Вікторія Калінгер - Серце Дракона, Вікторія Калінгер

Глава 5

Глава 5.

Час для Мири почав бігти стрімголов. Після того, як жінка лишила її на одинці, дівчина знову лягла на подушки. Сил, щоб встати на ноги ще бракувало, а спати вже не хотілося. І так достатньо довго провела в забутті. Тому,  дівчина просто занурилася у власні думки. Треба було добре обміркувати всю ту інформацію, яку отримала за сьогодні.

З роздумів вивів звук кроків у кімнаті. Мира так була поглинена власними думками, що навіть не звернула уваги, як до кімнати зайшла служниця. Молода дівчина, років дев’ятнадцяти, підійшла до столу, поставивши на нього піднос з їжею.

- Пані Миро. Я принесла Вам гарячої юшки. Неола приказувала, щоб я простежила і Ви з’їли все до останньої ложки. 

Від слів дівчини, Мира посміхнулася.

- Дякую тобі, Мілано.

Мира почала підніматися. Не дуже хотілося їсти в ліжку. Не звикла до такої розкоші. Та й не зручно якось було.

- Ой, пані! – Дівчина швидко підбігла до принцеси. – Та куди ж Ви. Вам би ще лежати.

- Мілано, я тебе благаю. Я більше не можу вилежуватися. І так достатньо довго провела в ліжку. – Мира вже піднялася на ноги, тримаючись за металеве узголів’я. В голові ще трохи паморочилось. – Та я буду тобі вдячна, якщо ти допоможеш, і проведеш мене до столу.

Не кажучи більше і слова, Мілана підхопила принцесу під руку і допомогла їй дійти.

- А тепер поїжте, пані. А я тим часом поправлю Ваше ліжко. Тай світла б не завадило трохи пустити в цю кімнату.

З цими словами, Мілана підійшла до вікна і розсунула тяжкі заслони. Кімнату вмить засвітило яскравим світлом. На дворі вже давно був день. Як же ж довго Мира не відчувала на собі сонячного тепла та світла. Вже й забула як це.

Аромат юшки вдарив у ніс. І, усвідомлення того, наскільки Мира зараз  голодна, змусив дівчину відвести погляд від вікна і взятися за ложку. Трапеза пройшла напрочуд швидко та весело. Мілана без перестану базікала, розповідаючи про всі новини, що відбувалися в замку впродовж цих семи днів. І Мира була цьому не аби як рада. Принцеса змогла дізнатися, що всіх в’язнів відпустили. Та перед тим, імператор поспілкувався з кожним особисто. І від цієї новини дівчині стало спокійніше на серці. Потім, дівчина нарешті дізналася, що жінку, яка виходжувала її всі ці дні, звали Марго.

- Вона, як наша Мо – знахарка і травниця. – Чомусь загадково заговорила Мілана. – Хороша жінка. Приїхала разом з імператором Драганом. Кажуть, він прислухається до її порад.

Далі була друга новина, яка збентежила і розсмішила принцесу водночас. Виявляється, новому володарю не сподобався інтер’єр палацу і він вирішив все тут кардинально змінити.

- А мені що? Я теж не дуже була в захваті від тої кількості золота і розкоші. – весело гомоніла Мілана. – Але роботи тепер стало в рази більше. Довелося навіть жінок із селища задіяти. Рук просто не вистачало. А ще підготовка до бенкету.

- Бенкету? – Мира вже давно з’їла все, і тепер сиділа на стільці спостерігаючи за дівчиною, яка вправна перестеляла ліжко чистими простирадлами. .

- Його величність, імператор Драган Темний влаштовує бенкет в палаці. Запрошена вся знать Цитаделі і не тільки.

- І коли відбудеться цей бенкет? – Чомусь руки Мири почали тремтіти.

- Так сьогодні ж.

Мира б рада була спитати ще щось, але Мілана, раптом згадала, що в неї ще багато роботи і їй немає коли розмовляти, забрала піднос, брудну постіль і швидко покинула кімнату, лишивши принцесу на самоті.

Від останньої звістки, Мира, з незрозумілих причин, почала хвилюватися. Щось підказувало їй, що цей бенкет її не обійде стороною. Та сидіти і ламати голову, не було жодного бажання. В душі й досі була болюча порожнеча від недавнього сну. А ще, сильно хотілося до вбиральні. Її кімната була не великою і особистої вбиральні, як в решті кімнат замку, тут не було. Та й Мира вже давно звикла до таких незручностей. Але чомусь зараз, ця «незручність» була їй не на руку.

Трохи вагаючись, принцеса все ж вирішила вийти зі своєї схованки. До того ж йти треба було не далеко. Найближча кімната, де можна було впоратися з фізіологічними потребами, знаходилася по сусідству з її.

- Та що може трапитися? – дівчина злилася на свою лякливість. Все ж замок і надалі лишався її домом.  Правда, імператор так і не виніс свого вердикту відносно неї. А оскільки, ще нічого не вирішено, вона в праві робити все, що завгодно.

З такими думками, зібравшись із силами, принцеса все ж зробила цю невелику прогулянку до вбиральні, що знаходилася за стіною.

Виявилося, що всі страхи Мири були марними. В коридорі їй ніхто не зустрівся. Ні по дорозі до сусідньої кімнати, ні назад. І це не аби як тішило. Правда, змін про які з таким захватом розповідала Мілана, дівчина не помітила. Та й не дивно. Щоб потрапити до її кімнати, спочатку треба було дійти в самий кінець головного коридору, а там повернути на право і пройти в самий кінець вже цього. Двері до її кімнати знаходилися якраз недалеко від сходів, що призначалися для робочого персоналу. Батько постарався на славу, відгородивши свою дочку від усіх. Та Мира і не скаржилася. Бо, завдяки цим сходам могла з легкістю вислизати з замку не поміченою.

Повернувшись до кімнати, дівчина сіла за стіл. Із сумки, що висіла на спинці її стільця, принцеса дістала альбом і олівець. За час ув’язнення і хвороби, сильно засумувала за малюванням. Тому, занурившись у думки, Мира почала відтворювати на папері свої найжахливіші кошмари.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍