Олег Євгенович Авраменко - Первісна. Дорога на Тір Мінеган

свою дощечку для письма. Бренан мав досить гострий зір, щоб без найменших зусиль розібрати заголовок: „Про запровадження реґентства в Об’єднаному Королівстві Катерлах“.

— Ви помилилися в одному, — знову заговорив Енгас аб Брайт. — Я не збираюся ставити вам жодних умов. Не бачу в цьому ніякого сенсу. Якщо ви виявитеся підкаблучником, то однаково не зможете дотримати своїх обіцянок. А будете самостійним і повновладним королем, то й без моїх інструкцій знайдете противагу надмірній відданості леді Ґвенет ідеалам Сестринства. Гм… Хоч одну пораду я таки дам. А вже вам вирішувати, дослухатися до неї чи ні.

— І що за порада, государю? — чемно запитав Бренан.

— Не кваптеся з одруженням. Зачекайте хоча б до рішення Ради Лордів. А якщо станете королем, відкладіть весілля ще на півроку, не менше.

Бренан мало не кивнув у відповідь і лише останньої миті стримався. Про те, щоб побратися найближчим часом, між ним і Ґвен навіть не йшлося. Попри всі її палкі запевнення, що вона вже привчила себе до думки про подружнє життя, Бренан відчував, що заміжжя й досі лякає її. Поза будь-яким сумнівом, у всій цій ситуації з критичним погіршенням стану короля найбільше прикрощів їй завдавала та обставина, що в разі Бренанової перемоги на виборах сестри-відьми стануть тиснути на неї з тим, щоб вона чимшвидше вийшла за нього.

Тож Енгасова порада цілком збігалася з бажанням Ґвен. Проте Бренанові стало цікаво, якими ж мотивами керується король.

— А чому так, ваша світлосте?

— По-моєму, це очевидно. У свідомості всіх верств суспільства має закріпитися, що верховна влада в країні належить саме вам, тому дуже важливо, щоб ви посіли трон одноособово, без леді Ґвенет. Нехай мине кілька місяців, а краще навіть рік, поки забудеться її реґентство, і вже потім одружуйтеся з нею. Тоді люди не сприйматимуть її як рівну вам співправительку королівства, а бачитимуть у ній просто королеву — жінку короля.

Однією цією порадою Енгас аб Брайт не обмежився і дав Бренанові ще з півдесятка розгорнутих рекомендацій на предмет того, як без зайвої конфронтації, делікатно, але ефективно, запобігти втручанню відьом у державні справи. Аж нарешті поглянув на настінний годинник і сказав:

— Ну, гаразд, щось я заговорився. А люди чекають.

Він двічі натиснув на кнопку, вмонтовану в праве бильце його крісла, і через кілька секунд з’явився королівський секретар, який доповів, що зараз у приймальні перебуває одинадцятеро вищих лордів, включно з двома королівськими синами, п’ятеро відьом (рахуючи й Ґвен), а також двоє викликаних раніше міністрів. Ще кілька урядовців і чимало придворних зібралися в коридорі та прилеглих приміщеннях, зачувши про можливе оголошення імені майбутнього реґента. Король наказав запросити вельмож, відьом та міністрів, а після коротких роздумів додав до цього переліку ще чотирьох найповажніших придворних чинів.

Секретар пішов виконувати розпорядження, а Енгас звернувся до Бренана, який на той час уже підвівся з крісла:

— Не буду розводити церемоній. Для мене це аж ніяк не урочиста подія. Самі розумієте…

Кімната була досить просторою, щоб умістити дві дюжини осіб, проте виявилася замалою, щоб вони почувалися в ній вільно. Запрошені згуртувались якомога ширшим півколом довкруг короля; Бренан став у першому ряду між Шайною та Ґвен і на запитливий погляд сестри відповів коротким кивком — мовляв, зараз сама все почуєш.

Енгас аб Брайт без будь-якого вступного слова, сухо і стримано зачитав текст указу, в якому йшлося про призначення леді Ґвенет вер Меган О’Ріґнах, володарки Кил Морґанаху й високої пані Тір Мінегану, лордом-реґентом Катерлаху. Вкрай приголомшена цією звісткою Ґвен на якусь секунду розтулила була рота в беззвучному скрику, але потім опанувала себе і прибрала незворушного вигляду. Шайна схопила Бренана за руку й міцно стисла його долоню, а Шаннон рвучко вдихнула, немов з переляку, і розгублено закліпала очима. Старші та досвідченіші Альса і Брігід зовні зберігали спокій, хоча відчувалося, що такий розвиток подій став для них цілковитою несподіванкою.

Та й решта присутніх, за винятком Кивіна аб Енгаса, були заскочені зненацька. З одинадцяти вищих лордів, що прийшли до короля, лише один, Авлайд аб Калвах, вважався реальним претендентом на престол. Зачувши Ґвенине ім’я, він на мить сторопів, відтак скрушно зітхнув і кинув на Бренана похмурий, неприязний погляд. А от старезний Дорван аб Раґнал, якого рідні діти витурили з його вотчини, Талботського Князівства, зловтішно посміхнувся, вишкіривши всі три свої вцілілі зуби. Сам він королівських амбіцій не мав, не належав до жодної зі шляхетських партій, зате з великою ворожістю ставився до Ріґвара аб Ковґала і зовсім не хотів, щоб той посів трон. Призначення ж Ґвен на реґентство з усією очевидністю свідчило про те, що на виборах короля відьми не будуть підтримувати ґрафа Ярвійського, а просуватимуть Бренанову кандидатуру.

Зачитавши указ, Енгас аб Брайт прикликав до себе першого міністра з міністром права, які завірили документ своїми підписами. З цієї миті Ґвен офіційно стала реґентом королівства, проте її повноваження мали набути чинності лише після смерті короля.

Бренан гадав, що Енгас захоче переговорити з Ґвен, але той навіть не виголосив короткої промови, щоб пояснити свій вибір. Просто наказав міністрам чимшвидше оприлюднити указ, розіславши копії в усі кінці країни (для цього в Катерласі, як і в інших королівствах Мінеганської П’ятірки, вдавалися до послуг відьом), потім подякував присутнім за увагу й попросив залишити його з леді Альсою. Тільки тоді всі збагнули, що королю знову стало зле, хоч ні голосом, ні виразом обличчя він цього не виказував.

Першими з кімнати вийшли Бренан і Ґвен, а за ними слідом — Шайна, Брігід та Шаннон. Проминувши широкий та довгий передпокій з кількома дверима обабіч, вони опинились у приймальні, де на них чекали ще дві відьми, Норін вер Ґвенер і Блодвен вер Дирін, що запізнилися на оголошення королівського указу. Молодша з них, Норін (яка, втім, була втричі старша за Бренана), схвильовано запитала:

— Ну, що там? Сподіваюся, це лорд Кивін?

— Потім, — коротко кинула Брігід, озирнувшись на передпокій, звідки долинали притишені голоси вельмож та сановників. — Ходімо звідси.