В В Срібна - Світляки на полі бою, В В Срібна

*― Вибач. Я ще не встиг звикнути до цього.

*― Тепер все точно чудово.

Тут хтось постукав у двері й сказав:

*― Ваша світлосте, пані Розалія бажає зустрічі з вами. Накажете впустити її?

*― Що ж, схоже мені пора. – Ян вклонився і направився до дверей.

*― Краще було б якби вона пішла, а ти залишився.- прошепотів він собі під носа.

*― Ви щось сказали?

*― Ні. Скажи, щоб її впустили.

*― Слухаюся.- вклонившись з легкою посмішкою сказав Ян і вийшов з кімнати.

Ян зібравшись з силами витяг шаблю з тіла Рустема. Вставши на коліна він прошепотів заклинання, щоб його голос став голоснішим і піднявши шаблю до гори сказав:

*― Припиніть битися, ви програли! Султан Рустем мертвий!

Він перевів погляд на Максима, який був за декілька десятків метрів від нього. Він дивився на хлопця з нерозумінням тому посміхнувшись Ян сказав вже на українській:

― Султан Рустем мертвий!

Наталка скориставшись гармидером і запасом часу впоралася з мотузками та змогла вибратися. Обережно забравши свої речі, вона вийшла і вже думала тікати, як почула голос Яна, який повідомляв про смерть Рустема. Почувши це, вона за хвилину добігла до місця звідки було видно поле бою. Сховавшись за деревом на невеликому схилі вона побачила як Ян стояв з піднятою шаблею. А поряд лежало тіло султана.

― Ні…- налякано протягнула вона.-  Чому, тільки не це.

Вона, мабуть, з десять хвилин сиділа і плакала, а потім діставши кинджал приставила його собі до горла.

*― Я піду за своєю любов’ю. Нехай врятує мене Аллах!- в цей момент вона проткнула собі горло.

Дівчина посміхалася, коли помирала. Її  тіло сиділо оперте об дерево, а по щоці ще бігла сльоза, яка не встигла впасти до того, як вона померла.

Після слів Яна турки покидали зброю і почали тікати. Максим своєю чергою підбіг до нього і схвильовано запитав:

― Ти як? Не поранився? Все добре?

― Так.- відповів Ян і трохи похитнувся втрачаючи рівновагу на що Максим швидко взяв його під руку підтримуючи.

― Бачу я як же все добре.

― Нічого страшного. Просто...-  протягнув він не впевнений, що зможе продовжити, адже емоції били через край.-  Забагато емоцій.

Максим видихнув і суворо подивившись на хлопця сказав:

― Тобі потрібен відпочинок.

Але він швидко змінився в обличчі та пом’якшав, а потім міцно обійняв Яна.

― Добре, що ти не постраждав.- посміхнувшись сказав Максим, а потім відсторонився і повернувшись до козаків голосно прокричав:- Браття! Ми відстояли українські землі та перемогли в цьому бою!