, разючих масштабах.

Справді, в «Законах» Платон описує в буквальному розумінні абсолютистсько-поліцейську, тоталітарну державу з неймовірно суворим законодавством, забороною всіляких свобод, прославлянням збудованої на 10 тисяч років суспільної системи, яка начебто забезпечує загальне щастя. Не потрібно заново описувати «сталинщину», читай «Закони» Платона (V ст. до н. е.) — там усе описано. Особливо детально аналізується система, націлена на будівництво колективістського суспільства. Згадуваний платонознавець О. Ф. Лосєв, пише: «Жорстокість покарань за найменші провини, що пронизує всю законодавчу й виконавчу практику заснованого Платоном «ідеального уряду»,» перевищує всі найжорстокіші режими, які знала історія. Те, що участь у державній змові караєтъся в «ідеальній державі» Платона смертю, або те, що смертна кара загрожує керівникам окремих груп, що вчинили антидержавні дії (мирні чи воєнні — байдуже), або рядовим громадянам за переховування вигнанця, або за перехід кордону, це ще не так дивно. Не лише здивує, а й збентежить будь-якого читача «Законів» ознайомлення з твором» [Логев А. Платоновский объективный идеализм и его трагическая судьба // Платон и его эпоха. — М., 1979. — С. 50].

У тексті ніби прямо йдеться про СРСР — державу робітників і селян — і наше суспільство «загального блага». Нечестивці, котрі мають власну думку, в такій державі підлягають ідеологічній обробці. «А якщо нечестивець маскується і лицемірить, бажаючи видати себе за пристойного, то для такого навіть мало однієї або двох смертей», — пише Платон [Там само. — С. 50]. Громадяни, які споруджували приватні святилища або здійснювали магічні обряди без дозволу на те держави, засуджувалися до смертної кари. Тих, з кого нічого взяти за блюзнірства (раби, люмпени), карали м'якше — побиттям або висланням за межі держави. За проповідь «нечестивих» ідей і «неправу» магію передбачалося довічне ув'язнення або «лікування» у психушці. Життєдіяльність трударів підлягала суворій державній регламентації. Якщо, наприклад, вільновідпущений накопичував досить великі статки, його «розкуркулювали» й знищували. Тих, хто займається одразу двома ремеслами, та ще й умудряється хвалити свій товар і вигідно його збувати, чекає в'язниця, штраф і вислання за кордон. За непошанування богів, начальників і батьків — смерть. За намір (лише за сам намір) убити когось — смерть… Задля підтримання сталості в суспільстві й в ім'я торжества ідеалів (світле майбутнє?!) загального благоденства автор обґрунтовує доцільність запровадження масових репресій.

Таким же жахом, страшним цинізмом віє і від другої концепції Платона в «Законах». В «ідеальній державі» всі повинні жити легко, весело й радісно. Мало того, всі зобов'язані гаряче схвалювати будь-які акції держави, повсякчас танцювати й співати з радощів. Уся держава, пише Платон, зверху донизу має співати, танцювати й хвалити своїх провідних стратегів. Як тут не згадати тридцяті пісенні роки в СРСР!

Але й цього замало. Єдиним змістом пісень і танців має бути хвала законодавству, несамовите славослів'я на адресу законів, законодавців, провідних політиків і стратегів. Ці загальні пісні й танці, відповідно до задуму Платона, мають приховувати звірячу жорстокість тоталітарної держави.

І, нарешті, третя — узагальнююча — концепція суспільного ладу, викладена в «Законах». В ній ідеться про те, що люди — це лише ляльки в руках богів і стратегів, лише іграшки для них і з власної волі нічого робити не можуть і зась. Саме крізь такі ляльки проходять нитки, за допомогою яких здійснюється управління суспільством. Смикнуть за одну нитку — люди роблять одне, смикнуть за другу — люди роблять інше. Як тут не вигукнути: та це ж наша «рідна» радянська концепція про людину-гвинтик!

Вважали, що описане у творі Платона — чистісінька утопія, фантазія хворої уяви. Але у XX столітті практично все викладене в «Законах реалізоване, втілене в життя, причому в гіпертрофованих, особливо жорстоких і цинічних формах. І є всі підстави припустити: Платон знав, до чого призводить ідея заперечення пріоритету особистості в їм’я «загального благоденствія'», ідея колективістської держави, що ґрунтується на люмпенах і «вільновідпущених». Саме платонівська ідея покладена в основу латинського вислову: «Найжорстокіший пан — це колишній раб» (українське прислів'я: «Немає пана гіршого за Івана»).

А можливо, це — попередження? Платон переказує нам біблійне застереження, що не можна замірятися на основи цивілізації, на особистість як головну цінність соціального поступу. Концепція «загального блага» вкрай небезпечна. Закони й порядки в державі мають відповідати природі людини, а не суперечити їй. Інакше народжується держава ляльок і лялькарів, народжується кривава деспотія. Ось про що попереджали нас Біблія і Платон. Але ми занадто пізно зрозуміли смисл цього застереження. Наслідки? Звернемося до статистики: за період з 1918 по 1953 рік в СРСР було засуджено з політичних чи інших мотивів близько 70 мільйонів чоловік, з них знищено або загинуло в тюрмах і таборах більшість. Точніше сказати не можемо: немає даних. Прошу задуматися, не сотні, не тисячі, а мільйони! Біблія і Платон не втрачають своєї актуальності!

Особливо все це актуально для української нації, котра стала на шлях відродження, розбудови своєї незалежної держави. Платонівські інтерпретації соціальних ідей Біблії показують, як не треба робити й що вийде, коли національне відродження здійснюватиметься поза духовним оновленням нації, моральним очищенням особистості.

Запрограмовані в Біблії кінець старого світу, оновлення Неба й Землі слід розуміти як настання нової ери в історії людства, тієї ери, до якої вели нас арії. В астрологічному розумінні у 2003 році закінчується ера Риб і розпочинається ера Водолія — ера панування глибоких, всебічних знань і розсудливих, морально зрілих людей. І справді, хіба нам не остогидли керуючі нами пусті людці, про яких і сказати нічого після закінчення їх життєвого шляху? Ера Водолія (за іудейською астрологією) обіцяє відновити втрачену гармонію світу, ідеали добра, людяності й загального братерства. Це буде ера духовного піднесення й торжества істинної віри, арійського начала у справжньому, шляхетному вигляді. Саме про це й говорить Біблія, коли малює картини після судного часу.

Сатана — джерела зла, брехні, облуди на Землі — буде скутий на тисячу років, а потім скинутий у сірчане палаюче озеро; туди ж потраплять і чорні ангели. Люди вийдуть на принципово новий рівень розуміння Істини й осягнення моральних законів Неба. І