Річард К. Морган - Видозмінений вуглець

Трепп підвелася, намагаючись прибрати беземоційного виразу.

— Що ти з ним робитимеш?

— Він піде у віртуал, — похмуро сказала Кавахара. — Разом зі своєю подружкою, рибачкою-гарланіткою. Але, перш ніж подбати про це, ми маємо провести невеличку операцію. Він носить дріт.

Я спробував ворухнути правицею. Ледве смикнулась остання фаланга середнього пальця.

— Ти певна, що він нічого не передає?

— Так, він мені так сказав. Хай там як, ми б заблокували передачу, щойно вона почалася б. У тебе є ніж?

Мене пройняв дрож до нутра кісток, підозріло схожий на панічний жах. Я почав відчайдушно шукати в паралічі якоїсь ознаки швидкого одужання. Нервова система «Хумало» досі не могла оклигати. Я відчував, як висихають мої очі без кліпального рефлексу. Перед очима все розпливалось, а я дивився, як Кавахара знову виходить з-за столу, очікувально простягнувши руку Трепп.

— Нема в мене ножа, — я не міг бути в цьому впевненим через детонацію звуків у вухах, але в голосі Трепп вчувалися бунтівні нотки.

— Це не проблема, — Кавахара ступила ще кілька широких кроків і зникла з поля зору, а її голос стихнув. — Тут у мене є предмет, який підійде не гірше. Раджу підкликати якогось силача, щоб перетягти цього гівнюка до одного з переливальних салонів. Здається, сьомий і дев’ятий підготовлені. Скористайся роз’ємом на столі.

Трепп завагалася. Я відчув, як щось упало, наче на замерзлому блоці моєї центральної нервової системи розтанув крихітний шматочок льоду. Мої повіки повільно опустилися на очі, а тоді знову піднялися. З очищувальним дотиком прийшли сльози. Трепп побачила це й напружилася. До столу вона не наблизилася.

Пальці моєї правиці смикнулись і зігнулись. Я відчув, як починають напружуватися м’язи мого живота. У мене ворухнулись очі.

Ледь чутно долинув голос Кавахари. Вона, певно, в іншій кімнаті, за аркою.

— Вони йдуть?

Обличчя Трепп залишалося байдужим. Вона відвела від мене очі й голосно сказала:

— Так. За пару хвилин будуть тут.

Я повертався. Щось оживляло мої нерви, змушуючи їх іскритись і шипіти. Я відчував, як у мене починаються дрижаки, а тим часом повітря в легенях ставало вологим і задушливим, що свідчило про завчасний початок відходу від бетатанатину. Мої кінцівки налилися свинцем, а на руках, в яких, здавалося, шипів електричний струм, неначе були товсті бавовняні рукавиці. Я був нездатен битися.

Моя ліва рука зігнулася піді мною, притиснута до підлоги вагою мого тіла. Правиця відхилилася під незручним кутом. На ногах я, судячи з відчуттів, міг хіба що постояти. Вибір у мене був обмежений.

— Ну, гаразд.

Я відчув у себе на плечі Кавахарину руку, що перевертала мене на спину, наче рибину, яку слід випатрати. Обличчя Кавахари сховалося за маскою зосередженості, а в другій руці вона тримала обценьки з дуже вузькими кінцями. Вона стала на коліна біля моїх грудей і пальцями розвела повіки на лівому оці. Я придушив у собі бажання кліпнути й застиг нерухомо. Опустилися обценьки з розведеними на пів сантиметра кінцями.

Я напружив м’язи в передпліччі, і нейропружинні піхви викинули мені в долоню ніж «Теббіт».

Я різонув упоперек.

Цілився я Кавахарі в бік, під плавучі ребра, але мене збило поєднання дрижаків від ураження станером та відходу від бетатанатину, і лезо ножа врізалося в її ліву руку нижче ліктя, наштовхнулося на кістку й відскочило. Кавахара закричала та облишила моє око. Обценьки впали, вдарили мене по вилиці та прорізали борозну у плоті моєї щоки. Коли метал зачепив плоть, я відчув далекий біль. Око заюшила кров. Я кволо вдарив ножем ще раз, але цього разу Кавахара, крутнувшись, всілася на мене і прип’яла руку донизу пошкодженою рукою. Вона знову заволала, і я впустив ніж із наелектризованої рукавички. Його руків’я промайнуло повз мою долоню, і зброя впала. Перевівши останні сили в ліву руку, я завдав несамовитого удару з підлоги та влучив Кавахарі у скроню. Вона скотилася з мене, схопившись за рану в руці, і мені на мить здалося, ніби лезо проникло досить глибоко, щоб С-381 проникло в неї. Шейла Соренсон казала мені, що отруєння ціанідом робить своє діло за пару вдихів.

Кавахара підводилася.

— Якого хріна ти чекаєш? — жовчно запитала вона Трепп. — Будь ласкава, застрель цього гівнюка.

Її голос затих на останньому слові, коли вона побачила на обличчі Трепп правду, а за мить бліда жінка потягнулася по схований у кобуру станер. Можливо, тоді ця правда тільки-тільки доходила до самої Трепп, бо вона діяла повільно. Кавахара кинула обценьки, різко висмикнула з-за пояса і осколковий пістолет, і станер і навела їх, перш ніж Трепп устигла бодай наполовину витягнути з кобури свою зброю.

— Ах ти гране зрадливе стерво, — здивовано сплюнула Кавахара; в її голосі раптом проявився грубий акцент, якого я ще ніколи не чув. — Ти знала, що він оклигує, еге ж? Ти, бляха, мертва, сучко.

Я, похитуючись, підвівся, і незграбно врізався в Кавахару якраз тоді, коли вона натиснула на спускові гачки. Я почув, як розрядились обидва пістолети: осколковий пістолет завищав на межі чутності, а станер різко бризнув електрикою. Краєчком затуманеного ока я побачив, як Трепп відчайдушно намагається остаточно витягнути зброю й геть не встигає. Вона впала з майже комічним подивом на обличчі. Водночас моє плече врізалося в Кавахару, і ми, хитаючись, відійшли до похилих вікон. Вона спробувала мене застрелити, але я відіпхнув пістолети руками й захопив її. Вона замахнулася на мене збоку пошкодженою рукою, і ми обоє впали на встановлене під кутом скло.

Станер зник, прослизнувши по підлозі, але осколковий пістолет їй вдалося втримати. Він розвернувся в мій бік, а я незграбно його збив. Друга моя рука замахнулася на Кавахарину голову, не влучила й відскочила від її плеча. Кавахара люто всміхнулася й буцнула мене лобом в обличчя. У мене зламався ніс із таким звуком, наче я вгризся в селеру, і мої вуста залила кров. Невідомо звідки з’явилося божевільне бажання спробувати її на смак. Тут Кавахара опинилася на мені, відхилила мене назад до скла й почала добряче бити по корпусу. Я заблокував один чи два удари, але сили мене покидали, а м’язи моїх рук втрачали інтерес. Усе всередині почало німіти. На обличчі Кавахари наді мною відобразилася дика радість: вона побачила, що бій закінчився. Вона дуже старанно вдарила мене ще раз — у пах. Мене зсудомило, і я сповз по склу на підлогу, де звалився незграбною купою.

— Це має тебе стримати, чуваче, — проскреготіла вона і з важким диханням різко здійнялася на ноги. За її волоссям,