Річард К. Морган - Видозмінений вуглець

— Ну, подивимося, — я витер руки об сорочку й насупився. — Просто зараз він — почесний гість спеціального розслідування ООН у Нью-Йорку. Як гадаєте, його бісить роздільне проживання з вами? Не може бути, щоб у Нью-Йорку було важко знайти будинок розпусти.

Міріам Банкрофт зціпила зуби та прошепотіла:

— Ви жорстокі.

— А ви небезпечні, — я відчув, як з поверхні мого самоконтролю злетіло трохи пари. — Це не я забив ногами на смерть ненароджену дитину в Сан-Дієго. Не я ввів клонові власного чоловіка синаморфестерон, поки той був ув Осаці, чудово знаючи, що саме він зробить з першою жінкою, яку трахне в цьому стані. Звісно, знаючи, що це буде якась інша жінка. Не дивно, що Шеріл Босток нажахана. Просто дивлячись на вас, я вже думаю, чи вийду за парадні ворота живим.

— Припиніть, — вона глибоко, судомно вдихнула. — Припиніть. Будь ласка.

Я зупинився. Ми обоє посиділи мовчки: вона також схилила голову.

— Скажіть мені, що сталося, — нарешті промовив я. — Більшість із цього я дізнався від Кавахари. Я знаю, чому Лоренс спалив себе…

— Та невже? — тепер її голос був тихий, але в цьому запитанні ще лишалися сліди її колишнього сарказму. — Скажіть мені: що ви знаєте? Що він убив себе, щоб уникнути шантажу? Хіба не так кажуть у Нью-Йорку?

— Це розумне припущення, Міріам, — тихо сказав я. — Кавахара загнала його у глухий кут. Або провалити голосування за Резолюцію 653, або бути викритим як убивця. Єдиним способом урятуватися від цього було вбити себе до відповідного голкокидка у «ПсихаСек». Якби він не опирався так вердикту про самогубство, то, можливо, залишився б непокараним.

— Так. Якби не прибули ви.

Я змахнув рукою в якомусь недоречно захисному жесті.

— Ця ідея була не моя.

— А як же почуття провини? — порушила тишу вона. — Ви про нього не думали? Ви не замислювалися, як мав почуватися Лоренс, коли усвідомив, що накоїв, коли йому сказали, що та дівчина, Рентанґ, була католичкою й ніколи не могла повернутися до життя, навіть якби Резолюція 653 таки тимчасово воскресила її заради свідчень проти нього? Ви не думали, що він, приставляючи пістолет до свого горла й тиснучи на спусковий гачок, карав себе за скоєне? Ви ніколи не припускали, що він, може, й не намагався, як ви висловилися, залишитися непокараним?

Я подумав про Банкрофта, обмірковуючи цю ідею, і сказати те, що хотіла почути Міріам Банкрофт, виявилося не так уже й важко.

— Це можливо, — сказав я.

Вона придушила смішок.

— Це більш ніж можливо, пане Ковач. Ви забуваєте, що тієї ночі я була тут. Я стежила за ним зі сходів, коли він увійшов. Бачила його обличчя. Бачила біль на його обличчі. Він поплатився за скоєне. Він засудив і стратив себе за це. Він поплатився, він знищив людину, що скоїла злочин, а тепер людина, що не пам’ятає про цей злочин, людина, що не скоювала цього злочину, знову живе з почуттям провини. Ви задоволені, пане Ковач?

Гірке відлуння її голосу в кімнаті поглинуло страдне зілля. Тиша стала густішою.

— Чому ви це зробили? — запитав я, коли вона знову промовчала. — Чому Марла Рентанґ мусила заплатити за зради вашого чоловіка?

Вона поглянула на мене так, наче я попросив її виголосити якусь велику духовну істину, і безпорадно захитала головою.

— Я більше не вигадала жодного способу йому нашкодити, — пробурмотіла вона.

І все ж таки жодних відмінностей від Кавахари, подумав я з ретельно вдаваною жорстокістю. Всього-на-всього черговий мет, який переставляє маленьких людей туди-сюди, наче шматочки головоломки.

— Ви знали, що Кертіс працює на Кавахару? — невиразно запитав я.

— Здогадалася. Опісля, — вона підняла руку. — Але я ніяк не могла цього довести. Як ви це виявили?

— Озирнувшись назад. Він привіз мене до «Гендрікса», порекомендував його мені. Кадмін нагодився за п’ять хвилин після того, як я туди ввійшов, за наказом Кавахари. Надто близько для збігу.

— Так, — відсторонено промовила вона. — Все сходиться.

— Це Кертіс роздобув для вас синаморфестерон?

Вона кивнула.

— Як я розумію, через Кавахару. До того ж чималий запас. Тієї ночі, коли ви послали його до мене, він був накачаний ним під зав’язку. Це він запропонував вколоти клона перед поїздкою до Осаки?

— Ні. Кавахара, — Міріам Банкрофт прокашлялася. — За кілька днів до того в нас відбулася надзвичайно відверта розмова. Зараз я розумію, що вона, певно, влаштовувала все це довкола Осаки.

— Так, Рейлін досить педантична. Була досить педантична. Вона не могла не знати, що Лоренс цілком може відмовитися її підтримувати. Тож ви підкупили Шеріл Босток візитом до острівного будинку розваг, як і мене. От тільки замість погратися з розкішним тілом Міріам Банкрофт, як я, вона його вдягнула. Трохи грошей та ще обіцянка, що вона зможе якось повернутися туди й погратися знову. Бідося, вона тридцять шість годин пробула в раю, а тепер страждає від ломки, як наркоманка. Ви взагалі збиралися відвезти її туди ще раз?

— Я — людина слова.

— Та невже? Що ж, зробіть це невдовзі заради мене.

— А все решта? У вас є докази? Ви збираєтеся розповісти Лоренсові про мою роль у цьому?

Я сягнув рукою в кишеню й витягнув матовий чорний диск.

— Кадри із уведенням ін’єкції, — промовив я, піднявши його. — Складені кадри, на яких Шеріл Босток залишає «ПсихаСек» і летить на зустріч із вашим лімузином, який далі рушає до моря. Крім цього, немає жодних доказів, що ваш чоловік убив Марлу Рентанґ саме під впливом хімії, але розслідування, мабуть, вирішить, що Кавахара ввела йому препарат на борту «Голови у хмарах». Доказів немає, але це раціонально.

— Звідки ви дізналися? — вона дивилася в куток оранжереї й говорила тихим відстороненим голосом. — Як ви вийшли на Босток?

— Здебільшого інтуїтивно. Ви бачили, як я дивився в телескоп?

Вона кивнула і прокашлялася.

— Я думала, ви граєте зі мною. Думала, ви йому сказали.

— Ні, — я відчув легкий укол злості. — Кавахара ще тримала в віртуалі мою подругу. І погрожувала закатувати її до божевілля.

Вона скоса поглянула на мене, а тоді відвела погляд і тихо сказала:

— Я не знала.

— Ну, так, — я знизав плечима. — Телескоп дав мені половину інформації. Ваш чоловік був на борту «Голови у хмарах» якраз перед тим, як убив себе. Тож тоді я замислився про всі ті неприємні іграшки, які тримала там Кавахара, і замислився, чи не могли вашого чоловіка довести до самогубства. Хімічно чи за допомогою якоїсь віртуальної програми. Я таке вже бачив.

— Так. Я не сумніваюся, що бачили, — тепер вона, судячи з голосу, втомилася