Софія Чар - Кляте фентезі, Софія Чар

– Я син того, хто був королем за народженням, – повільно промовив Шалар.

Нервово розсміявшись, Зоря скинула голову та кинула погляд на Алара, який подався вперед, до неї.

– Я питала не про це, – чітко промовила вона.

З другим принцом вона так близько розмовляла вперше й іншим разом поспішила б прибратися з його дороги. Шалар міг грати, бути оманливо чарівним, з ним можна було зчепитися язиками. Його брат не грав. Він діяв. Та зараз дівчину несло. Зробивши крок вона вже не могла зупинитися і яким би не було завершення цього, вона вже не могла спинити падіння. Тепер залишилося лише з’ясувати відкриється її парашут чи ні. Тому й на змія дівчина кинула трохи шалений погляд. Він хоче злякати її чимось, що вона собі ще не надумала?

Не міг. Зараз, в цю шалену мить в руках цієї клятої дівки була влада над ними, над їх долею. Влада такої сили, яку розуміли тільки вони. Розуміли невідворотність цього камінчика.

Смикнувшись, Шалар шумно вдихнув. Тиша затягувалася і це вже було відповіддю для багатьох. Серед гостей палацу почулися перші перешіптування. Навіть прекрасна пані Шшааца за спинами синів знову напружилася. Дивна тріумфальна усмішка поступово зійшла нанівець, змінившись напруженою недовірою. Наче вона не могла усвідомити, що чує цю напружено тишу.

Тишу, яку врешті перервав Шалар.

– Лис, який був королем Кальдори ці роки… – повільно промовив він та раптом удавано спокійний вираз обличчя тріснув вибухом тихого сміху. – Він не був моїм батьком.

Зал затихнув всього на мить. На якусь секунду, якої виявилося достатньо, щоб золоті пута осипалися на підлогу чорним піском. І з цим шелестом заціпеніння кадру на паузі минуло, зникло, вибухнуло шквалом голосів, у якому потонув короткий скрик Шшааци. Сили разом покинули жінку й вона без сил осіла на підлогу.

Есшат за спиною королеви не ворухнувся, тільки зелені очі спалахнули якось особливо яскраво. Незворушний та відсторонений, дракон скинув голову та ледь не вищирив зуби.

Відповідь була почута, а дурна дівка, здається, до біса забула другу частину його поради.

Тікай!

Зоря й правда на мить завмерла, відкривши рота. Ноги наче приросли до підлоги й вона встигла помітити, як Шалар озирнувся до матері. Здається, він щось сказав, та що, розбирати вона вже не стала.

Алар також озирнувся, та не до матері. Повернувши голову, він кинув коротке та різке:

– Есшат, спалити всіх, хто наблизиться!

І це був не нервовий дівочий голос, тонкий та непевний від хвилювання. Це був сильний голос чоловіка, якому вже не було чого втрачати. Тільки продати своє життя якомога дорожче. І його почули!

Голосні вигуки витіснив зляканий лемент. Ті, хто почули наказ почали тіснити тих, хто намагався прорватися ближче. Гарячі голови, які жадали власноруч поквитатися з самозванцями.

Не важливі, раптом, стали всі обвинувачення щодо Лайяра. Ці двоє були брехунами, а де збрехав раз – обманиш і двічі. Тому натовп забурлив від бажання влаштувати самосуд.

Наче оговтавшись, Зоря метнулася до юрми. В шаленій тисняві в неї ще є шанс вижити, а тут їй просто звернуть шию! Схопивши довгі спідницю, дівчина встигла стартувати, та раптом ногу захлеснув холодний виток зміїного хвоста й різко сіпнув назад. Дівчина тільки й встигла, що зойкнути та виставити руки, які в ту ж хвилину відбила та здерла пальці, якими спробувала за щось зачепитися. Хвіст повільно потягнув її назад. Туди, де чувся виразний жіночий плач та стогін, повний муки й тріск. Жахливий тріск, наче комусь ламали кістки.

Та правда виявилася ще гіршою. То кістки повставали проти розуму. Звалившись на коліна, Есшат затиснув голову руками у марній спробі стримати оберт, дати гостям ще декілька секунд на втечу. Дракон не зрозуміє, хто далеко, а хто близько. Для дракона майже весь зал то близько і його полум’я не буде таким вибірковим, як нещодавня вибухова хвиля.

Зоря його не бачила, дівчина встигла тільки перерахувати ребрами сходинки, коли її раптом різко смикнули догори ногами. Спідниця одразу накрила її з головою, та не закрила вуха. Тому уривчасту, гарячково-веселу промову вона почула виразно.

Дуже коротку промову.

– Вітаю, ми програли. Та якщо ми програли, то не виграє ніхто.

Слова прозвучали майже ласкаво. Настільки ласкаво, що тіло пронизав холод, в мізках наче спалахнув салют, думки змішалися. В страшенному шумі, де особливо голосним був стогін, який поступово почав обростати гуркітливими нотками ревіння Зоря вже не встигла вигадати нічого. Тільки рука смикнулася до волосся, щоб вихопити шпильку. Смішна зброя, але холод страху, як і в темниці, витіснив спалах люті. Він переповнював, перетворював кров на лаву, зароджувався в горлі колючим звуком крику.

Вона залишить про себе згадку!

Замахнувшись з останніх сил, дівчина вдарила наосліп крізь тканину. Срібна голка легко прошила спідницю в ту ж мить, як щось гаряче обпекло груди Зорі.

Це було… Не боляче. Лише якось дивно, навіть смішно.

«Здається, у вас розрядився дракон, он як дрібно плюється…» – майнула думка, перш ніж хватка зміїного хвоста раптом ослабла.

Падати на сходи виявилося боляче. Біль прошила спину і нарешті обпекла груди правильним відчуттям кинджала, увігнаному між ребра. Скосивши очі на темне руків’я, дівчина глухо простогнала та відчайдушно зажмурила очі. Ось зараз би знепритомніти…

Та замість цього свідомість наче скинула окови сну. Все навколо раптом стало таким яскравим. Особливо нестерпно сяйнув камінь проміж крил ластівки. Тільки сяйнув багрянцем, заляпаний бурштиновою кров’ю.

Голосно. Ще свідомість вирішила, що їй треба чути все від хрипкого дихання дракона, який повільно випростався, трощачи трони, до розпачливого шепоту пані Шшааци.

– Шаларе, синку…

Повільно кліпнувши, дівчина все ж ковзнула поглядом від ластівки далі, до обличчя чоловіка, якому вона всадила шпильку в шию. Той ще стояв, затискаючи рану, коло якої ще тріпотів клаптик ніжної блакитної тканини спідниці. Скривавлені губи чоловіка здригнулися, він ще встиг нахилитися вперед, але тільки впав під голосний крик матері.