Софія Чар - Кляте фентезі, Софія Чар

– Хоча, зважаючи на таланти панни Зоряни, не здивований.

Змій таки вивернувся. Вивернувся та обдарував дівчину теплою посмішкою. Настільки теплою, що вона трохи, але виходила за рамки пристойного. Дівчина у відповідь скептично вигнула брову та ледь не пирхнула, а ось Северин…

– Вірний помітив, наскільки ви захопилися талантами панни. Та все ж Зоряна – наречена роду Зоря. Тримайте своє захоплення при собі.

– О, вибачте. Я лише підтримав панну під руку. Перепрошую, я навіть подумати не міг, що мій запах на дівчині, яка вам ще не дружина, може якось не сподобатися вашому Вірному.

Шпилька була не особливо тонкою, але прицільною. Наречена – не жінка, тому за неї все ще можна поборотися. І так би й було, як би розмова дійсно йшла між двома чоловіками, зацікавленими в руці красуні. Втім, зараз тут не було ні чарівної красуні, ні претендентів на її руку. Тут була лише вистава з патиною дипломатії.

– Ваш запах в цілому не подобається Вірному. Де б він не був, – чітко промовив Северин та ворухнувся, щоб випростатися.

Зоряна цей рух зустріла без краплі схвалення. Герой, на ногах ледь стоїть, а все одно витискає з нещасного організму все що можна!

Неприкритий вираз неприязні Шалар пустив повз вуха. Вірніше, вдав, що пропустив. Звісно змій все запам’ятовував, починаючи з тієї зустрічі в коридорі й до сьогодні. Втім вони все ще грали в дипломатію і якщо Северин міг дозволити собі відповідати прямо та лише трохи стримано, Шалар ще мав грати. Поки ще не час було говорити як є.

– Добре, ви можете йти. Ви член поважного роду, вас ніхто не тримає в палаці, ви тут бажаний гість! – врешті озвався Шалар.

Настільки легко та щедро, що Зоря мимоволі напружилася. Що, так просто?

– Тільки панна вам ще не дружина. Вона гостя нашого дому, тому вона має залишитися тут. Ви ж не станете воювати через дівчину, яка ще не увійшла до вашого роду?

Чого й варто було очікувати. Не зважаючи на серйозність ситуації, Зоря іронічно гмикнула, чим привернула увагу обох чоловіків. Золотаві очі змія насмішкувато блиснули, а ось Северин…

Схиливши голову, він відповів не одразу. Всі тут чудово знали, що стане. Коли це члена роду Зоря зупиняли такі дрібниці, як ворогування з кимось, коли справа торкалася справ серця? Але зараз, в цей незрозумілий час це буде остаточним розривом стосунків між Кальдорою та Фаргою. І причиною стане лише примха божевільного вовка. Не було сумнівів, що плітки прикрасять ситуацію саме до такої форми.

Але залишити її тут…

– Йдіть, пане. Не з’їдять же мене тут, – криво посміхнувшись, Зоря трохи незграбно погладила його по руці.

Обличчя чоловіка спохмурніло ще більше. Гіршого формулювання вона не могла підібрати, навіть якби хотіла. Стискаючи губи, чоловік мовчав, тільки рука потягнулася до шиї, щоб смикнути ланцюжок з каблучкою, яку йому передав дід.

– Панна моя наречена, а отже я маю право перейматися її безпекою. Наречена роду Зоря може розраховувати на охорону, зараз складний час. Ви ж не відмовите мені в цілком законному праві?

Зігріта теплом тіла чоловіка каблучка прийшлася в пору до підмізинного пальця. Ще один подарунок, який змусив Зоряну розгубитися.

Про таке вони не домовлялися! Коли це в ньому встигли прокинутися гени діда-інтригана?

Втім тихе невдоволене сопіння дівчини просто проігнорували. Лише схилилися, щоб торкнутися губами її лоба.

– Пан Шалар, ви ж благородна людина й знаєте, що таке закон?

Пан Шалар чудово знав, що таке закон і як благородна людина прекрасно знав, як його можна обійти. Тому чоловік повільно потер підборіддя, ковзнув поглядом по співрозмовнику та все ж повільно кивнув.

– Якщо ви настільки не довіряєте вартовим дому Фарга…

– Я не довіряю нікому, окрім своєї сім’ї, – коротко та чітко відповів Северин.

Звісно, це все ще було ризиковано, звісно йому це не подобалося. Саме тому наостанок Северин зазирнув у очі Зоряни з німим питанням. Лише побажай – і він забрав би її звідси. До біса плітки, до біса все. Рід Зоря і не з таким міг впоратися.

Але рід Зоря не міг стояти проти всього світу. Саме тому дівчина у відповідь тільки повільно похитала головою. Вона згодна залишитися тут.

Зараз безпечних місць в Кальдорі майже не залишилося, а якщо так піде й далі, то їх не буде і у Вкрайзі. Хіба при такому розкладі можна було змушувати ризикувати замість себе інших.

Особливо, коли в такому випадку ризик може бути марним. На перемогу можна навіть не сподіватися. На повернення додому – тим паче.