Владислав Валерійович Івченко - Найкращий сищик імперії на Великій війні

нас не помітять. Піднявся до хмар, і ми летіли в них. Я не розумів, ані де ми, ані куди рухаємося. Невдовзі внизу почулися вибухи. Мабуть, перелітали лінію фронту. Я спочатку підготував фотокамеру, потім розібрався з манліхером. Ми і далі летіли у хмарах, але потім Івлєв махнув рукою і заклав віраж. Ми почали повернення. Трохи у хмарах, а потім різко знизилися. Летіли над засніженими полями. Івлєв показав рукою вперед. Там, удалині, щось вовтузилося. Я роздивився довгий ешелон, який неквапливо повз до величезного темного квадрата. То, мабуть, і був котлован. Ешелон втягувався під дерев’яний навіс на всю довжину котловану. Почалося розвантаження. Але чого саме, ми не бачили, бо виявилося, що котлован накрито великою кількістю наметів, які не давали змоги роздивитися, що внизу. По нам з землі відкрили вогонь — гвинтівки, кулемети. Івлєв мусив набрати висоту, озирався навколо, мабуть чекав на супротивника. Я увімкнув камеру. Ми летіли якраз на котлован. Я подивився у бінокль, який був у аероплані. Вантажні вагони й навіс, під яким метушилося багато людей, але було незрозуміло, чи то вони самі вивантажуються з вагонів, чи щось вивантажують. Наче щось тягали, щось важке, але я не був упевнений.

Неподалік просвистіла куля. Івлєв ще додав висоти. Я озирнувся і побачив ліворуч три чорні крапки. Навів бінокль. Це були німецькі аероплани, які летіли нам назустріч. Я вказав на них Івлєву. Сам подивився на землю. Ми якраз пролітали над навісом, я звісився з біноклем і дивився вниз, сподівався побачити щось серед наметів, але вони були натягнуті так щільно, що нічого не було видно.

Івлєв узяв праворуч. Камера працювала, може, вона сфотографує щось цікаве. Я озирнувся. Вже бачив німців і без бінокля. Прицілився з гвинтівки. Ні, було ще далекувато. Ми вилетіли за межі котловану, який нас цікавив. Я закричав Івлєву, запропонував свій план. Штабс-капітан закрутив головою, але я наполягав.

— Зробіть як я прошу, будь ласка! — кричав я йому. Він вагався, але врешті-решт кивнув і несподівано повернув літак у бік німців. Вони не чекали такого маневру, думали, що ми будемо тікати. Спочатку збавили швидкість, розгублено наближалися, а потім полетіли до нас, вишикувавшись у лінію.

У всіх трьох аеропланів були кулемети, виглядало це страшно. Я виліз із кабіни, причепився ременем до стійок крила, вперся ліктями у саме крило і прицілився з манліхера. Видихнув, вистрелив і впав у кабіну, бо наш аероплан різко взяв ліворуч. Я цілив у лівого німця і поцілив, бо його аероплан почало кидати, інші німці мусили брати вбік. Вони не встигли почати стріляти в нас із кулеметів, а ми вже вийшли з зони обстрілу. Я двічі вистрелив із кабіни назад, але не поцілив. Два німці повернулися і знову полетіли за нами, а третій почав різко знижуватися і впав у болото.

Німці почали стріляти з кулеметів, вони гнали нас від лінії фронту, сподіваючись дочекатися, поки у нашого аероплана закінчиться пальне. Я кинув гранату вниз, ми саме пролітали над котлованом. Пролунав вибух, звичайний вибух гранати. Я сподівався на більше, думав, що німці зробили великий склад боєприпасів і якщо вже вдарять, то вдарять. Але ні. Івлєв показав, що збирається повертати. Я поплескав його по плечу. Він почав розвертати літак, я знову виліз із кабіни, поставив руки на крила, прицілився. Манліхер у армії лаяли, мовляв, австрійська забавка, непридатна для польових умов, але била вона точно. Принаймні я знову влучив, і знову лівий німецький аероплан почало трусити. Але цього разу Івлєв узяв різко праворуч, тоді як другий німець повернув у протилежний бік, бо чекав від нас повторення маневру. Ми розійшлися з ним на зустрічних курсах, я ще стріляв, у аероплан попадав точно, а ось авіатора, мабуть, не зачепив. Та й інший німець перестав хитатися, повертав свою машину до нас.

— Через котлован! — закричав я Івлєву. Ми втрачали на цьому маневрі час, але треба було подивитися наслідки вибуху гранати.

Наш «Ньюпор» зустріли густим вогнем із землі. Котлован охороняли, наче штаб. Камера працювала, я оглядав у бінокль. Там, де вибухнула моя граната, брезент прорвало, а під ним я побачив якісь дивні штабелі, щось складене пірамідами. Я кинув ще одну гранату, вже більше з роздратування, бо так і не зміг роздивитися, що ж то було. Ми полетіли геть, до лінії фронту. Обидва німецькі аероплани потроху наздоганяли нас, я почав стріляти по них із манліхера. Вистріляв всі набої, і це подіяло, німці почали відставати. Я уважно дивився вниз. Там було багато німецьких військ. Навіть серед боліт стояли їхні пікети. Пробратися тут через лінію фронту було неможливо. Лише переходити в іншому місці і обходити.

Ось уже й передова. Німецькі гармати активно стріляли по наших, тоді як наша артилерія майже не відповідала. Я здивувався, що, окрім першої лінії окопів, позиції наших майже не було підготовлено. Воно-то, звісно, зима, копати важко, але ж треба бути готовим до наступу ворога, у якого до того ж така перевага в артилерії. Однак думати про позиції — справа генеральська. Мені ж треба було зрозуміти, що було у котловані. Ми зайшли на посадку, приземлилися. До нас підбігли авіатори, розповіли Івлєву, що один наш аероплан утрачено, другий серйозно пошкоджено, авіатора поранено. Івлєв сказав, що ми теж збили одного німця і пошкодили іншого. Івлєв відкрутив фотокамеру, і ми пішли до штабу.

— Іване Карповичу, я сказав «ми збили», але це зробили ви і... — почав було штабс-капітан.

— Збивали ми разом. Ви керували аеропланом, я стріляв, і тут ділити нам нічого. Ми збили, — запевнив я. — А ви бачили, що німці відводять частину військ із позицій? Я три роти нарахував, які йшли від лінії фронту.

— Мабуть, це через мороз. Кажуть, що будуть великі морози. А може, вони знають, що в нас немає сил для наступу, то перекидають війська кудись в інше місце, — пояснив штабс-капітан.

У штабі нас прийняв командувач, підійшли решта офіцерів. Ми доповіли, що бачили. Фотокартки відправили на проявлення, ними скористатися було поки неможливо.

— Іване Карповичу, що ви про це думаєте? — спитав мене Сіверс.

— Пане генерале, думаю, що справа таки серйозна. Викопати такий котлован, прокласти до нього по болотах колію, забезпечити охорону не тільки з землі, але й з повітря — все це вимагало великих зусиль, і це несхоже на відволікання уваги. У котловані щось складене, багато чогось. Я спочатку подумав на боєприпаси,