Елевонда Евермонт -Еливедо - Пригоди Анджеліки і Аделі в Країні Квітів, Елевонда Евермонт -Еливедо

Розділ 39. Час повертатися додому.

Святкування плавно перейшло до свого закінчення мяко накриваючи нас прийняттям того, що скоро уже потрібно буде повертатися додому. 

Попрощавшись з усіма нашими знайомими ми приготувалися до того, що Енгайда за традицією поверне нас додому. 

З полегшенням помітили, що зараз вона виглядає більш розслабленно і спокійно. Отже, ми усе зробили правильно, що не дали їй залишитися там самотньо усе обдумувати. Хто знає до чого б вона прийшла? 

Мої батьки теж підійшли до нас, хоч мама виглядала трохи розлюченою, але старалася це приховати. 

–  Дякувати Богу і вищим чарівникам, нарешті можна буде покинути це неприємне місце!

–  Але чому, ма? –  запитала зацікавлено дивлячись на неї. 

–  Леді Беладоно те, леді беладоно се, леді беладоно залиштеся ще на трохи, –  перекривила вона обурено, – Дістали так, що хотілося їх усіх проклясти. Тобто тепер вони вже добре до мене відносяться, а раніше як тільки бачили, то дивилися так наче я на чуму хвора чи на ще щось, –  розлючено ділилася своїми образами вона. 

Я лише міцно обійняла її і спробувала заспокоїти. 

–  Мам, краще пізно, ніж ніколи…

–  Не мамкай мені, –  гримнула на мене вона. 

Зрозуміло це означає, що поки вона не виговорить усе, що у неї на думці її краще навіть не пробувати зупиняти. Тому я як хороша донька повинна слухняно вислухати мою дорогу матусю і побути для неї безплатним і мовчазним психологом. 

–  А що найгірше, –  важко вдихнувши сказала, –  Королева Роза вирішила, що повернути мені громадянство це так просто і змусить мене стрибати від щастя. Триклята Країна Квітів терпіти її не пожу! –  крізь зуби злісно виговорила вона. 

–  Кохана ти уже завершила, –  ледь приобійнявши її мяко сказав тато, –  бо нам потрібно повертатися додому. 

Мама хитро посміхнулася і промовивши якісь чари викрикнула. 

–  Я терпіти не можу Країну Квітів і подавіться своїм знову поновленим громадянством, Королево Розо. Я в житті не повернуся у цю жахливу діру! 

І з почуттям виконаного обов'язку вона голосно розсміялася і з виглядом щасливої дитини мрія якої здійснилася, змовницьки повернулася до нас. 

–  А нам усім пора звідси бігти, поки мене не забрали вартові. 

Ми переглянулися і Енгайда без зайвих слів сказала магічні слова, які допомогли нам одразу ж опинитися біля нашого будинку. 

–  Дякуємо Енні. До зустрічі! –  щиро посміхнулися ми. 

–  І вам дякую, –  посміхнулася вона, –  Зустрінемося у день написаний в запрошенні. У мене буде дуже багато справ. 

–  Ми розуміємо, –  кивнули.

Вона викликала цього разу мотоцикл і з гучним звуком поїхала у ніч. Ми ще деякий час дивилися їй вслід, а потім пішли додому, де на нас чекав один ну дуже неприємний сюрприз. 

–  Що в дельту!? –  голосно викрикнула я, коли зрозуміла, що до початку навчання залишився лише якийсь нещасний тиждень. 

А я справді думала, що хоча б одного року не буду робити домашнє в останні дні. Казала ж мама, щоб я усе робила у червні, але я ж була надто самовпевнена, щоб її слухати.

Добре, що хоча б книги всі прочитала, які потрібно і позаписувала усі важливі факти і цитати, які потім можна буде використати у написанні творів на контрольних. 

Рятування світів –  рятуваннями світів, а навчання за графіком. Що ж, потрібно просто уявити, що це була просто подорож на канікулах і сідати скніти над всіма тими невиконаними завданнями. 

От тобі й маєш, замість того, щоб насолодитися останніми днями заслужено відпочинку ми мусили знову працювати. 

Елевонда. Я відчула ностальгію. В коледжі, я взагалі часто робила завдання перед самою парою. 

Анджеліка. Мені здається, що більшість. Ага, а ще ти вчила вірші на уроці в школі. 

Елевонда. Було й таке. Цікаво, як багато тих, хто вчасно робили домашнє завдання? 

Аделі. Ну я так. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍