Кейт Фокс - Спостерігаючи за англійцями

традиція приписує так звертатися лише до знайомих людей. Це все ще занадто особисте питання-привітання для знайомства, навіть якщо на нього все одно ніхто не відповідає щиро.

Сяким-таким рішенням стала фраза «Приємно з вами познайомитися!» / «Pleased to meet you» та її еквіваленти на зразок «Дуже приємно» / «Nice to meet you» і т. д. Проте в певних колах, особливо у верхівці середнього класу та серед панів з вищого кола (правду кажучи, це стосується й вершечка, й серединки суспільної драбини) таку відповідь вважають неприйнятною — «заїждженою» та простацькою, як на їхній смак. Ясна річ, що від опозиціонерів «Приємно познайомитися» ви почуєте інше пояснення: вони вам, либонь, скажуть, що «ця фраза некоректна», і ви навіть знайдете підтвердження у довідниках з етикету. Довідники ж аргументують некоректність фрази просто — це ж неприкрита брехня, адже як на перших секундах знайомства можна знати приємне воно чи ні?! З огляду на лицемірство, алогічність та лукавство англійського етикету така нетипова ретельність у дотриманні букви закону видається, як мінімум, недоречною.

Звідки б не взялися ці подвійні стандарти та вивихнута логіка, упередженість до «Приємно познайомитись» від цього не меншає: особливо серед тих, хто й уявлення не має, яка причина всезагального переполоху від цієї фрази. Вони просто мають якесь химерне відчуття непевності. Однак, навіть ті, хто не мають класових упереджень стосовно «Приємно познайомитись», навіть ті, хто переконані в її коректності та ввічливості, зрідка вимовляють цю фразу із стовідсотковою впевненістю: «Приємнопознайомитись», — бурмочуть собі під ніс скоромовкою. Цілком ймовірно, ніяковіють якраз тому, що переконані у «правильності» своїх слів. Зайві церемонії нас бентежать. Але й панібратство бентежить не менше. Та нас все бентежить!

Правило бентеги

Власне, якщо ви хочете скидатися на правдивого англійця, то посеред всієї цієї плутанини з привітаннями та знайомствами покладіться на єдине надійне правило — виконуйте ритуали знайомства так-сяк: завмріть, поводьтесь сковано, ніяково і спантеличено. Забудьте про впевненість у собі, плавність та природність поведінки — це неприйнятно і не по-англійськи. Вайлуватість, нерішучість та неоковирність — от це по-англійськи! Відрекомендуйтеся похапцем і якомога нерозбірливіше. Якщо ви таки називаєте своє ім’я, то промимріть щось геть незрозуміле. Руку простягайте нерішуче і з-пів дороги відсмикніть її незграбно. Привітайтесь приблизно так: «Еее, хм, приємнопознайомитись, еге, привіт?».

Якщо ж у вас соціальні навики розвинуті краще або ж ви походите з країни, де знайомство відбувається змістовніше і більш прямолінійно (а так воно і є у більшості країнах), то вам доведеться трохи наловчитись, щоб досягти відповідного рівня незграбності та накрохмаленої штивності.

Правила пліток по-англійськи 

Одразу після недоладного знайомства, вайлуватих привітань та фатичних балачок про погоду, ми переходимо до наступних форм світської бесіди. (’One must speak a little, you know,’ as Elizabeth said to Darcy, ’It would look odd to be entirely silent.’ «Знаєте, треба хоч трохи говорити, — як Елізабет напучувала Дарсі, — зовсім мовчати — це трохи дивно виглядає».)

Малознайомі люди можуть до несхочу обговорювати Погоду та інші відносно нейтральні теми (власне, лише Погода є цілковито безпечною темою, в інших темах, за певних умов, чаїться «небезпека» — треба дотримуватися вимог та обмежень з ким, де і коли їх можна зачіпати). Однак, в Англії, як і будь-де у світі, найбільш популярна форма світської бесіди у дружньому колі — це плітки. Англійці — це, поза сумнівом, нація пліткарів. Британські вчені з’ясували, що дві третіх усіх наших розмов присвячені обговоренню наступних соціальних тем: хто, що і з ким; хто «в фаворі», хто «в опалі» і з яких причин; як гідно вийти із усіляких халеп; стосунки та поведінка друзів, родичів та зірок; наші власні проблеми з сім’єю, друзями, коханцями, колегами та сусідами; деталі світського життя. Коротше кажучи, ми пліткуємо про все.[19]

Якщо ж вам потрібне академічне визначення пліткування, то найвлучніше я знайшла в Нун М. та Делбрідж Р. (1993): «Процес неформального обміну цінною інформацією про наше оточення».

Однак, це визначення не охоплює усі аспекти пліткарства. Скажімо, тут не взято до уваги пересуди про зірок, звісно, якщо тільки поп-зірки, актори кіно, члени королівської сім’ї та політики не входять до вашого кола спілкування (що малоймовірно, як на те пішло). По правді, то суть пліток про знаменитостей в тому, що ми сприймаємо їх, мовби близьких: конфлікти між персонажами мильних опер, непрості стосунки у світі супермоделей, кар’єрні перипетії, матримоніальні справи та появу дітей у кінозірок ми обсмоктуємо з таким же інтересом, як і життя наших друзів, сусідів та родичів. Тому я тут все ж вступлюсь за Нун та Делбрідж і погоджусь з їхнім визначенням.

Власне кажучи, їхня дефініція мені до вподоби ще й тому, що вона окреслює коло тих, про кого пліткують і хто поширює плітки. Дослідники з’ясували, що майже половину часу, відведеного на плітки, ми присвячуємо розмовам про досвід пліткаря та миттєву реакцію публіки, а не головних героїв пересудів. Також визначення влучно описує природу пліток — потребу оцінювати. Так чи інакше, але пліткуючи, ми висловлюємо свої погляди та емоції стосовно подій. Відвертої критики та негативних суджень у тих наших чесаннях язиками набереться всього на відсотків п’ять. Однак, придивившись, ви завважите, що англійці не такі швидкі говорити прямо про свої погляди та почуття. О, ні, вони, радше, підуть манівцями чи натякнуть ненароком, але й ніколи не обмежаться сухим «хто, що і з ким», не висловивши особистої опінії.

Правила приватності / стриманості

Я б не хотіла непорозумінь, тому уточню: цитуючи дослідження про небувалу любов англійців до пліток, я зовсім не наполягаю, що ми найплітковитіша нація у світі. Я певна, що не лише британські вчені зауважили, що дві треті часу, присвяченого пліткам, витрачають на більш-менш ті самі соціальні теми. Робін Дунбар, психолог і дослідник пліткознавства в Англії, переконаний, що любов до пліток — це загальнолюдська категорія, ба більше, — саме пристрасті до пліток, за його переконанням, ми завдячуємо появу мови як такої[20]: вона мала замінити нашим предкам-приматам «вишукування бліх», що вже вичерпало свою ефективність в силу значного розширення соціальної мережі контактів.

Мені йдеться про те, що плітки не випадково так багато важать для англійців — вся суть у нашій підкресленій приватності / стриманості. Виконавши опитування та організувавши фокус-групи з англійцями різного віку та соціального походження, я зрозуміла, що найбільше вабить нас у плітках — елемент «ризику». Хоч пересуди й цілком невинні (пам’ятаймо, що на критику та осуд відведено всього п’ять відсотків часу), разом з тим вони заторкують «особисте», а це завжди відгонить чимось забороненим та ризикованим.

Помірковані, стримані англійці, для яких приватність — понад усе, особливо гостро відчувають «втручання в особисте». Неможливо переоцінити, наскільки важлива приватність в англійській культурі. «Приватність — це основа основ, — зауважив