Ольга Манілова - Поцілунок одного разу , Ольга Манілова

Той мотає головою, темно-русяві кучері кумедно хитаються, і вона мимоволі посміхається.
Автомобілі їдуть повільно, тільки, не доїжджаючи до перехрестя, джип розвертається і також повільно слідує назад.

За ці дні Кіра практично перестала перевіряти свій телефон. Ані новин не читає, ані чатів, ані інтернет-каналів за інтересами не перевіряє. Життя якось прийняло крутий оборот, масштаби якого для неї незмірні. Вона… фізично поки що не в змозі повернутися до тієї квартири, де…

Темно-сірий позашляховик, на якому зазвичай їздить Карелін, зупиняється віддалік від них на протилежному боці.

Звідти для тих, хто сидить всередині, все, що відбувається на зупинці, як на долоні.

— Ходімо, — швидко гукає брата Кіра, щоб не передумати. — Візьми цю сумку, а я візьму другу.
Вони прямують до джипа, переходячи вулицю в недозволеному місці: навскіс від зупинки і до припаркованого авто.

Тільки нехай спробує знущатися і зараз поїхати. Вона пристрелить його уві сні, навіть якщо років двадцять знадобиться на здійснення плану.

Водій вислизає з джипа та забирає у неї сумку.

Карелін відчиняє Кірі двері зсередини, а Петро займає переднє сидіння.

— Усе забрали? — питає Роман мирним тоном, відкладаючи телефон убік.

—  Все є.

Відповідає, не дивлячись на чоловіка поруч, але потім замикається у дівчини щось усередині з іскрами та сполохами божевілля, голова сама так і повертається убік.

Карелін уважно розглядає дівчину, пухнасті вії напівприкритих очей майже рухаються.

— Ти не пошкодуєш про це, хоч би що там трапилося, — вимовляє він ледве чутно, і навряд чи слова може розібрати хтось, окрім дівчини.

— Шкода, — одними губами відповідає Кіра.

Коли Роман опускає руку на шкіряне сидіння, їхні пальці опиняються зовсім поруч, достатньо одного крутого повороту, щоб зіткнутися.

Повноцінно відкидаючись на спину, Кіра стомлено прикриває очі.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно