Джонатан Страуд - Око ґолема, Джонатан Страуд

2

Безперечно, саме там, на безпечній відстані від поля бою, ховалися британські чарівники. Мої господарі-чехи були такі самі. На війні чарівники завжди виконують найнебезпечнішу роботу - сміливо охороняють великі запаси вина й харчів за кілька миль від лінії фронту.

3

Кожен вартовий був дрібним джином, трохи могутнішим за звичайного фоліота. Прага переживала не найкращі часи: чарівники відчували брак рабів і мусили вдовольнитись послугами перших-ліпших, хай навіть поганеньких духів. Це було помітно навіть із подоби, яку прибрали мої вартові. Замість жахливих, войовничих образів переді мною були два кажани-перевертні, ласиця, балухата ящірка й маленьке понуре жабеня.

4

П’ять голів грюкнули одна об одну. Це скидалося на якусь народну іграшку.

5

Мушу сказати, однак, що ці розмови цілком відповідали істині.

6

І, зрозуміло, нічого не знаходили, про що свідчило їхнє засмучене виття. Передмістя стояли порожні. Тільки-но британська армія переправилася через Ла-Манш, чеська влада почала готуватися до неминучого нападу на Прагу. Від самого початку все населення було укрито за мурами міста (ці мури, до речі, — найміцніші в Європі, справжнє диво магічної інженерної думки). Я, здається, вже згадував про те, що сам доклав рук до їхнього будівництва.

7

У телескопі міститься біс, чий зір дозволяє людям бачити в темряві. Дуже корисна річ, хоч часом бешкетливі біси спотворюють зображення чи додають до нього власні витівки - як-от струмені золотого пилу, схожі на сон химерні видива чи примарні образи з минулого того, хто користується телескопом.

8

Звичайно, судити хазяїв - це все одно, що порівнювати прищі на носі: є гірші, є кращі, та навіть найкращі не додають життю втіхи. Той, про кого я розповідаю, був дванадцятим чеським чарівником з тих, кому мені довелося служити. Він був не дуже жорстокий, але мав таку вдачу, ніби в його жилах замість крові струменів лимонний сік: понурий педант із вічно стуленими губами, схиблений на своєму обов’язку перед імперією.

9

Правду кажучи, цісар тоді й сам добряче скидався на кота - якщо ви розумієте мене до ладу...

10

Навіть поганеньких афритів слід уникати, а цей був по-справжньому лютий. На вищих рівнях його подоба була величезна й страхітлива. Поява на першому рівні в такій жалюгідній подобі була взірцем його дотепності. Мені, щоправда, було аж ніяк не смішно...

11

Подобу дівчини я створив за образом весталки, з якою зустрічався колись у Римі. Ночами Юлія частенько тікала від храмового вогню до Великого цирку, щоб зробити свою ставку в змаганнях колісниць. Окулярів вона, зрозуміло, не носила - це я додав їй окуляри задля серйознішого вигляду, gravitas, так би мовити. Вважайте це за мій художній вимисел.

12

На жаль, він мав рацію. Мені доводилося зазнавати й того, й другого. Вивертання Шкіри особливо нестерпне. Ворушитись тоді важко, а говорити майже неможливо. М’які меблі після такого відразу можна викинути...

13

Бульбашка тепер нерухомо висіла десь за метр над підлогою. Її поверхня скаламутніла, тож чудовиська, що сиділо всередині, майже не було видно.

14

Тут він знову пригладив волосся. Ця звичка без упину чепуритись когось мені нагадувала - тільки я ніяк не міг пригадати, кого саме.

15

Два роки тому Натаніель - унаслідок низки крадіжок та обманів - став (деякою мірою) причиною смерті свого наставника. Тоді це серйозно мучило його совість. Мені було цікаво поглянути, чи позбувся він тих мук, чи ні.

16

Це лише так звана іронія. Насправді панна Вайтвел - особа напрочуд бридка. Довготелеса, сухорлява, руки й ноги - як жердини. Мені завжди було дивно: як вона не загоряється, закидаючи ногу за ногу!

17

Мій жаль був цілком щирий, бо я втратив змогу помститися.

18

Отут він помилявся: був один чарівник, що зневажив будь-які умови захисту — й просто довірився мені. Це, зрозуміло, був Птолемей. Але ж то унікальна особа — іншої такої не було, немає й не буде!

19

В Іншому Світі часу немає взагалі. А якщо і є, то лише в непрямому, нелінійному вигляді... Одне слово, це дуже складна матерія. Я залюбки обговорив би її з вами, та зараз для цього не найкращий момент. Нагадайте мені про це пізніше.

20

Видовище мерзенне. Ще й смердить нівроку.

21

Знав я колись чарівників, що мали такі здібності, особливо зранку.

22

Квізл мені подобалася. Свіжа, молоденька (півтори тисячі років, за вимірами людського світу), і їй завжди щастило з господарями. Першим її викликав самітник, що мешкав десь у йорданській пустелі. Він живився акридами та диким медом і поводився з нею суворо й поштиво. Коли той самітник помер, Квізл довго уникала поневолення, аж поки її ім’я відшукала французька чарівниця XV століття. Ця нова господиня також була напрочуд ласкава - навіть жодного разу не застосувала до неї Циркуль Спонуки. Отож на той час, коли Квізл потрапила до Праги, вона була не така розлючена, як старі вовцюги на зразок мене. Звільнившись зі служби завдяки смерті нашого хазяїна, вона ще зо два рази служила китайським та цейлонським чарівникам, але там з нею не трапилося нічого, вартого моєї розповіді.

23

Оце вже була брехня. Попри розкішні сорочки й патли - чи, може, саме через них, - я жодного разу не помічав, щоб Натаніеля цікавили дівчата. Судячи з усього, коли він зустрічає дівчину, вони обоє з криком розбігаються в різні боки. Одначе, як і всі джини, я в розмовах зазвичай перебільшую вади свого хазяїна...

24

Якщо можна боязко вимахувати крилами, то саме це я і робив.

25

Недарма ця вуличка звалася Джибет-стрит - «вулиця шибениці». Лондонська влада завжди славилася вмінням виховувати простолюд на повчальних прикладах, хоч останнім часом трупи злочинців вивішували тільки біля Тауера. По інших