Марія Акулова - Ефект метелика, Марія Акулова

Піднявши над головою руки, Настя крутнулася навколо своєї осі, ковзнула однією рукою по пілону, глянула через плече, підморгнула, помічаючи, як Гліб мимоволі сіпнувся вперед, але всидів.

Та і взагалі він у той вечір демонстрував чудеса витримки — погляд не відводив, навіть не кліпав, але терпляче чекав, поки сама підійде.

І вона нарешті підійшла, скинувши крила, дозволила ґудзик за ґудзиком розстебнути все ту ж білу латексну спідницю, лоскотати диханням голий живіт, а потім не тільки диханням, але й дотиками губ.

— Мій метелик, — чоловік видихнув десь на рівні однієї зі стегнових кісточок, щоби через секунду вже притиснути цього самого метелика до ліжка.

Йому точно сподобався танець, він сам про це говорив, швидко впоравшись із залишками її, ніби як шовкового, і свого одягу. Звичайно, Настя підозрювала, що заради сексу в той момент Імагін міг сказати що завгодно, але судячи з того, яким бурхливим цей самий секс вийшов, не брехав ні грама.

А через якийсь час, прийшовши трохи до тями, дихаючи важко, але вже не від танцю, Настя зрозуміла, що її ошукали.

— Імагін! — дівчина зняла із себе руки чоловіка, трохи відсунулася, перевертаючись так, щоби зручно було заглядати в обличчя задоволеного Гліба. — Ми не так взагалі-то домовлялися!

Він теж повернувся на бік, підняв брову, не перебиваючи.

— Спочатку танцювати мала я, потім ти, я станцювала…

— А я теж, Насте, — її буцнули носом, натиснули на плече, знову притискаючи спиною до простирадла, зігріли диханням шию, затрималися губами на западинці, — тільки ти в нас у вертикальних танцях, а я лише у горизонтальних. Тому ми квити. Але якщо хочеш, можемо ще раз повторити мою частину. Для закріплення.

Дівчина лютувала! Адже дійсно обдурив і не бачити їй тепер танцю в його виконанні, але… Лють якось швидко відходить на другий план, коли він так трепетно ​​цілує. Довелося повторювати…

***

Гліб заснув першим, а Настя довго ще лежала, дивлячись по черзі на нього й на стелю, потім у вікно, і знову на нього.

Останнім часом її часто мучило безсоння, хоча ймовірніше за все не мучило — супроводжувало. Веселовій навіть подобалося проводити ось так години — дивлячись на Гліба й думаючи.

Вони скоро поберуться, вона перетвориться в Імагіну, усе стане ще серйозніше і незворотніше. Рано чи пізно Глібові все ж доведеться йти на контакт із її мамою, рано чи пізно їй самій доведеться робити те ж стосовно його батьків, рано чи пізно в них з’являться діти. Вона для когось стане мамою, а Гліб — татом. Цікаво, яким батьком він буде? Чи стане балувати або тримати в строгості? Чи будуть їхні діти обожнювати його так само, як сама вона обожнює свого батька?

Обережно ковзнувши пальцем по чоловічому плечу, Настя намацала слід шраму, що залишився на тілі Гліба вічним нагадуванням про аварію, яка змінила одразу стільки життів. Дівчина погладила шкіру, яка зарубцювалася, зачіпаючи й малюнок, яким вирішив себе позначити вже сам чоловік. Він не хотів забувати про те, що сталося. Його перетворення з лялечки в метелика було дуже болючим. А Настя в цей момент шкодувала про те, що цей шрам невиліковний, та й татуювання не вивести. Їх не зашліфуєш і не зітреш. Їх, а ще шрами на серці. На багатьох-багатьох серцях.

У Гліба спочатку затріпотіли вії, а потім він розплющив очі, примружився, зиркнув на Настю.

— Чому не спиш?

— Думаю, — продовжуючи ніжно водити по шраму, дівчина присунулася трохи ближче.

— Про що?

— Знаєш… Я ж в тій аварії втратила найдорожчого для мене чоловіка…

В якій аварії і якого чоловіка, пояснювати Глібу було не потрібно. Він звично опустив погляд. Напевно, вічно буде відчувати себе винним. Вічно буде картати. Вічно буде намагатися спокутувати.

Прибравши руку від шраму, Настя провела нею вже по щоці чоловіка, усміхнулася, чомусь відчуваючи, як в очах самі собою з’являються сльози.

— А могла втратити одразу двох. Найдорожчих.

Та аварія забрала в неї батька. Забрала цілі роки дитинства. Забрала частину серця. Забрала в матері чоловіка, у бабусі сина, в Андрійка — приклад, яким він мав би наслідувати, щоби не намагатися знайти тепер цей приклад уже в Глібові. Вона забрала багато. Можливо, комусь здасться, що навіть занадто багато, але все могло бути в рази гірше.

Адже вони могли б навіть не зустрітися з Глібом. На тому перехресті й пізніше в лікарні могли обірватися одразу три життя, і колись вона й щиро бажала того, третьому, який вижив, такої ж долі, яка спіткала батька. А зараз…

А тепер вона кохала того, третього, так, що сама б кинулася наперекір, якби погрожувала йому небезпека.

Життя — дивовижна штука, кожного разу доводить, що зарікатися не можна.

Метелики в усьому світі махають крилами щомиті, створюючи кожним помахом, якщо не цунамі, то порив вітру, який змушує людей скинути погляди один на одного або навпаки — пройти мимо. Так і їхній метелик колись змахнув раз, приводячи Настю на поріг Батерфляю, а потім ще раз — змушуючи Гліба зачепитися поглядом саме за неї, і знову — не даючи ні шансу не зустрітися, не закохатися, не зростися.