Аврора Лимонова - Академія Міста Химер, Аврора Лимонова

Майя затамувала подих, нарешті, зрозумівши, що відбувається. Кров чародія дуже ефективне джерело сили, особливо для інших істот, на кшталт фейрі й демонів. І чим сильніше сам чарівник, тим краще його кров відновлює ману і прискорює загоєння ран у таких істот. Виходить, даймони не виключення.

Дівчина зрозуміла, що означало те сум'яття на обличчі Ельдара, коли вона запитала, чим ще може допомогти. Йому було ніяково просити у неї кров, хоч це і могло поліпшити його стан. А батько сказав їй відвернутися, щоб не лякати видовищем, як її одногрупник п'є його кров.

 — Майя, — покликав ректор.

Дівчина постаралася тримати обличчя якомога спокійнішим і обернулася. Чоловік намагався перев'язати собі руку хусткою. Ельдар одягав свій синій плащ, швидко просовуючи руки в рукава. Хлопець уникав її погляду, немов йому було незручно за зроблене. Зате він виглядав помітно здоровішим. Частково зникла блідість, а в очі з вертикальними зіницями повернувся блиск.

Майя підійшла до ректора і допомогла йому перев'язати поріз.

 — Не кажи нікому, про що дізналася, — сказав професор Семироз.

Дівчина не одразу зрозуміла, про що мова. Але коли Ельдар зав'язав на шиї темно-червону хустку, згадала, що не повинна знати про походження й ув’язнення хлопця. Вона кивнула. Зізнаватися, що давно знає правду, теж не на часі.

Одногрупник підійшов до неї й простягнув свою накидку від форми академії.

 — Для захисту.

Майя подякувала і наділа її. Помітила, як Ельдар напружено дивиться на неї. Дівчина думала пояснити йому, що вона все розуміє і не засуджує, але заговорив батько:

 — Майя, де залишився Хрип-Костолом?

 — Я зможу показати, — їй знову стало недобре від згадки про страшного мага. — Навіщо він тобі?

 — Його треба допитати. Буде швидше, якщо він скаже, куди забрали адептів.

Майя кивнула. Вони вийшли з аудиторії до Лісани. Всі четверо пішли по темному коридору. Професор Семироз викликав невеликий вогненний ліхтар, що полетів над ними. Коли вони прийшли до потрібного коридору, Хрип-Костолом пропав. Батько пройшов вперед, оглядаючи підлогу в пошуках його слідів.

 — Може, в сад за новим виноградом побіг, — припустила Майя, хоча сумнівалася, що чужинець знав, де шукати ще плоди.

Батько на це нічого не сказав. Він трохи подумав, а потім повернувся до всіх.

 — Тепер діємо наступним чином. Ельдар, ти йдеш зі мною, допоможеш знайти перволіток. Майя, ти повинна покинути академію. Лісана, я попрошу тебе проводити її до гуртожитку. По дорозі викличте варту в академію. Майя, нікому з адептів не говори, що тут відбувається, а то ще вирішать втрутитися.

 — Почекай, — сказала Майя. — Але я хочу вам допомогти.

 — Ти вже допомогла. Далі ми самі.

Майя зціпила зуби, коли в грудях прокинулася колюча образа. Він знову її не сприймає серйозно, хоча вона вже довела, що може за себе постояти.

 — Я не піду.

 — Майя, мені ніколи з тобою сперечатися.

 — Я не піду, — повторила вона.

 — Залишатися тут небезпечно.

 — Не менш небезпечно, ніж залишати вас двох.

 — Чому так складно зробити хоч раз так, як я кажу? — роздратовано блиснули очі ректора.

 — З якого це дива я взагалі повинна робити, як ти кажеш? — у відповідь прищулилася Майя. — Я більше не учениця твоєї академії, забув? І не зобов'язана тебе слухати.

 — Повинна. Ти все ще моя дочка.

 — Та невже? Якщо надумав включити турботливого татка, то ти запізнився років так на сім! — прошипіла вона, ледь стримуючись, щоб не підвищити голос. — Тепер я буду сама вирішувати, що мені робити.

Професор Семироз гнівно дивився на неї. Майя стиснула кулаки, витримуючи його важкий погляд. У ній змішалося стільки почуттів, й вона вже не розуміла, чого хоче більше: захистити батька або зробити так, як він не дозволив. Та зрештою вона знала, що його не можна залишати. Просто знала.

 — Її не можна зараз відпускати, — раптом втрутився Ельдар.

 — Це тебе не стосується, Яхонт Червоний, — сухо попередив того ректор. — Вона піде, й крапка.

 — Ви це їм скажіть, — кивнув хлопець в бік.

Професор Семироз запитально повів бровами, а потім різко розвернувся назустріч двом постатям, які виникли з-за рогу. Ще троє з'явилися з протилежного боку, і ще стільки ж встали на сходах. Всі були в капюшонах і при мечах, очевидно заряджених магією. Тільки один тримав арбалет з прикрашеною візерунками стрілою, яка вже націлилася на юнака.

Професор Семироз й Ельдар швидко встали по обидва боки від Майї й Лісани, приготувавшись захищати їх. Але невідомі не наближалися. Вони спостерігали, але не поспішали атакувати.

 — Чого вони чекають? — напружено запитав хлопець.

 — Моєї команди.

Майя відчула, як до її горла приставили гостре лезо. Ректор і Ельдар обернулися й завмерли, побачивши Лісану, яка притиснула до шиї дівчини кинджал.

 — Вибачте, професоре Семироз, але ваша дочка права — їй ніяк не можна йти з академії, — холодно посміхнулася жінка. — Ми тільки її й чекали, щоб почати.