Владислав Валерійович Івченко - Найкращий сищик імперії на Великій війні

мене прийшов Івлєв і сказав, що лижі приладнав, навіть спробував злетіти і сісти, наче непогано виходить.

— Цей досвід треба по всій армії розповсюдити, бо ж стільки одразу можливостей відкривається! — у захваті доповідав штабс-капітан.

— Розповсюджуйте, ваша благородь, аби на користь. Подивіться, може, якось полегшити можна буде літак. Бо туди чотири летітиме, а назад п’ять, — попередив я.

— Забагато! Не зможемо! — закрутив головою авіатор.

— А кулемет на ньому встановлено?

— Так.

— Знімайте, кулемет не потрібен. І пального беріть менше, щоб туди і назад, точно.

— А якщо заблукаємо, поночі ж летітимемо?

— Треба ризикувати. Чаю хочете?

— Ні, дякую, роботи багато.

Побіг Івлєв. Як і у покійного Нєстєрова, були у нього руки чорні, збиті, робочі. Тим мені авіатори і подобалися, що були вони наче робочі люди, а не те, що інше офіцерство, яке з гречки до шампаню стрибало і більше нічого не знало.

Невдовзі прийшов Шемаханський. Задоволений.

— Генерал дав наказ відпустити хлопців для справи. Зараз приведуть їх. Подивіться, чи підійдуть вам, Іване Карповичу.

— Подивлюся, але щось мені здається, що підійдуть.

Привели їх. Середнього зросту, міцні, впевнені, руки в кайданах, а погляди вільні.

— Зняти кайдани, — наказав я охороні, бо не ті це люди, щоб із ними скутими розмовляти.

Охоронці кайдани забрали, пішли, хлопці стоять, руки потирають, на мене дивляться.

— Сідайте, — сказав я. — Дивіться, хлопці, доведеться сьогодні нам полізти в саму сраку, а потім ще звідти вилізти, бажано живими. — Розповів їм план свій, показав на мапі, що і як. — Ось тут у німця котлован той, до якого нам треба добратися. Охороняється він добряче. Є надія, що з тилу, звідки ми заходити будемо, менше, але стверджувати не можу. То як, зробимо?

— А ви теж із нами? — здивувався Четвер.

— А як же інакше? — Я теж здивувався.

— Так ви ж Іван Карпович? — спитав Андрій. — Підіпригора?

— Він самий.

— І будете ризикувати? Ви ж найкращий сищик імперії!

— Аби не ризикував, ніколи б ним не став, — запевнив хлопців. — Летимо разом. Літати не боїтеся?

— А чого боятися? Тільки зброя потрібна.

— Зброя буде. Полковник Шемаханський дозволить узяти все що треба з армійських складів. Але брати небагацько, бо аероплан і так перевантажений. Хоч би від землі відірвався.

— Добре.

— Поїсти хочете?

— Та можна.

Наказав відвести їх до їдальні штабної, нагодувати. Тільки їх випровадив, коли чую, лайка якась за дверима. Потім полковник Шемаханський зазирнув.

— Що там? — спитав я.

— Та той, військова контррозвідка прибігла, вимагають скасувати операцію.

— Чого це? Я ж не в тилу, а на фронті.

— Вони верзуть, що ви хочете німцям здатися, — сказав полковник. Подивився на мене.

— У вас теж такі підозри є? — спитав я прямо.

— У мене — ні. І в генерала немає. Ви ж три тижні у Ліпського просиділи, там фронт поруч, якби хотіли, то пішли б давно вже. Та й про ваші мандри у Східній Пруссії я читав. Там ще більше можливостей здатися було. Я вам вірю, Іване Карповичу.

— То операція відбудеться?

— Так, генерал узяв всю відповідальність на себе. Вважаєте, німець справді щось серйозне затіває?

— Думаю, що так, — зітхнув я. — Ще спитати вас хотів. Ми летіли над лінією фронту. У нас тільки один ешелон окопів. А якщо німець у наступ піде, що тоді? У них же гармат більше, їм не треба навіть буде тут багато сил накопичувати. Прорвуть оборону і в тил вдарять.

— Ну, фронт у нас розтягнутий, для побудови ешелонованої оборони сил не вистачає. Ми сповіщали командування, що потребуємо живої сили і артилерії, але Ставка відповідає, що резервів замало, і наказує триматися. Ми сподіваємося, що зараз сніг завадить німцю атакувати, а потім весна почнеться, тут же болота, до самого літа наступу можна не боятися. А до того часу є надія, що підкріплення прибудуть і дадуть змогу зміцнити позиції.

— Зрозуміло.

Ми ще побалакали трохи, потім прийшов Івлєв. Сказав, що аероплан готовий. Повернулися і хлопці з їдальні, ситі та задоволені. Івлєв на них подивився і зрадів.

— Добре, що не дебелі, а то якби здоровані, то довелося б одного залишити, — сказав штабс-капітан.

— Здоровані у розвідці зайві, — запевнив Четвер.

Почали переглядати зброю, одяг, я ще раз повторив план. Коли прийшли на летовище, то вже вечоріло. Ще трохи почекали. Небо було темне, в хмарах, лише інколи місяць виглядав. Залізли в аероплан, накрилися з хлопцями брезентом, бо на ніч підморожувало. Івлєв надягнув окуляри, натягнув на обличчя вовняну маску, запустив двигун. Прогрів, і ми рушили з місця. Важко відірвалися від землі, почали потроху набирати висоту. За планом мусили максимально піднятися над своїми позиціями, а лінію фронту здолати з вимкненим двигуном, щоб німці не здогадувалися про гостей.

Так і зробили. Піднялися і почали планерувати, наче ото птахи на вітрі. Потім, уже за фронтом, знову загуркотів двигун. Але тут німці могли подумати, що це їхній аероплан, і тривоги не піднімати. До того ж ми летіли не до котловану, а вбік, зробили величенький гак. Я час від часу виглядав з-під брезенту. В обличчя дуло морозним повітрям. Хмар стало наче менше. З одного боку погано, бо у хмарах легше було сховатися, а з другого краще, бо при місяці легше було сідати. Ось почали завалюватися на один бік і знижуватися. Побачив унизу білу пляму озера, що добре виділялася серед чорних лісів. Унизу жодного вогника, тож, може, німців тут і немає.

Вдарилися об землю, підстрибнули і далі поїхали по снігу з вимкненим двигуном. Насторожено роззиралися з хлопцями навколо. Наче тихо. Аероплан зупинився. Ми вилізли. Івлєв перевірив лижі під аеропланом. Махнув, що все добре. Ми закрили аероплан білим брезентом, завдяки якому він став майже непомітним на снігу. Пішли геть із озера Сховалися у кущах на березі, трохи почекали. Ну, начебто таки нікого. Потім пішли в бік котловану. Четвер та Андрій попереду, потім Івлєв, а я вже останнім. Не поспішали, бо снігу було багато, в деяких місцях по пояс. Воно б і собі лижі, а не тільки літаку, швидше б добралися. Але вже що є.

Десь з годину ішли спокійно, вийшли з лісу, обережно почали скрадатися полем. Потім побачили ряди колючого дроту.