Данило Туптало - Житія Святих - Січень, Данило Туптало

на землі, важкістю пут обтяжений, велику воздавав дяку за святого Агатангела, що сподобив його біг закінчити, віру зберегти, всі муки мужньо перетерпіти й до лику святих мучеників, на небесах торжествуючих, стати причетним. Молився ж і за себе, аби змогти до кінця перетерпіти й підступну ворожу стерти голову, із торжеством перейти до жаданого небесного краю. Після убивства Агатангела святого Лукій-кат звелів мученика Климента щодня у в'язниці мучити. Катування ж було таке: сукуватою палицею гострою били мученика по лиці та голові, накладаючи по сто п'ятдесят ран щодня. Це ж святому робили від п'ятого числа листопада аж до п'ятнадцятого січня. Удень-бо ранили сильно, що і в'язниця та ціла кров'ю його обагрилася, вночі ж благодать Божа через ангелів святих відвідувала його, зцілюючи рани ті, і були нечестиві у великому розгубленні. Щодня-бо приходили і здорового його знаходили, дивувалися і жорстокіше били, голову та лице міцними багатьма зранювали ударами, до ста п'ятдесяти доводячи. Зблизилося свято Богоявлення Господнього, прийшов в Анкирський град від царя инший ігемон, на ім'я Олександр, замість Лукія — йому ж до царя йти було наказано. І коли настала ніч, в яку ж празникові Богоявлення чування мало бути, блаженна Софія, зібравши до себе християн, рабів і вихованців, хлопців та дівчат, взявши, пішла в темницю до святого Климента. Бог же сприяв намірам вірних Своїх, бо приспав сторожів міцно, один лише не спав — той християнином був потаєним і в'язницю тим, що прийшли, відчинив. Увійшли-бо всередину вірні з мужньомудрою Софією, звільнили від пут святого і, взявши його, ввели в церкву, що в печері, і з радістю святкували, дякуючи Богові. Коли настав день, святий Климент відправив Божественну літургію, і всі були причасниками Божественних Таїнств зі святої руки пастиря свого. Зробив же архиєрей Божий для людей повчання достатнє, в якому ж прорік про свою смерть, що скоро убитий буде, і сказав: "Не бійтеся, браття, ніхто ж із вас не загине ані не постраждає, ані ж одного не викрадуть вовки, лише я з двома клириками покладу душу свою за архиєрея Великого Христа, Який поклав за нас Свою душу". Пророкував же і про те, що скоро гоніння зупиниться, ідолопоклоніння зникне, процвіте ж свята віра, небесний-бо Цар поставить на землі такого царя, який сам просвітлиться святим хрещенням, просвітить і всі краї володіння римського і новий Рим поставить, і засіяє благочестя всюди. Те священномученик Климент прорік своєму словесному стадові і звеселив душі їхні, пішов у дім матері своєї Софії, ще ж і всіх людей із церкви до себе взяв і гостину велику зробив, і був Климент святий у домі її двадцять третього числа січня. Тим часом ігемон Олександр розглядав народні справи та управління, і розказано йому було про єпископа християнського Климента, що вночі вийшов із в'язниці, і шукали його. Коли настав день недільний, пішов архиєрей Божий святий Климент до церкви печерної відправити Божественну літургію, і довідалися про нього нечестиві й ігемонові сповістили. Він же, сам вставши, пішов із воїнами і, увійшовши всередину, побачив святого Климента, який перед престолом Божим стояв і приносив безкровні жертви. І звелів ігемон одному з воїнів, щоб узяв меч і ззаду вдарив архиєрея в шию. Коли ж ударив воїн, впала голова святого священномученика Климента на Божественний престол і на передпокладені Дари, і обагрилася кров'ю його безкровна жертва і весь святий вівтар. Люди ж вірні у великому були страху і жаху, що й для себе сподівалися смерти, проте не себе, але пастиря свого жаліли і, піднісши голос, ридали. Ігемон же вийшов геть зразу, не чинячи людям кривди ніякої, лише два клирики у вівтарі зі святим Климентом посічені були, імена ж їхні Христофор і Харитон, диякони. Софія ж блаженна любого свого нареченого сина, насправді ж батька духовного і пастиря, чесне тіло вбрала зі сльозами і радістю. Плакала, бо втратила його на землі, раділа, бо добре здійснив страждання, перейшов до Христа Господа. І поховали чесно святого з обома дияконами Софія і весь християнський, що там був, люд поблизу гробу святого мученика Агатангела в печерній церкві в 23-ій день січня-місяця. Так святий священномученик Климент довгий страждання свого подвиг закінчив, двадцять вісім років незчисленні і невимовні за Христа терпів муки. І говорить про нього Никифор, грецький історик, так: "Від створення світу всіх, що задля Бога якимось різновидом мук страждали, — вогнем, залізом, камінням, деревом, і тих, що зі звірами боролися і довгочасними путами замучені, і тих, що різними смертями в землі, у воді й у повітрі померли, і що морозом, і спекою сильною погублені були чи иншими якимись муками і карами життя втратили, — усіх тих святий Климент з Агатангелом стражданнями своїми багато перевищив. Від одинадцятьох катів у різних страждав градах: в Анкирі — від Галатійського Антипата Домитіяна, у Римі — від царя Диоклитіяна, у Никомидії — від ігемона Агрипина, знову в Анкирі — від князя Курикиї, в Амисі — від Домитія, намісника царського, в Тарсі — від царя Максиміяна, там же від Сакедона-володаря, тоді від князя Максима, після цього від Афродисія-вельможі і знову в Анкирі від князя Лукія, на кінець від ігемона Олександра. Усі-бо, що були тоді кати, посилали його один до одного як якесь чудо, ніколи не бачене, і настільки довго різними лютими муками був не здоланий і непохитний з Агатангелом, учнем своїм". Укріплював його Бог, Господь наш Ісус Христос, задля слави імени святого Свого. Йому ж з Отцем і Святим Духом від усього творіння всіляка належить Слава, честь і поклоніння навіки. Амінь.

У той самий день житіє святого Павлина Милостивого, єпископа Ноланського

Угодник Божий Павлин, родом із краю Аквитанського, у світському житті був один із радних сенаторів римських, благочестивий вірою і боявся Бога, мав дружину на ім'я Тарасія, у вірі та доброчинствах собі подібну і таку ж вдачею. Не маючи ж природних дітей, взяли сиріт убогих і їх замість дітей собі мали, піклувалися про них, годуючи їх і страху Божого навчаючи. І зростали день від дня у всіляких чеснотах, творили багато милостинь убогим, врешті й самі захотіли задля Бога бути убогими і, продавши великий свій маєток і все потребуючим роздавши, жили в убогості добровільній як одні з убогих, на Божий покладаючись промисел. Коли зубожіли вони зовсім, прийшов жебрак, просячи милостині, і не було в них більше нічого, окрім однієї хлібини, і велів блаженний Павлин дружині своїй, щоб