Семен Дмитрович Скляренко - Володимир

бік, потім сів на ложі, випив повний кухоль квасу... - Може, тобі щось болить - печія чи знову поперек?

- Ні, нині нічого не болить, - відповів Добриня, і в півтемряві Рута побачила його скуйовджене волосся, великі очі, що сполохано дивились на вікно. - А от лежу, не спиться.

- А чому? - Рута сіла поруч з ним, поклала руку на шерхку, зморшкувату його шию.

- Син Володимира Вишеслав їде сюди князем. Не знаю, чому київський князь посилає його сюди, не відаю й того, як мені з ним бути?

- А ти не думай про це, - спокійно промовила Рута. - Ти в Новгороді свій, перший боярин, у тобі вся сила. А князь - що він, без тебе не ворухнеться, без тебе і князем не буде.

Рута говорила правду, чи Вишеслав, чи будь-який інший син Володимира - що вони без нього?! А все ж на душі в Добрині було тоскно, якось пусто - Рута нагадала, і от він відчув, як його справді мучить печія, ниє поперек. Ні, не той нині Добриня, яким був колись, уже підкралась до нього й починає одолівати невблаганна старість.

І ще відчув Добриня в цю пізню годину ночі невиразну тугу за далекою минувшиною, в півтемряві терема над Волховом стало йому чомусь так самотньо...

- Дай мені грудочку крейди, - сказав Добриня, - бо справді мучить печія.

Рута встала з ложа, дістала з каді грудочку крейди, набрала ще з діжки й кухоль квасу. Добриня розгриз цю грудочку, запив.

- Ніби стало й легше, - промовив він. - Почекай-но, Руто, здається, вдарила сторожа?! Так і є, треба вже вставати.

У кутку Рута роздувала жар, запалювала свічу.

Коли скресли Волхов і Ловать, прибув до Новгорода князь Вишеслав.

Повідомлені зарані гінцями, Вишеслава зустрічали аж на Ільмень-озері на десяти учанах посадник Добриня з воєводами Спиркою, Векшею, Михалом, Тудором, боярами Чудином, Волдуєм.

Добриня пильно додивлявся й бачив, що звістка про приїзд князя Вишеслава всіх їх дуже втішала, вони нетерпляче його ждали, готувались зустріти достойно й сердечно.

Ніхто не нарікав і не цурався також і його, Добрині, бояри й воєводи згадували час, коли в Новгороді сидів князь Володимир, а вони служили йому, раділи, що й тепер він не забув про них, посилає князем свого сина.

- Будемо служити Вишеславу, - одверто висловлювались вони, - а ти, Добрине, клади мости між ним і нами...

Зустрівшись на широкому плесі, де не видно було й берегів, усі вони вітали князя, Добриня ж, одягнутий у хутряний кожух, у соболиній високій шапці, з двома гривнами на шиї і золотим чепом через усі груди, дуже щиро й від усього серця обняв і поцілував Вишеслава.

- Тобі віддають честь і просять тебе Великий Новгород і полунощні землі, - голосно сказав він.

Так вони й попливли назад, до Новгорода, - попереду гостроносі учани, за ними шість довжелезних насадів з города Києва, на одному з яких під знаменом отця свого Володимира плив князь Вишеслав.

І весь той день Добриня був разом з Вишеславом - на обіді у Великій палаті дітинця, де бояри й воєводи присягали новому князеві, в палатах, де віднині мав жити Вишеслав.

Там, це вже було перед вечором, Добриня на короткий час залишився з князем. Той стомився, хотів спочити після далекої й многотрудної дороги, але Добриня не залишив його,

Вони були в палаті на верху терема, що виходила вікнами на Волхов, тільки вдвох. Князь Вишеслав скинув опашень, корзно, був тільки в темному платні, що туго облягало його тонкий стан, гострі плечі, вузькі груди. І обличчя Вишеслава було під стать тілу - бліде, виснажене, з темними западинами під великими сіро-голубими очима.

- Посилаючи мене сюди, - почав Вишеслав, - отець Володимир говорив, що в усіх трудах ти, воєводо Добріше, будеш моїм помічником і другом.

- Радий служити тобі, княже Вишеславе, покладайся на мене, як і отець твій... Нині вже пізно, й тобі час спочити.

- Ти живеш близько? Я буду не один у цих палатах? - запитав з тривогою Вишеслав.

- Я живу недалеко, - посміхнувся Добриня, - отам, над Волховом. А в теремі ти не один - внизу, в сінях, живуть дворяни, покличеш - все для тебе зроблять. Там же день і ніч стоїть сторожа. І я прийду до тебе на світанні, буду весь час з тобою.

- Гаразд, воєводо! Я бачу, ти також стомився. Доброї ночі!

- Доброї ночі й тобі, княже!.. Спи спокійно... Вклонившись Вишеславу, Добриня, задкуючи, вийшов з палати.

Додому Добриня повернувся вдоволений, велів Руті дати вечерю, налити йому меду.

- І як князь Вишеслав? - запитала вона. Добриня спочатку випив кухоль меду, закусив шматком в'яленої веприни і тільки потім відповів:

- Князь Вишеслав вельми юний і утлий. Не в отця свого він пішов, о ні! Такому важко буде тут, у полунощній землі, ні, по очах бачу, не жилець у Новгороді князь Вишеслав, не витримає...

- І тобі зовсім нічого боятись його? - цікавилась далі Рута.

- Боятись його?! Ха-ха-ха! - навіть засміявся Добриня. - Та хіба ж може відмідь боятись якогось зайця?..

Пізня ніч. Спить Новгород, тереми над Волховом, княжий терем, всі конці й людіє в них... Не спить тільки князь Вишеслав, він ходить у порожній палаті терема, зупиняється біля вікна, дивиться на темний Волхов, чорне небо, в якому сяють нові, не знайомі йому зорі.

Що ж це? На білому обличчі князя щось заблищало, зникло. Схилившись до підвіконня, плаче, плаче князь Вишеслав...

7

...Смерд Давило тікав - минув болото на Оболоні, пробіг верболозами над Дніпром, нарешті, пірнув у пущу і там, забившись у кущ, сидів, важко передиху вав, спочивав...

"Вони мене не знайдуть, не візьмуть", - думав Давило.

Навкруг пуща, стіни кущів, повалені буреломом дерева, - ніхто не пройде цих нетрів, а коли й пройде, то буде вже пізно, - у прорізах між гіллям дерев угорі видно синє небо, золотисті окрайки хмаринок - уже вечоріє, скоро ніч, доки вона закінчиться, Давило буде далеко, аж за Вишгородом.

Ні, ні, його тепер не піймають, - удалині, на болотах і у верболозах над Дніпром, він чув кроки й голоси, позад себе, одразу за собою, але в пущі ці голоси стали віддалятись, пізніше й зовсім зникли, не чути їх і зараз - тихо, як тихо в нетрях!

Воля!