Теодор Драйзер - Фінансист, Теодор Драйзер

— Ще б пак! — вигукнув Батлер. — Тут ви маєте рацію!

— Проте це аж ніяк не доводить, — продовжував Ков­первуд, — моєї або вашої правоти. Як на мене, мета в цьому випадку виправдовує засоби. А моя мета — одружитися з Ейлін. І я це зроблю, якщо тільки мені вдасться видряпатися з фінансової скрути. Звісно, і я, і Ейлін воліли б одружитися, маючи ваше благословення, але якщо це неможливо — що ж.

Ковпервуд вважав, що такі міркування якщо і не заспокоять старого підрядника, то все ж змусять його звернутися до своєї життєвої мудрості. Без планів на майбутнє одруження нинішньому стану Ейлін не позаздриш. Нехай він, Ковпервуд, в очах суспільства — засуджений за розтрату, але ж це ще нічого не доводить. Він доб’ється свободи і виправдання, напевно доб’ється, і Ейлін ще почуватиметься щасливою вийти за нього заміж. Розмірковуючи так, Ков­первуд не звертав уваги на релігійні й моральні упередження Батлера.

— Наскільки мені відомо, — закінчив він, — ви останнім часом робили все, що від вас залежало, щоб зіштовхнути мене у прірву (вочевидь, через Ейлін), але цим лише загальмували здійснення мого наміру.

— А ви хочете, щоб я допомагав вам, так? — із неймовірним презирством, але стримано промовив Батлер.

— Я хочу одружитися з Ейлін, — ще раз підкреслив Ков­первуд. — І вона хоче стати моєю дружиною. За обставин, що склалися, як ви розумієте, вам сперечатися зайве, що б ви про це не думали. Тим часом ви продовжуєте мене переслідувати та перешкоджаєте виконати мій обов’язок.

— Ви — негідник, — відповів Батлер, розуміючи, на що натякає Ковпервуд. — Я вас вважаю шахраєм і не хотів би, щоб хтось із моїх дітей зв’язався з вами. Я не заперечую (якщо вже так склалося), що якби ви були вільною людиною, найкращим виходом для Ейлін було б заміжжя з вами. Це єдиний порядний крок, який ви могли б зробити, якби цього прагнули, але в цьому я дуже сумніваюся. Проте зараз усі ці розмови нічого не варті. Навіщо вам потрібно, аби вона десь переховувалася? Одружитися з нею ви не можете. Розлучення ви не отримаєте. У вас і так чимало клопотів з усіма вашими позовами, загрозою тюремного ув’язнення. Ейлін для вас нині — лише зайві витрати, а грошенята вам ще ой як знадобляться для іншого! Навіщо ви забираєте її з порядної родини та ставите в таке становище, що вам самому буде потім соромно з нею одружуватися, якщо це станеться? Якби у вас була б хоч крапля поваги до себе самого і того почуття, яке ви називаєте коханням, ви б залишили її в батьківському домі, де вона прожила б життя, гідне порядної жінки.

Зарубайте собі на носі: вам до неї — як до зірки, попри те, що ви з нею зробили! Якби у вас була хоч крапля порядності, ви не змусили б її зганьбити сім’ю й розбити серце старої матері. Яка вам з цього користь? До чого це, по-вашому, призведе? Боже праведний, якби у вас була хоч крапля розуму, ви б це й самі зрозуміли! Ви не полегшуєте своє становище — лише погіршуєте! Та й Ейлін згодом вам за це не подякує!

Батлер замовк, дивуючись, що дозволив втягнути себе в таку розмову. Він так зневажав цю людину, що намагався не дивитися йому в очі, але його батьківським обов’язком було будь-що повернути Ейлін додому. А Ковпервуд, навпаки, дивився на нього так, ніби уважно вслухався у слова співрозмовника.

— Правда в тому, містере Батлер, — промовив він, — що я зовсім не хотів, аби Ейлін ішла з дому. І якщо ви коли-небудь самі запитаєте її — вона це вам підтвердить. Я доклав усіх зусиль, щоб відмовити її від цього вчинку, але оскільки вона наполягала — мені залишалося лише подбати про те, щоб де б їй не довелося жити — вона була добре влаштована. Ейлін ображена, що ви за нею стежили. А ваша вимога, щоб вона кудись поїхала всупереч своїй волі, і стала головною причиною втечі з дому. Ще раз запевняю вас: я цього не хотів. Ви, напевно, забуваєте, міс­тере Батлер, що Ейлін — доросла жінка, і в неї є свобода дій. Ви вважаєте, що я завдаю їй шкоди, керуючи її діями. Насправді я кохаю її ось уже три чи навіть чотири роки. І якщо ви розумієте, що це таке, то знаєте, що кохання не завжди рівнозначне владі. І я анітрохи не згрішу, сказавши, що Ейлін впливає на мене не менше, ніж я на неї. Я кохаю її — у цьому й вся біда. Ви прийшли до мене і вимагаєте, щоб я повернув вам дочку. А я не переконаний, що можу це зробити. Я не впевнений, що вона дослухається до мене. Більше того — моє прохання може образити її, Ейлін може подумати, що я розлюбив її. А мені дуже не хочеться, щоб вона так думала. Як я вже вам говорив, вона дуже вражена вашим вчинком щодо неї й тим, що ви змушуєте її виїхати із Філадельфії. Її повернення більше залежить від вас, ніж від мене. Я міг би сказати вам, де вона, але я ще не впевнений, чи правильно вчиню, зробивши це. У будь-якому разі, я розповім вам про її місцеперебування не раніше, ніж знатиму, як ви маєте намір повестися щодо Ейлін і всієї цієї справи.

Він закінчив, продовжуючи незворушно дивитися на старого підрядника, який також не зводив із нього безжального погляду.

— Про яку це справу ви говорите? — запитав Батлер, мимоволі зацікавившись таким несподіваним поворотом розмови.

Тепер він сам, усупереч своїй волі, почав трохи інакше дивитися на всю цю історію. Багато що уявлялося йому по-іншому. Ковпервуд, мабуть, говорить щиро. Може, всі його обіцянки брехливі, але також можливо, що він любить Ейлін і справді має намір згодом домогтися розлучення й одружитися з нею. Проте розлучення суперечить настановам католицької церкви, яку Батлер дуже шанував. Відповідно до Божих і людських законів, Ковпервуд не має права покинути дружину, дітей і пов’язати своє життя з іншою жінкою, навіть з Ейлін, навіть в ім’я її порятунку. Суспільство визнало б це справжнім злочином, що лише доводить,