Жозе Сарамаго - Євангелія від Ісуса Христа

поранений звір у норі, щоб там нечутно для всіх скавуліти й стогнати, шепотіла, лежачи поруч з Ісусом: Ти потребуєш сьогодні мене, як ніколи не потребував раніше, але я не можу прийти до тебе, бо ти замкнувся за дверима, що їх ніяка людська сила неспроможна відчинити, й Ісус, який так відповів Марфі: У моїй смерті повторяться всі смерті Лазаря, він умиратиме вічно й не воскресне ніколи, просив Марію: Навіть якщо ти не зможеш увійти, не відходь далеко від мене, підтримуй мене своєю рукою навіть тоді, коли не бачитимеш мене, бо без цього я забуду про життя, або воно про мене забуде. Через кілька днів Ісус приєднався до учнів, і Марія Магдалина пішла з ним. Я дивитимуся на твою тінь, якщо ти не хочеш, щоб я дивилася на тебе, сказала вона йому, а він відповів: Я хочу бути там, де моя тінь, якщо туди буде спрямований твій погляд. Вони кохали одне одного й казали одне одному такі слова, і не тільки тому, що вони були гарні або правдиві, якщо можливо, щоб слова були водночас гарними і правдивими, а й тому, що відчували: надходить час тіней, і треба звикати, поки вони ще разом, до темряви остаточної розлуки.

Незабаром до табору учнів Ісуса дійшла звістка про те, що схоплено Іоанна Хрестителя. Нічого, крім того, що його схопили й укинули до в’язниці за наказом самого Антипи Ірода, відомо не було, тому, не маючи іншого пояснення, Ісус та його люди були схильні думати, що Іоанн потрапив до в’язниці за те, що, хрестячи людей та осипаючи їх прокляттями: Виродки гадючі, хто вас навчив утікати від гніву, який скоро гряде? — Іоанн Хреститель знову й знову провіщав близьку появу Месії: Іде другий, який хреститиме вас вогнем! Ісус сказав тоді учням, що вони мають бути готові до будь-яких несподіванок, до переслідувань і гонінь, адже країну давно облетіла чутка про те, щó вони кажуть і що вони роблять, а тому Іроду зовсім неважко зробити висновок, що два додати два буде чотири, й він накаже взяти під варту тесляревого сина, який запевняє, нібито він Син Божий, та його прихильників, щоб відтяти другу й ще небезпечнішу для нього голову дракона, який загрожує скинути його з трону. Не випадає сумніватися у слушності прислів’я, яке стверджує, що ліпше не мати ніяких новин, аніж новину погану, але треба визнати, що учні Ісуса сприйняли ту погану звістку зі спокоєм людей, які вже давно чекають найгіршого, але досі нічого не відбулося. Вони запитували один в одного, а всі разом запитували в Ісуса, що ж їм тепер робити, чи залишатися разом і разом зустріти небезпеку, що загрожувала їм від Ірода, чи розійтися по різних містах і селах або усамітнитися в пустелі й годуватися там сараною та диким медом, як робив Іоанн до того, як звідти вийшов — для більшої слави Ісуса і, як показали подальші події, на свою власну погибіль. Та оскільки не було жодного знаку, що вояки Ірода прийдуть у Віфанію вбивати інших невинних малюків, Ісус та його прихильники мали час обміркувати, як їм бути надалі, що вони й робили, коли водночас прибули друга і третя звістки про те, що Іоаннові відрубали голову і що причиною його ув’язнення та страти були не пророцтва про прихід Месії та настання Царства Божого, а той факт, що він привселюдно й голосно осуджував кровозмішувальний шлюб Ірода зі своєю небогою та невісткою Іродіадою за життя чоловіка цієї останньої. Смерть Іоанна голосно оплакували в усьому таборі прихильників Ісуса, причому ридали й тужили не тільки жінки, а й чоловіки, їхня скорбота була однаково невтішною, але і тим, і тим причина його страти здавалася однаково дріб’язковою й неістотною, на такий крок Ірода мала, безперечно, штовхнути інша причина, набагато істотніша, а складалося враження, ніби вона й не існує сьогодні, й не матиме ніякого значення завтра, Юда Іскаріот, що його, як ми пам’ятаємо, Іоанн охрестив, був сам не свій від люті: Що ж це таке, запитував він, звертаючись до всього товариства, з жінками включно, Іоанн проголошував, що йде Месія визволяти народ, а вбивають його нібито за те, що він осудив кровозмішувальний зв’язок, у який дядько вступив зі своєю небогою та невісткою, начебто ми не знаємо, що кровозмішання й розпуста завжди мали місце в їхній родині, від першого Ірода до того, який править нами сьогодні. Як же це може бути, провадив він, якщо сам Бог послав Іоанна повідомити про прихід Месії, а не може бути сумніву, що це так, адже без Божого дозволу нічого на світі не відбувається, отже, якщо Іоанн виконував тут, на землі, волю Бога, то нехай мені пояснять люди обізнаніші, ніж я, чому Бог допускає, щоб його постанови порушувалися тут, на землі, й, будь ласка, не ховайтеся за твердженням, що задуми Бога недовідомі, що відомо Богові, те не може бути відоме нам, бо я саме про те й запитую: чи відомо Богові те, що в нас тут діється? Холод страху пробіг по спинах усіх присутніх, так ніби Бог уже наготувався вдарити громом зухвальця, а з ним і всіх тих, котрі його слухали й відразу не покарали за богохульство. Та оскільки Бога тут не було, щоб належно відповісти на виклик Юди Іскаріота, то обов’язок відповісти йому взяв на себе Ісус, як найближчий родич високого звинувачуваного. Якби це була інша релігія й інша ситуація, можливо, все на тому й закінчилося б, на загадковій усмішці Ісуса, в якій, попри те, що вона була такою легкою й швидкоплинною, чітко вирізнялися три частини: одна виражала подив, друга — приязнь, третя — цікавість, причому подив спалахнув лиш на одну мить, у приязні не було ані крихти поблажливості, а цікавість була стомленою. Але усмішка згасла так само раптово, як і спалахнула, змінившись смертельною блідістю, очі раптом глибоко запали, а на обличчі з’явився вираз людини, яка бачить перед собою власну долю. Повільно, майже безвиразним голосом Ісус нарешті промовив: Нехай жінки вийдуть, і Марія Магдалина підвелася на ноги перша. Потім, коли мовчанка ніби перетворилася на стіни й дах, що замкнули їх у найглибшій із підземних печер, Ісус сказав: Нехай Іоанн сам запитає в Бога, чому він, пославши його на землю повідомити таку важливу новину, дозволив йому померти з такої дріб’язкової причини, він це сказав і на мить замовк, але побачивши, що Юда Іскаріот розтуляє рота,