Джонатан Страуд - Око ґолема, Джонатан Страуд

1601) - чарівник, астроном і дуелянт - був, напевно, найбезневинніший з усіх моїх господарів. Хоча, можливо, насправді й не такий безневинний, якщо пристати на точку зору його смертних сучасників. Тіхо був чолов’яга запальний, увесь час йому кортіло побитися чи поцілувати дружину когось із своїх приятелів. До речі, саме так він і залишився без носа - його відтяли на дуелі через жінку. Я виготовив йому чудовий золотий протез і подарував тоненьку щіточку для чищення ніздрів, чим заслужив його дружбу. Відтоді він найчастіше викликав мене тоді, коли йому хотілося щиро побалакати.

43

Харчі смертних так обтяжують нашу сутність, що страх та й годі! Якщо вже ми жеремо щось чи когось - наприклад, людину, - наша жертва повинна бути ще живою, щоб її сутність оживила й наситила нашу власну. Це переважує сумну потребу перетравлювати непотрібні кістки та плоть... Пробачте - сподіваюсь, я не зіпсував вам апетит?

44

Тут існує загальне правило: що розцяцькованіша уніформа, то безладніша армія. За кращих часів Праги тамтешні вояки носили скромну уніформу без зайвих розкошів. Тепер же, на мою огиду, вони просто-таки хиталися під тягарем усіляких придибенцій: тут - пишний еполет, там - зайва пряжечка... На вулиці їх було чути здалека: вся ця збруя бряжчала, мов бубонці на котячому нашийнику. Інша річ - лондонська нічна поліція. В тих хлопців уніформа -кольору річкового мулу, зате вони навіюють справжній жах.

45

Попри те, що срібло вкрай отруйне для нашої сутності, воно ще й спроможне долати наші магічні перепони так само легко, як гарячий ніж розрізає масло. Хоч як занепала Прага в магічному мистецтві, тут, здається, забули ще не всі давні хитрощі. Щоправда, раніше по джинах срібними кулями майже не стріляли, зазвичай їх використовували проти небезпечніших супротивників.

46

Мені здавалося, ніби я чую, як мене підганяє старий Тіхо. Тіхо був завзятим гравцем. Якось він заклався зі мною на мою волю, що я не зможу в призначений день одним стрибком перескочити Влтаву. А якщо вже мені це вдасться, я зможу робити з ним, що мені заманеться. Звичайно, цей хитрун заздалегідь розрахував дату весняного водопілля! В призначений день річка розлилася ширше, ніж завжди. Я плюснув у воду всіма своїми ратицями, що дуже потішило мого хазяїна. Він так реготав, що йому відпав ніс...

47

У кожному ліхтарику, в міцно запаяній склянці, містився розлючений біс. Головний ліхтарник - ця посада передавалась у спадок серед двірських чарівників -щодня проходив схилами пагорба, навчаючи своїх підлеглих щодо того, яким світлом і з якою силою вони мають світитися з настанням темряви. Завдяки точним формулюванням заклять можна було добитися різноманітних ефектів - чи тонких, чи потужних, але завжди відповідних до настрою, що панував у палаці.

48

Легендарна каменюка, якій приписують здатність перетворювати дешеві метали на золото й срібло. Зрозуміло, що це все - цілковита нісенітниця: спитайте будь-якого біса. Ми, джини, спроможні змінювати зовнішній вигляд предметів, наводячи на них закляття Мороки чи Примари, та змінити назавжди істинну природу речовини неможливо. Однак людям про це говорити марно - вони чують тільки те, що хочуть. Безліч життів було витрачено на ці даремні пошуки.

49

Чарівники збиралися сюди з усіх усюд - з Іспанії, Британії, сніжної Росії, околиць індійських пустель, - щоб отримати безцінну нагороду. Кожен з них володів сотнею мистецтв і тримав у себе в рабстві з десяток джинів. Кожен з року в рік ганяв своїх бідолашних рабів, змушуючи їх займатись пошуками, - і всі ці чарівники один за одним зазнали нищівної поразки. їхні бороди сивіли, руки трусилися, вбрання вицвітало від незліченних заклять і дослідів. Дехто хотів утекти, та на сходах замку його чекали вояки; дехто намагався заховатися за допомогою магії, та виявляв, що замок оточено потужним магічним захистом. Багато хто скінчив свої дні у в’язниці, решта просто скорилися. Для нас - тих духів, що спостерігали за цим процесом, - то був добрий урок: наші господарі потрапили до тенет своїх власних гордощів.

50

Закляття, що здійснюється за допомогою видиху через рот і характерного поруху. Не має нічого спільного з Закляттям Смороду - останнє виконується зовсім не так.

51

Вона була надто вже хитромудра - тонесенька, ще й на самому сьомому рівні. Будь-хто схибив би на моєму місці.

52

Не думайте, що він був у самій ярмулці - на ньому було й інше вбрання. Це просто так, на той випадок, якщо вам спаде щось на думку... Подробицям я дам раду пізніше, щоб не переривати своєї оповіді.

53

Ось бачите? На ньому був ще й халат. І піжама, якщо вже вам цікаво. Усе цілком пристойно.

54

А також брутальним порухам, які могли б засмутити дитину.

55

Як я розумію, це відображає силу землі (чорний колір) і кров чарівника (червоний колір), що живить землю. Щоправда, це лише припущення - на магії ґолемів я не знаюся.

56

Ця подоба колись наганяла страх на Юкатан: жерці, бувало, кидалися з пірамід чи пірнали у ставки з алігаторами, рятуючись від мого гіпнотичного погляду. Хлопчиська, однак, це анітрохи не вразило. У відповідь на погрозливе вимахування мого хвоста він лише позіхнув, поколупав у зубах — і заходився щось черкати у своєму записнику. Чи я вже не той, чи нинішня молодь така розпещена?

57

Мені кілька разів випадало зустрічатись із Ґледстоновими афритами — за часів його завоювань, і мушу визнати, що я аж ніяк не хотів зустрітися ще з одним. Надто вже нервові хлопці, метушливі, жорстокі — авжеж, за такого поводження! До того ж, якщо цей африт і був спочатку лагідний, як немовлятко (хоча це навряд), столітнє ув’язнення в могилі анітрохи не поліпшило його вдачі...

58

Що ж до штанів — тут я поки нічого не знав.

59

Ті з нас, хто ширяв поблизу, з цікавістю знавців спостерігали за цим. Нам завжди кортить вивчити стиль своїх колег, коли з’являється