Ruslan B - Ціна помилки, Ruslan B

       А телефон дзвонив знову. Той же номер. Хтось вкотре намагався дістатися його. настирливість завжди перемагає. І цього разу не виняток. Радик все ж вирішив відповісти. В трубці почувся молодий жіночий голос.

– Привіт, ти що про мене забув?

– Ні, привіт… – хоча і впізнати він не міг – А чому так думаєш?

– Бо ти не дзвониш мені хоч сам уже в Україні… Я тобі більше не потрібна? Так?

– Та ну припини… Так, я приїхав вчора.. Але я втомлений…і просто відсипався..

– А може просто скажи правду Радик…

          Це було вперше в житі, коли Радик не знав що відповісти. Він розумів, що обманює але й образити не хотів. Ні, не боявся. І не встидався нічого. А просто не міг. Він був розгубленим. Вікторія. Для нього вона залишалася маленькою розбишакою, таким собі пацаном в спідниці. Він не бачив її весь цей час. Вона теж. Що змінилося за цей час. можливо і нічого а можливо все. Радик не знав, що він насправді відчуває до цієї юної шибениці. Так, він допоміг їй поступити. Так, саме завдяки йому вона почала вчитися і змогла доказати що вона хороша. Але він не сприймав її всерйоз. І це було найголовніше. Так, вона була класна. Вони проводили багато часу разом. Але він ні разу не думав про неї як про жінку. І це мало значення. Чого він хотів від неї а вона від нього? На це питання було не реально відповісти. Вони і самі не знали. Причому обоє.

– Яку правду тобі сказати? Що я приїхав втомлений і відпочиваю…

– Що я тобі більше не потрібна!

– Віка перестань – сухо сказав він – Мені якось зараз не до цього… Краще прийди або …

– Для чого? Щоб ти мене …

– Досить я сказав! Або приходь і нормально поговорим або дай мені відпочити… Все..

         Він завершив розмову. Це було досить гостро з його боку. Але Радик інакше не міг. Він відчував втому. Голова боліла. В середині було погано. Але треба було ще працювати. Ще залишалося дописати кілька сторінок а думок уже ніяких не було. Всі ідеї, думки навіть найменші розбіглися кудись. Він почувався знесиленим і злим. Злим сам на себе. За це. За те, що не може ніяк закінчити розпочату книгу. Не було сюжету. Радик сидів. Він вже відклав ноутбук і просто дивився на себе в дзеркало, потім на стіл і у вікно. Але погляд цей був уже якимось байдужим.