Шенна Кахрет - Зраджений коханням, Шенна Кахрет

—Отже, тепер я твій коханець? - запитав Лестерн.

Я посміхнулась.

—Якщо судити за моєю схемою, то ним є Росс, а якщо за здоровим глуздом, то так. Ти мій коханець.

Лестерн стиснув мою руку, граючи з подарованим колись кільцем. Лунав ледь чутний дзвін. Два кільця. Два хлопця. Один дзвін.

—Росс хотів його замінити, - сказала я.

Акоста зупинився розважатися. Від мене почулося продовження:

—Я не дозволила.

Ці слова явно багато важили для Лестерна. Кільце справді було старим, позбавлене смаку і брудним, хоч би скільки я не намагалася відтерти землю і зробити метал блискучим. Воно було простим, але заповнене пам'яттю. Я пам'ятала, ким я була і ким стала. Я намагалася осягнути ідеалу і балансу між цими двома різними характерами.

—Я досі не можу зрозуміти, як ти мене полюбив.

—Ти не можеш допомогти серцю, якщо воно рветься до когось. Залишається лише підкоритися.

—Навіть немає причин бути зі мною. Нема вигоди.

—Для кохання вигода не потрібна. Її заміняють підтримка та взаєморозуміння.

Я глянула на липи. На їхніх гілках лежав сніг. Ні листочка, ні пташки.

—Чому Росс зі мною?

—Не загострюй свою увагу на ньому. Він звичайна людина зі своїми природними потребами.

—Він хоче мене вбити, - нагадала я. —Що я такого можу дізнатися?

—Просто поводься обережно. Не лізь у його справи.

Мені ще щастило, що ми з Харісоном не жили в одній кімнаті. Тоді б мої вуха справді могли щось підслухати. І тоді добром це навряд чи скінчилося.

—Щоразу, коли чутимеш про компанію, змінюй тему. Розповідай про вбрання, біжутерію та зачіски. Обговорюй усе і всіх, - порадив Лестерн. —Це може врятувати тобі життя на невизначений термін. Я незабаром придумаю щось інше.

Я кивнула.

Телефон завібрував. Глянувши на абонента, я вилаялася. Акоста мовчки вичікував роз'яснення.

—Росс, - пояснила я.

Відповівши на дзвінок, я погладжувала руку Лестерна. Хлопець відвів погляд, але уважно слухав наш діалог.

—Зайди до мене. Це терміново.

Харісон повісив слухавку.

—Мені треба йти, - сказала я.

Поцілувавши Лестерна і обійнявши його наостанок, я побігла у бік двох будівель.

Голос Росса був холодним і вимогливим. Що могло статися?

Виглядаючи номер кімнати, я повторювала слова Лестерна: «Щоразу, коли чутимеш про компанію, змінюй тему. Розповідай про вбрання, біжутерію та зачіски. Обговорюй усе і всіх».

—Усе і всіх, - повторила я, відчиняючи і без того привідкриту двері.

На дивані сидів Харісон. Його стіл був покритий стопками папок. Жодного листа, що валявся, і безладу. Зачинивши тихо двері, я оголосила:

—Ти кликав.

Росс жестом покликав мене до себе. Я скорилася.

—Весілля відбудеться через сім днів, - оголосив хлопець.

Моє серце пішло в п'яти. Недовго жило моє щастя. Дихання збилося. В голові стояло питання: як?

—Ми встигнемо підготуватися? - запитала я, після мовчання.

—Цим займуться фахівці. Я вже найняв людей. Завтра розпочнеться підготовка.

—Ти навіть не обговорив це зі мною, - тихо сказала я.

—Не обговорив? - перепитав Харісон. —Ти твердила, що хочеш весілля. Я все влаштував.

—А як щодо кольорів прикрас, сукні? Де буде проходити церемонія та дегустація страв?

Я повільно встала. Думки влаштували бурю.

—Ці люди зроблять все в кращому вигляді. Можеш не перейматися.

—А якщо мені щось не сподобається? - заперечила я. —У нас можуть не збігатися думки, смаки.

—Я вже все сплатив.

—Скасуй.

—Це була немаленька сума, - гаркнув Росс. —Я хотів порадувати тебе, зробити подарунок, здивувати, а що я отримую у результаті? Твоє обурення! Навіщо треба було дзижчати мені всі вуха про це?

—Я думала, ми все обговоримо разом, призначимо дату.

Брови Росса опустилися на перенісся. Він підвівся, пробурмотів:

—Дівчата.

Я чекала відповіді. Харісон не тягнувся за телефоном. Він перебирав папки.

—Я зголоднів, - несподівано видав Росс. —Приготуй щось зі своїх куховарств.

Мене як водою облило. Ні, не водою, брудом.

Я зняла курточку і безцеремонно кинула її на підлогу. Розвернувшись і прямуючи на кухню, я розуміла: весілля відбудеться.

Тепер мій розум знову готував план відступу.