Софія Чар - Кляте фентезі, Софія Чар

«А щоб ти скис!» – подумала Зоря, відчуваючи як замутило, до того сильну відразу викликала ця вистава.

Рідну кров віддавати на наглу смерть, заради чого? Хіба той табурет вартував того, щоб стати братовбивцями.

Вартував. Вона, дурна та обмежена просто не розуміла, яким привабливим може бути примарне сяйво влади. Як сильно можна прагнути її, якщо тебе ще в дитинстві отруїли тою жагою вуста найріднішого.

– Ми живемо далі й виносимо уроки з минулого. Всі пам’ятають трагедію, – підхопив слово брата, Алар. – Але зараз настав час зробити крок вперед. Зараз, ми маємо залишити в минулому ворожнечу та укласти мир з Ордорою, який так необхідний нашому добробуту.

Цього разу вибуху не було – але гості цілком впоралися з галасом й без нього. Розгублені, спантеличені, задоволені та інколи й розлючені вигуки покотилися над головами гостей. Далеко не для всіх оголошення виявилося несподіванкою, але такі якось тонули посеред тих, кого вона зовсім не потішила.

– …дарма кров проливали! – гучний голос зовсім поруч з Зоряною змусив її коротко озирнутися.

Чоловік, з яким вона зіштовхнулася відносився до тих, кого новаторський підхід зміїв не надихнув. Тому, такий неприємний спочатку, чоловік раптом одразу став майже рідним.

Втім, затримувати увагу на ньому дівчина не стала. Лише піднялась на миски, щоб кинути короткий погляд кудись до дверей. Здалося, чи там почалася якась метушня?

Тим часом Шалар нарешті «впорався з емоціями» та знову заговорив.

– Ми не знецінюємо героїзму нашого народу, але потрібно жити далі. Йти в майбутнє і будувати країну.

Одночасно погляд змія також ковзнув кудись до входу. Брови ледь помітно здвинулися до перенісся.

Серце тьохнуло так, що на якусь мить Зорі здалося, що вона оглухла. Не здалося. Час.

Ось Шалар коротко озирнувся назад, до Есшата. А цього вже не можна було дозволити!

Кулька  зірвалася з руки дівчини й врізалася точно в груди Шалара, який явно не очікував атаки.

– Я вимагаю відповіді від сина дому Фарга!

Від голосу дівчини не дрижали стіни та не падала стеля, тому почули її небагато хто, але хто почув затихнув, трохи нервово передавши слова далі. Проштовхавшись, дівчина піднялася сходинками, щоб опинитися перед змієм. Здається, він не одразу зрозумів і сам що сталося. Ошелешено кліпнувши, Шалар опустив погляд до місця удару і тільки тут губи чоловіка роздратовано здригнулися.

Калька луснула, випускаючи золотаві димові стрічки, які повільно обплутали його. Десь за його спиною голосно вигукнула Шшааца, нервово подався до брата Алар, але той лише скинув голову.

Біля входу до залу вже виразно метушилися вартові, але поступово туди вже докотилися слова дівчини.

– Вимагає…

– …кров короля!

Хвиля бурмотіння та шепоту принесла напружене мовчання, якесь особливо нереальне в переповненому залі. Спиною відчуваючи погляди сотень гостей, Зоря трохи нервово облизала губи. Знову почали тремтіти коліна, але відступати запізно. Вона має паралізувати серце отруйної гадини, щоб Северин з іншими мали шанс втілити в життя свій божевільний план.

– Ну, то що ти хочеш почути від короля?

Глузливо примружені жовті очі ковзнули по блідому обличчю дівчини. Та Зоря тільки нервово усміхнулася кутиком губ. Кого він хотів обманути? Зараз вона міцно вхопила його за хвоста.

– Ти не король. А знати від тебе я хочу, хто ваш батько. Чи ви сини того, хто був королем Кальдори всі ці роки?

Голос дівчини трохи тремтів, але це був не переляк. Це було щось надломлене, наче вона зірвала голос від крику і не важливо, що кричати доводилося мовчки. Найстрашніший крик саме той, якого не чутно.

І зараз за спинами синів беззвучно кричала Шшааца. Притиснувши білі руки до грудей, жінка ледь трималася. О, чому вона не вбила кляту дівку! Чому вона не вбила всіх, хто міг загрожувати її дітям?

Чому!

Чому!?

Вона ще могла дотягнутися до неї. В гарячці сплетіння думок жінка геть забула, що вона не може того зробити. Свідки та думка оточення, навіть куплена, вона все ще тримала сильніше ланцюгів. Всі все могли знати, на все заплющувати очі, але варто було комусь голосно сказати… Ти приречений.

Але інколи щастило. Інколи той, хто говорив, говорив не те.

Запитання дівки змусило Шшаацу похитнутися. Ніжні вуста здригнулися у посмішці, ледь вдалося стримати голосний нервовий сміх.

О, невже примхлива Фортуна все ж вирішила змилостивитися над нею? Відповісти можна було тільки те, про що знали, а вона ніколи не розповідала синам, хто був їх батьком насправді.

Такого в серці Кальдори не траплялося вже давно. Не було ніяких причин підозрювати лисів дому Фарга в тому, що вони не є синами своїх батьків. Надто вже характерна полум’яна зовнішність, одначе нікого в залі не здивувала ні вимога, ні древні чари.

Траплялися колись і самозванці, траплялися й інтриги короля проти свого народу. Терплячого, але не рабського народу, який не був ладен пробачати все лише за блиск корони. Тому й перекази про Королівську кров знав тут кожен, тому навіть наростання шуму з коридору, в якому вже виразно чувся дзвін заліза, не змусило нікого поворухнутися.

Хоча багато хто цього бажав, дуже бажав! Хто був розумнішим підтримував зміїв так, аби на них не падала тінь. Але ж не всі були такими розумними. Багато хто в тій тіні заляпався брудом по самі вуха і зараз той бруд змушував почувати себе гей як нервово та кидати на кляту дівку роздратовані погляди.

О, якби ті погляди могли ранити, Зоря б вже стала решетом.

На щастя, погляди не могли ні поранити, ні отруїти, ні розчавити, ні навіть спопелити. Хоча брати змії були б раді. Обплутаний золотом пут, Шалар не рухався, навіть не кліпав очима, які розгоралися лише яскравіше і тільки набухлі вени на шиї виказували, що чоловік все ще намагається звільнитися.

Безрезультатно. Звільнити його могла тільки відповідь, правдива відповідь.