Колектив авторів - Загальна теорія держави і права: [Підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів]

юстиції України, місцевими органами державної виконавчої влади, виконавчими комітетами сільських, селищних, міських Рад.

Закон встановлює певні обмеження щодо створення та діяльності об’єднань громадян. Не підлягають легалізації, а діяльність легалізованих об’єднань громадян забороняється у судовому порядку, коли їх метою є:

- зміна шляхом насильства конституційного ладу і в будь-якій протизаконній формі територіальної цілісності держави;

- підрив безпеки держави у формі ведення діяльності на користь іноземних держав;

- пропаганда війни, насильства чи жорстокості, фашизму та неофашизму;

- розпалювання національної та релігійної ворожнечі;

- створення незаконних воєнізованих формувань;

- обмеження загальновизнаних прав людини.

Об’єднання громадян повинні створюватися і діяти на основі певних принципів: добровільності, рівноправності їх членів, самоврядування, законності та гласності. Вони вільні у виборі напрямків своєї діяльності. Всі основні питання діяльності об’єднань громадян мають вирішуватись на зборах усіх членів або представників членів об’єднання.

Окремим законом регулюється діяльність професійних спілок. Відповідно до Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» професійна спілка (профспілка) — добровільна неприбуткова громадська організація, що об’єднує громадян, пов’язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання).

Професійні спілки створюються з метою здійснення представництва та захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки. Громадяни України мають право на основі вільного волевиявлення без будь-якого дозволу створювати профспілки, вступати до них та виходити з них на умовах і в порядку, визначених їх статутами, брати участь у роботі профспілок.

Професійні спілки, їх об’єднання у своїй діяльності незалежні від органів державної влади та органів місцевого самоврядування, роботодавців, інших громадських організацій, політичних партій, їм не підзвітні і не підконтрольні. Профспілки самостійно організовують свою діяльність, проводять збори, конференції, з’їзди, засідання утворених ними органів, інші заходи, які не суперечать законодавству. Забороняється втручання органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, роботодавців, їх об’єднань у статутну діяльність профспілок, їх організацій та об’єднань.

Правовий статус релігійних організацій визначається Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації». Релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно зі своїми статутами (положеннями). Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об’єднання, що складаються із зазначених релігійних організацій.

Держава захищає права і законні інтереси релігійних організацій; сприяє встановленню відносин взаємної релігійної і світоглядної терпимості і поваги між громадянами, які сповідують релігію або не сповідують її, між віруючими різних віросповідань та їх релігійними організаціями; бере до відома і поважає традиції та внутрішні настанови релігійних організацій, якщо вони не суперечать чинному законодавству. Держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій, не фінансує діяльність будь-яких організацій, створених за ознакою ставлення до релігії.

Релігійні організації не виконують державних функцій, не беруть участі у діяльності політичних партій і не надають їм фінансової підтримки, не висувають кандидатів до органів державної влади, не ведуть агітації або фінансування виборчих кампаній кандидатів до цих органів.

До неприбуткових об’єднань громадян, що мають політичну мету, належать політичні партії та їх блоки. Особливості їх правового статусу є предметом розгляду в окремому підрозділі.

§ 4. Становлення громадянського суспільства в Україні

Процес становлення громадянського суспільства після здобуття незалежності України є складним та суперечливим. Сучасне українське суспільство можна охарактеризувати як перехідне до громадянського. Окремі його риси вже існують, а деякі лише перебувають у стадії формування.

Якщо оцінювати зовнішні прояви існування громадянського суспільства, то можна дійти висновку про його активне зростання та становлення. На законодавчому, зокрема конституційному, рівні закріплено принципи громадянського суспільства. Людину, її права і свободи визнано вищою соціальною цінністю. Конституція України відповідно до міжнародних стандартів закріпила широке коло прав і свобод людини і громадянина. Законодавство забезпечує можливість створення та діяльності різноманітних громадських об’єднань. Офіційно метою розвитку українського суспільства проголошено розбудову правової, демократичної держави.

За роки незалежності з’явилися численні комерційні організації — підприємств, банків, кооперативів та приватних підприємців, громадські організації, які мають культурну, національну, спортивну, екологічну або іншу спрямованість. Швидкими темпами розвивається багатопартійність. Міністерством юстиції України на 2007 р. зареєстровано більше 130 політичних партій. Активну соціальну позицію займає профспілковий рух. В Україні зареєстровано понад 100 професійних спілок і їх об’єднань з всеукраїнським статусом та тисячі з місцевим. Більше 30 тис. релігійних організацій об’єднують осіб, що сповідують різні напрямки віри.

Проте, якщо оцінювати змістовні риси формування громадянського суспільства в Україні, можна дійти висновку про наявність низки проблем.

По-перше, становлення суспільного життя відбувається тоді, коли проблематика громадянського суспільства не є актуальною для країн розвинутої демократії, новітній досвід яких свідчить про інше — необхідність виходу за межі громадянського суспільства в напрямку «соціальної державності», що передбачає необхідність пошуку складних критеріїв поєднання цих обох процесів, які певною мірою можуть бути суперечливими. Громадянське суспільство в економічно розвинутих країнах Європи та Північної Америки формувалося в ХУІІІ-ХІХ ст., тому ці країни нині виходять на інший етап трансформації суспільної системи, пов’язаної із формуванням соціальної держави, яка передбачає розширення прерогатив державності щодо втручання в суспільні відносини в напрямку проведення державою активної соціальної політики. Внаслідок таких змін формується якісно нова соціальна система, яку западні політологи називають «суспільством масового споживання», «суспільством масової культури».

По-друге, становлення громадянського суспільства в Україні відбувається за умов творення національної державності, формування власних державних інституцій, що так чи інакше передбачає зміцнення державницьких засад в організації суспільної життєдіяльності, утворення нових державних органів влади та управління, яких не могло бути під час перебування у складі колишнього СРСР.

По-третє, формаційна трансформація соціальних пріоритетів передбачає певний перехідний період протиборства різновекторних тенденцій суспільного розвитку, одна з яких спирається на вкорінені впродовж значного історичного періоду стереотипи соціально-політичного облаштування, а інша зорієнтована в напрямку визнання гуманітарних цінностей, наближення до загальновизнаних стандартів правової, демократичної державності, які, однак, практично мало адаптовані до українських реалій.

Крім того, слід урахувати наступні чинники. Насамперед, це слабкий розвиток української економіки. Наслідком цього є величезний розрив у доходах населення. В значній частині суспільства не сформовано середній клас. У розвинутих країнах саме цей прошарок суспільства (який визначають як сукупність людей, що здатні своєю працею задовольнити всі власні потреби в існуванні та розвитку) становить до 90 % населення та є соціальною основою формування громадянського суспільства.

Інше питання — необхідність відходу від психологічного сприйняття стереотипів взаємовідносин особи і держави. Етатизм радянської держави відносно своїх громадян призвів до психологічної залежності особи