Тетяна Гуркало - Ненавиджу драконів, Тетяна Гуркало

розділ 4

Вчитель

 

— Метал, — зачаровано сказав ельф.

У тому, що це саме ельф Ярослав не сумнівався ні на на мить. Саме такими ельфи і повинні бути — витонченими, з величезними очима кольору весняного листя та тонкими рисами обличчя. Ельф був невеликого зросту, досить смаглявий, з чорним волоссям, зав'язаним у хвіст на потилиці. Ярослав чомусь подумав, що йому дуже б підійшли шкіряна косуха, чорна бандана в черепах і мотоцикл, «Кавасакі» наприклад, або «Сузукі», загалом один із тих мотоциклів, на яких одні екстримали стрибають із трамплінів, а інші ганяють по нічним дорогам. Ельфу дуже пішло б.

— Справжній метал, дуже світлий, дуже багато в людині. У нього точно єкетів у роду не було? — ельф дивився на Ярослава, не блимаючи, наче боявся, що той зараз зникне. Розтане в повітрі, як міраж.

— Не було. Хіба нащадки єкетів можуть так виглядати? — Табаді був добродушним і мудрим, хіба що німб над головою не сяяв.

— Не можуть, — визнав ельф. — Надто світле волосся, надто темна шкіра та риси обличчя надто добре поєднуються, у нащадків єкетів так не буває. Хоча зріст підходящий, високий.

— Вище середнього, — похмуро сказав Ярослав. Він відчував себе незатишно під пильним поглядом ельфа. Наче той міг зазирнути ще глибше і побачити колекцію дрібних грішків, яких вистачає будь-яка людини.

Табаді та ельф подивилися на нього здивовано.

— У моїй країні мій зріст називається вище за середнє, до високого я трішки не дотягую.

Треба було пересмикнути плечима, скидаючи ману. Кому його грішки цікаві? Точно не ельфу. У нього, напевно, в колекції є гріхи цікавіші і набагато більш вражаючі.

— Твій народ високий, — зауважив Табаді.

— Різний. Від метра п'ятдесяти до двох.

Табаді кивнув. Ельф продовжував дивитися, не кліпаючи, як на якесь диво.

— Ярен, ти більше нічого не бачиш? — спитав мудрий маг.

Ельф стрепенувся, кліпнув і знову пильно подивився якось крізь Ярослава.

— Вогонь. Середній вогонь, але міцний, не повинен гаснути через будь-яку дрібницю. Я оцінив би його вогонь вище, ніж потужний вогонь Ланке, який той не здатний утримати, та й ніколи не буде здатний. Але боюсь, зі мною не погодяться. Чомусь ваші вищі стихійне лихо цінують більше, ніж приручений вогонь. Хіба вміння спалювати ліс одним поглядом може бути ціннішим за вміння звернути стихію в творення?

— Наші вищі з вогню звикли створювати воїнів, а для воїнів міць важливіша за творчу сторону, — буркливо пояснив маг. — Ти ще подивися. Нічого не бачиш?

Ельф подивився, дивився довго-довго, потім струснувся і заперечливо похитав головою.

— Себе не бачиш? — лукаво поцікавився Табаді, розпливаючись у добрій посмішці.

У Ярослава чомусь засвербіли кулаки. А ще з'явилася впевненість, що нічим хорошим таке пильне розглядання не закінчиться. Напевно, інтуїція прокинулася, якої зроду не було, чи інстинкт самозбереження вирішив себе проявити, який досі спав непробудним сном.

Ельф заплющив очі і тихенько сказав:

— Не може бути.

— Може.

— Вогонь та дзеркало не поєднуються.

— Поєднуються.

— Метал та дзеркало не зустрічаються поруч.

— Чому це? — здивувався Ярослав, відсторонено розмірковуючи, яка нелегка тягне його за язик. — Дзеркало лише скельце, обмазане з одного боку якимось складом. Без металу цей склад не обходиться. А ще раніше дзеркала робили із полірованого срібла, міді, бронзи. А це метали. Та й рами металеві роблять.

— Дзеркало з металу? — здивувався Табаді. — Чому б і ні. Це пояснює міцність та участь вогню. Чому я раніше не здогадався? Все так просто…

— Що я маю робити з цим хлопчиком? — здогадливо запитав ельф. Він давно переконався, що просто так Табаді у гості не ходить.

— Візьми його в учні, — відповів Табаді.

Ельф і Ярослав однаково здивовано подивилися на нього. Потім подивилися один на одного і однаково посміхнулися.

— Ти найкраще, що я зміг придумати.

— Він людина! — нешанобливо гаркнув ельф.

— Ти майстер меча, майстер металу, ти знайомий з вогнем, з його творчою стороною і ти дзеркало, — маг говорив так, наче нічого не почув. — Вкажи мені на когось іншого, в кому поєднуються всі ці риси.

 — Я ніколи нікого не вчив і не збираюся, — категорично заявив ельф.

Ярослав згідно кивнув. Бажання вчитися в ельфа себе не виявляло і загрожувало не виявити й у майбутньому.

— Ти повинен виконати одне моє прохання, — недобре примружився добрий маг. — Я прошу: "Візьми цього хлопчика в учні".

— Ти так вирішив? — трохи глузливо спитав ельф.

— Я так вирішив, — підтвердив маг. — Я не маю іншого виходу. Його не можна віддавати під початок когось із Старших Будинків, коли вони зрозуміють, що потрапило їм у руки, вони не зможуть встояти перед спокусою залишити його собі назавжди. У що це виллється, я й думати боюся. Ти знаєш, що таке дзеркало. Більше незговірливих особистостей важко знайти. Його не можна зовсім не вчити, він дуже сильний, дуже допитливий і дуже спокійно реагує на невдачі. Він не зупиниться і шукатиме. Йому треба показати, які речі чіпати неможна, а які необхідно. Його треба навчити виживати. Він пройшов крізь складові, вони запам'ятали його, не могли не запам'ятати. Якщо його хтось намагатиметься вбити, боюся, у нас виникнуть великі проблеми. Ти знаєш, як вони реагують на спроби пошкодити те, що вважають частиною себе.

— Стихійним лихом. Не розбираючи правих і винних, — похмуро промовив ельф.

— Ось, — зрадів знанням ельфа Табаді. — Я не хочу, щоб його пошкодили протягом найближчих п'яти-семи років, потім зв'язок ослабне.

— Якщо його вчитиму я, його і після цього часу буде непросто пошкодити, — ельф почав посміхатися. Недобре так посміхатися. Загадково. Наче придумав якусь гидоту.

— Погрожуєш?

— Попереджаю.

— Як хочеш, — відмахнувся маг. — Я його вбивати не хочу, не бачу сенсу. Не думаю, що за десяток років у мене з'явиться це бажання. Я його бачив, він фізично нездатний стати тим, кого потрібно буде вбити за всяку ціну. За однієї умови, він повинен розуміти, що робить. Від Старших Будинків чесності добитися неможливо. Суцільні інтригани.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍