Вальдемар Лисяк - Ціна, Вальдемар Лисяк

повторити, що ідеологія егалітаризму, це така сама брехня, як і будь-яка система, за яку слід дякувати ідеологам! Глина, з якої ідеологи намагаються виліпити нову людину, завжди виявляється брудом.

- Не всі ідеологи, – обурився Седляк.

- Любий поштмейстере, ви адвокат кого, Гегеля чи Маркса? Чи граєтесь клаузулами заради другорядних діалектиків: Енгельса, Леніна чи ще якогось дебіла?

Не встиг Седляк огризнутися, за столом пролунав м'який голос доктора Хануша:

- Дорогий пане професоре, ви, як філософ, творите...

- Саме так! - вирвався Брусь. - Мені це вже набридло, та й усім вам - мабуть, теж! ... Вся ця зачухана псевдофілософія і псевдопсихологія, всі ці довбані уявні конструкції, натягнуті настільки, що гумки в трусах лопаються ...

Його промову перебило те, що до зали зайшов, а точніше – вбіг Бартницький.

- Перепрошую за запізнення, пане граф! - промовив ювелір, відсапуючися.

- Ви готові? - запитав у нього господар.

- Власне, так, пане графе.

- Тоді сідайте, їжте, пийте та приєднуйтесь до дискусії.

Бартницький зайняв вільний стілець між Малевичем та Годлевським і запитав у магістратора пошепки:

- Про що дискутуємо?

- Про переваги та недоліки порятунку заарештованих за допомогою лотереї…

Кржижановський скористався хвилиною загального мовчання, нагадавши:

- Панове, ми весь час уникаємо теми! Не час на філософські спекуляції, жарти чи безплідні обміни інтелектуальними поглядами! Ми повинні вирішити проблему життя.

- Скоріше вже, смерті, - уточнив Станьчак. - Що, втім, має той сенс, оскільки щодо смерті ми всі рівні, хоч і тут не зовсім, адже одні вмирають молодими, а інші доживають до склерозу; отже, може, застосуємо критерій віку. Приймемо, що слід рятувати наймолодших із заарештованих, адже вони прожили найменше.

- І це, на вашу думку, має бути справедливий вибір? – здивувався аптекар.

- А хіба я сказав, що справедливий, дорогий ви наш Пілюлькін? Ну гаразд, давайте вибирати найпристойніших, вибір буде такий самий. Або найтовстіших…

- І ось з таким блазенством ви асоціюєте справедливість?

- Ні, адже я принципово у справедливість не вірю. Будь-який наш вибір буде безглуздим. Чи то кинемо жереб, чи то аргументуватимемо - це все одно.

- Зовсім навіть не все одно! – енергійно запротестував Кортонь. - Серед цих дев'яти є люди не тільки заслужені, але й потрібні, якщо можна так висловитися!

- Кожен із нас потрібен власній родині, брати мої, - сказав Гаврилко.

- Але деякі потрібні багатьом родинам! Навіть багатьом сім'ям!

- Ви говорите про директора лікарні, про пана Стасінку? - спитав Малевич.

- Ні, я говорю про людей, потрібних всьому народу! І такою людиною є пан Тригер, директор лісопилки!

– І чому саме він?

- Бо... ручаюсь вам, пане магістраторе, що саме пана Тригера слід викупити!

Малевич не поступався:

- Я співчуваю кожному, але, на мою особисту думку, такі люди, як головний лікар міської лікарні, професор Стасінка, суспільству потрібні більше, ніж пан Тригер.

- Це чому ж?

- Тому що головний лікар нам потрібен задля порятунку безлічі пацієнтів, а директор тартаку - для переробки деревини в тирсу. Адже є тут різниця?! - скипів Малевич.

Кортонь трохи знизив тон:

- Ні, я нічого не маю проти професора Стасінки. Утім, у нас є три місця. Нехай будуть Тригер, Стасінка та…

- І пан лісничий Островський, - доповнив його Мертель.

- От-от, і пан лісничий Островський! – погодився Кортонь.

Тут уперше голос взяв Бартницький, задля цього припинивши розрізати огірок:

- Перепрошую, хвилиночку, хвилиночку! Я спізнився, тож не знаю, яку ви тут граєте гру, але, може, розглянемо й інші кандидатури.

- Це пан директор кінотеатру розігрує ендекські ігри, бажаючи врятувати партійного приятеля, - пояснив Бартницькому Брусь. – А ось тільки не помітив, що за столом тут тринадцять чоловік сидить, і не дотумкав, що рішення ми маємо ухвалити всі разом!... А раз у кожного свій кандидат є, то й у мене теж. Пропоную викупити пана суддю Івицького!

Адвокат Кржижановський відразу приєднався:

- Підтримую пропозицію пана магістра!

Кортонь глянув на Мертеля і підвівся, відсуваючи стілець. Мертель теж підвівся. Вони підійшли до скляної стінки між салоном і терасою, і, повернувшись спиною до неї, почали гарячково перешіптуватися. Надворі зривався дедалі сильніший вітер, хмар прибувало – все говорило про те, що йде гроза. Усередині все заволокло тютюновим димом, палили майже всі запрошені. Бартницький, надолужуючи втрачене запізненням, немов автомат рубав ковбасу, але між двома шматками згадав головного зі своїх клієнтів.

- А про пана бургомістра Венцеля, і про те, наскільки має бути вдячне йому місто за все, їм зроблене, ви, панове, вже забули?

- Те саме можна сказати і про пана Кужмича! – додав Седляк. – Адже він, будучи директором музею, скільки зробив для…

- Для вас, пане начальнике, він зробив найбільше, купуючи від вас рідкісні поштові марки для своєї колекції, - засміявся Клос.

- Перепрошую, але моя пропозиція була абсолютно неупередженою.

- Природно, ваша пропозиція була неупередженою, некомерційною, просто безалкогольною.

До столу повернулися Мертель із Кортонем. Директор кінотеатру сів, а вчитель заговорив стоячи:

- Панове! Тригер та Островський мають бути серед викуплених арештантів!... Це питання вже найвищої…

- Тільки тому, що ви так вирішили з паном Кортонем?! – обурився Малевич. – А нас тут ви за лайно вважаєте, га?!

Граф театрально відкашлявся, як кашляв, звертаючи увагу членам сімейства, що погано себе вели:

- Панове, прошу вас, давайте дискутувати культурно. Навіщо так обурюватись?

Седляк не став чекати, доки господар закінчить своє повчання:

- Пане магістратор має рацію! Дивна річ, що пан Мертель, як заступник директора школи, мав би голосувати за свого начальника, а він вважає за краще викупити лісничого...

- А все тому, що коли пана директора пришиють, то пан заступник стане паном директором... - уїдливо буркнув Брусь.

Мертель почервонів і зробив кілька кроків у напрямку аптекаря:

- Ти, клістірник довбаний!

- Панове, панове! – скрикнув граф.

Брусь, з почервонілим обличчям, повернувся до Мертеля і процідив:

- Ми не в тих відносинах, які б дозволяли вам звертатися до мене на "ти", пане викладач. Ми з вами не пасли ні свиней, ні іншої живності!

- Панове, чи можемо ми вести цивілізований діалог? - запитав Кржижановський.

- Так, - погодився з ним Мертель. – За умови, що не треба буде вести діалог із типом, який мене ображає!

- А ви, навіть якби й дуже хотіли, то сильно вам і не вдалося б, адже