Костянтин Шелест - Максим Темний. Набуття , Костянтин Шелест

– У вас паспорт із собою? – Макс розвів руками... – а зрештою... все одно ваші дані тут є вже... – він виписав перепустку і пояснив, – вам на третій поверх, праворуч, там підписано – полковник Максименко Ігор Степанович.

За хвилину Макс був уже біля дверей. Секретар або хто вона тут, мовчки показала йому – заходьте.

– Здрастуйте, Ігор Степанович, – Макс привітався і пройшов до великого столу. Полковник із хвилину розглядав його, але від нього не відчувалося злості чи ображеної величі.

– І вам здрастуйте, Максиме Олександровичу.

– Я не буду тягнути кота за хвіст – мені потрібна ваша допомога. Точніше, може і не стільки ваша, як тієї організації, яку ви представляєте. Я розумію, що звертатися треба офіційно, але це довго, клопітно і, найімовірніше, зав’язне в бюрократії. Я зараз усе поясню, а ви зробите висновок.

– Викладайте, у вас п’ять хвилин, як ви і просили.

Макс уклався у дві. – Ось така ситуація. Я дуже підозрюю, що там справа не чиста. Але не маю можливості з цим розібратися.

– Я вас зрозумів, – полковник важко піднявся і важко пройшовся кабінетом, – а де зараз ця жінка?

– У мене вдома. Поки що живуть у мене. Якщо вас цікавить саме зараз – то в магазині. Їм усім трьом треба терміново міняти одяг. Старий зовсім поганий.

– Зрозуміло. Добре, я подумаю, що можна зробити. Куди вам зателефонувати?

Макс простягнув заздалегідь заготовлений аркуш, де були його координати та адреса, прізвище, ім’я по батькові Вікторії, її покійного чоловіка, її батька та адреса, де вони проживали.

– І ще... якщо можна, прискорте це все максимально. Зима прийшла, а людям жити ніде. Якщо там треба за щось платити, запити там якісь чи ще щось – я згоден.

– Добре, я подумаю. Зі свого боку запитаю – а вам що від усього цього? Наскільки я знаю – постільних іграшок ви не колекціонуєте. А квартира вам не дістанеться ніяк. То в чому профіт?

– Не можу сказати. Не знаю. Не гроші й не жінка, це точно. Може, бажання зробити хоч щось корисне в цьому світі? – Макс знизав плечима, кивнув на знак прощання і вийшов.

Внизу його знову тормознув сержант. Тепер він спеціально вийшов у коридор і, користуючись відсутністю відвідувачів, пройшов із Максом до виходу.

– Дякую вам...

– ? – Макс пригальмував, – це за що ж?

– За хлопців дякую. Тих, що вас на квартирі крутили. Не стали ви тоді проти них вітер піднімати. Начальник у нас суворий і правильний, вигнав би всіх із вовчим квитком. А вони не зі зла – капітан затуркав їм мізки, локшини на вуха розвісив, вони й повірили. Звикли, що Беня всім тут заправляв. А так... працюють, стараються, гріхи замолюють... Сім’ї у них, діти...

– Та нехай... я ж так і зрозумів усе, аж надто капітан цей масляний був, як кішка, що сметани об’їлася. А хлопці тільки головами крутили.

– За капітана цього – окреме спасибі, весь колектив зітхнув. У нас тут хороші хлопці... Ігор Степанович дурнів не тримає, а цього йому нав’язали з главку... Ууу, стукачидло... А тут така справа сталася – не змогли не відреагувати. За статтею він усе ж таки не пішов, зам’яли... Але ви тоді правду сказали – Бог його покарає. І покарав. Захворів він. Нервове щось... Усього боїться, по темному не спить, мужики сміються, що якщо його налякати сильно – калюжа під ним. Дружина від нього пішла... тож тепер йому є чим займатися... – сержант був явно задоволений.

– Та ну? – удавано здивувався Макс... – ось це так... Ну і по заслузі йому, я так вважаю.

– Ага... Ми всі тут так вважаємо. А ви заходьте, якщо що... це наша дільниця, якщо що – завжди допоможемо.

– Спасибі, сподіваюся, що тільки з хорошими справами. – Вони потиснули один одному руки, і Макс рвонув у торговий центр рятувати Віку.

У цей час полковник набирав номер.

– Здрастуйте, Тетяно Миколаївно... Упізнали? Ох, не бути мені багатим... Є в мене запитання до вас, не вділите старому менту кілька хвилин? Добре, дякую. Слухаюсь, відставити старість... Заходив до мене ось зараз один наш спільний знайомий... Той, із ким ви востаннє до мене приходили. Ага... він. Попросив допомогти. Ні, нічого в нього не сталося. Зовсім стороння людина, він їй допомагає. Якщо те, що він просить, підтвердиться – буде слідство і справа, ну а якщо ні – то й ні. Так от, із цього приводу хочу запитати вас – чи давно ви його знаєте? Так... ви вже вибачте... така в мене робота, перевіряти все й уся... Ага... довіряєте, значить... як собі... Дякую уклінно... мені цього цілком достатньо. Усього вам доброго... – Скинувши дзвінок, полковник підняв безномерну трубку телефону на столі.

 – Черговий? Знайди мені Миронова, він тут має бути, я знаю. І нехай ворушиться, час не чекає...

Тетяна Миколаївна поклала телефон на стіл. Макс, Макс... куди ти знову поліз?

У торговий центр Максим повернувся якраз вчасно. Усе-таки жінки дивні істоти... Усього-на-всього – її переодягли, а погарнішала вдвічі. Або навіть утричі. Плечі розправилися, в очах з’явилися вогники... Посмішка знову ж таки... Зовсім радісною її не назвеш, але зникала та затурканість і втома, що прямо фізично відчувалася в ній. Ще довелося почекати закінчення процесу в салоні – особливої зачіски ніхто не робив, але вклали гарно з таким розрахунком, мабуть, щоб потім сама могла повторити... Стригли її там чи ні Макс не зрозумів, чоловікові однаково це не збагнути. Темні джинси, короткі чобітки, кожушок із хутряною облямівкою, рукавички... Погода вже не тепла, і з дня на день це все знадобиться... Усе досить просто, але зі смаком. Молодець Лілія... чи це вони обидві молодці?