Степан Іванович Наливайко - Індоарійські таємниці України, Степан Іванович Наливайко

до обох — вони тут виступають парою, як двоєдине начало. Показово, що Рудра у ведійських гімнах оспівується як об’єкт поклоніння тільки з Сомою-Місяцем. І саме Рудра згодом зливається з Шівою в єдиний образ, і йому була надана лунарна символіка. Бик прямо пов’язаний із Шівою (на бику Шіва іздить), а Сома-Чандра у формі півмісяця прикрашає зачіску цього бога. Як свідчать археологічні факти, в хараппській культурі, яка виявляє багато спільного з культурою трипільською, поклоніння Шіві було невіддільне від поклоніння священному бикові. Бик тут — головний об’єкт, він найчастіше зображений на хараппських печатках. Поклоніння бику, як і богині-матері, властиве й трипільській культурі.

Припущення, що місячний календар у ведійських аріїв давніший за сонячний, підтверджується тим, як співвідносяться культи Місяця і Сонця в слов’ян. Рудра у ведах асоціюється з північчю, що може свідчити про первісну прабатьківщину аріїв на північ або північний захід від Індії. Зближаються і уявлення саме тих близьких народів, які територіально відносяться в епоху бронзи із зоною скіфської культури, тобто з південно-східним ареалом розселення племен ямної та зрубної культур, включаючи й пам’ятки катакомбних поховань в Україні. Про таке зближення чи й спорідненість засвідчують антропометричні дані й мовні факти. Розкопки останніх десятиріч в Україні виявили в деяких підкурганних похованнях низку свідчень на користь того, що тодішнє населення тут мало саме місячний календар. Свідчень про існування прямого зв’язку культу Місяця зі слов’янським Родом, тотожним ведійському Рудрі — Рудому Бикові або Рудому Вепреві, як його називає «Ріґведа», ще замало. Проте подібність символіки що<365>до Місяця і Рода-Рудри мусить мати під собою історичні підстави, тим більше що Род був найдавнішим і найголовнішим божеством східних слов’ян. Йому поклонялися задовго до того, як слов’янський язичницький пантеон очолив Перун.

Дослідниця-індолог Наталя Гусєва зазначає: «Цікаво було б з усією доступною точністю співставити функцію цього найдавнішого «землеробського бога родючості», бога-запліднювача, що проливає сім’я-дощ, від якого народжуються діти… не лише з функціями Рудри-Шіви, але й із згаданими функціями Соми-Місяця як вмістилища сім’яної вологи, перетвореної в напій-сому. Але доказове виявлення ряду «Місяць-Род-Рудра-Сома» — завдання майбутніх досліджень. А тут для нас важливе те, що вчені почали знаходити сліди лунарного культу в середовищі східних праслов’ян, і ми не можемо виключити думку: сюди, видимо, сходить коріння ріґведійських гімнів, присвячених Сомі» (Гусева, 53).

Культ Місяця повсюдно був давнішим, аніж культ Сонця. Загальноприйнятими зооморфними зображеннями є бик або корова, пов’язані не лише з божествами Місяця, але й води, ночі, царства померлих предків. У слов’ян було чимало обрядових дій, пов’язаних із поклонінням Місяцю — деякі збереглися в трансформованому вигляді й досі. Тією чи іншою мірою бик і корова використовуються в цих діях як живими, так і у формі зображень і символів. Скажімо, хмари, як у всій ведійській літературі, образно оспівуються як дощові корови. А Місяць, як і Род, — податель дощової вологи. Так звані лунниці на слов’янських жіночих уборах, на кінській збруї і на надгробках є найдавнішим типом декоративних елементів. Є припущення, що у давніх слов’ян, особливо південних, існувало конкретне божество Місяця — Троян. Масляний тиждень і досі вираховується за місячним календарем, як і наступні за ним тижні великого посту й Пасха. А вся маслянна обрядовість пов’язана з Місяцем, родючістю і культом предків. У ведах Місяць виступає як жених, а Сонце-Сур’я (укр. Зоря) — як наречена. «Ріґведа» навіть містить окремий гімн про весілля Місяця-жениха і Сур’ї-нареченої. Те саме бачимо в українській весільній обрядовості, про що трохи далі.

Все це дає підстави при витлумаченні назви Сквара/Сквира вдатися й до індійського матеріалу, оскільки печеніги й половці — споріднені племена, а Сквира причетна до половців і свого часу навіть називалася Половеччина. Тож <366> варто поглянути на гідронім Сквара/Сквира під індійським кутом.

Санскритське var або vari — «вода», «річка», «потік» (СРС, 577) входить у назви важливих індійських річок. Наприклад, Ґодаварі, басейн якої охоплює майже половину території нинішнього штату Махараштра (столиця Мумбаї, раніший Бомбей) на заході країни, де знаходяться всесвітньовідомі своїми скульптурами печерні храми Аджанта й Еллора. Годаварі вважається священною, бо на її берегах під час свого 14-річного вигнання жив, а у водах щодня омивався Рама, герой «Рамаяни» — сьоме втілення Вішну. Другою значною річкою цього штату є Крішна, у зв’язку з чим привертають увагу численні гідроніми й топоніми на Красн- в Україні, і в ареалі Росі зокрема (Трипілля стоїть на р. Красна).

Варі — одне з імен Сарасваті — в індійській міфології богиня мудрості й красномовства, дружина Брахми, бога-творця, який у тризубі уособлює праве вістря. Вона — покровителька науки й мистецтва, винахідниця санскриту. Водночас Сарасваті — знаменита ріка, що колись не поступалася Інду (санскр. Сіндгу, хінді — Сінд). У санскриті sara — «вода», «сік», «нектар», saras — «ставок», «озеро», sarani — «потік», «ріка» (СРС, 727), тож назву Сарасваті перекладають як «Повновода», досл. Водовита, Водовиця (суфікс ваті в назві Сарасваті тотожний суфіксу виця в українських назвах). Через Пенджаб і Раджастхан вона текла до моря, береги її колись були усіяні поселеннями. Але тектонічні зрушення призвели до того, що притоки Сарасваті влилися в систему інших рік, і до середини І тис. до н.е., вважається, вона поступово пересохла. Відтоді Сарасваті (суч. Сарсуті) губиться в пустельних пісках, але й досі оточена благоговійною шанобою. «Ріґведа» присвячує їй 3 гімни й оспівує як найбільшу з річок, що тече з небес; її разом з іншими божествами закликають на жертвоприносини. Таке шанування її пояснюють тим, що саме на її берегах формувалася ведійсько-брахманська культура індоаріїв.

В Індії чимало й інших річкових назв містять елемент Вар: Вара (хінді — Вар), Варада, Варана (інакше — Варанаваті), Варуні, Варату тощо (HN, 473–474). Назва Варада, досл. «Вододайна», «Вододателька», цікава тим, що вона — притока ріки Крішни. А в ареалі Сквири чимало гідронімів і топонімів на Красн. У долині ріки Красної розташовані Трипілля і Халеп’я, які мають двійників на Близькому Сході — Тріполі й Алеппо і в історичній Індії — Тріпура й Хараппа-Халіюппа (зараз у Пакистані). Села Хараппу й Трипілля споріднює і те, що вони да<367>ли свої назви всесвітньовідомим хараппській і трипільській культурам, у яких чимало спільного.

Компонент вар — «вода» наявний в імені Варуна (хінді Варун), досл. «Водюн», «Водян» (санскр. ун —